ТОЧКА ДОТИКУ

БЛЮЗ ДО ЖОВТОЇ БЛУЗИ

Ця тиша Твоя тогосвіттям стоїть.
У цім голоснім, голоснім безголоссі
Твій голос в мені не зітерся і досі,
Ми мальви посіяли — блюзом на тлі...
Ми мальви посіяли. Всіялись плями
На жменях, на долі, на всіх пухирцях.
Посіялась пісня із блюзом краями,
І мальви мої пожовтіли з лиця.
Останнії думи. Отямся, любове.
Не йди мені з серця. Не йди із очей.
Твій голос іще не зітерся до крови,
А серце сирітно жевріє іще...
А серце. А серце... Посіяно думи.
Посіяно квітку любови комусь.
Надмухують мальви печальні парфуми.

 Печальні тривоги. На жовтий твій блуз...

Степан Сапеляк

Сьогодні хочеться доторкнутися до лірики «дивовижної чарівності, високої емоційності і великої трагедійної снаги» поета, який виборював своє «право на СЛОВО ПРАВДИ», який був «Ув’язнений зі Словом Молитви».

І найперше було СЛОВО

І розмовляли квіти

І цвів мак УКРАЇНОЮ.

                                    І йшли віки

                                    І були українці

                                    І сотворилося

                                    СЛОВО українське.

САПЕЛЯК СТЕПАН ЄВСТАХОВИЧ (26.03.1951–1.02.2012) – український поет, прозаїк, публіцист. Учасник «Росохацької групи». Член НСПУ (1991), ПЕН-клубу (1992), Української Гельсінської спілки (1987), лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (1993) за книгу віршів «Тривалий рваний зойк».

1973-го заарештований і засуджений за антирадянську агітацію і пропаганду до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання, які відбував в концтаборах і тюрмах ГУЛАГу, Північного Уралу,  Хабаровського краю,  Колими.  В Нобелівській лекції академіка  А. Сахарова (1975) серед 129 прізвищ в'язнів совісті 74-м названо прізвище Степана Сапеляка.

Пізніше автор писав: «…я був відлучений і зігнаний із батьківського подвір'я. Я став зеком, а слово моє – конвойне. Я став поетом блудним. І сином блудним. І спіткали мене невольничі дороги... Та певен був я  –  не пропаду. Бо ясніла у високім небі наді мною  –  зоря моєї віри. Віри, що відсвічувала мені подвір'ям, вітцівським садом, материнською любов'ю... Тоді поняття «поет і імперія» були несумісні... В тюрмі був єдино за слово своє».

 Виспівую Слово на зморене серце,

На суще тривання, творяще зорю

Земної офіри – стернавленим скерцо,

Життя чорнополлям щоденним вторю.

З інтерв’ю із С.Сапелюком:  «Для мене дуже важливо, коли письменник любить слово й звичай, має віру, що «гори ворушить», і оминає мілину. Письменник мусить мислити вглиб... Все наше життя – політ і постійне наближення до Абсолюту… Істинне мистецтво мусить мати глибину. Як відомо, більша частина айсберга знаходиться під водою. Так і культура має бути айсбергом і знаком питання. Свою культуру ми маємо виплекати на Святому Письмі й творах наших світочів».

Видатний поет ХХ століття, яскравий представник неоромантизму, безумовно, має бути пізнаним сучасним, вдумливим  читачем.

Сапеляк, Степан Євстахійович. 

Во ім'я Слова: [поезії] / С. Є. Сапеляк. - Х. : Майдан, 2010. - 184 с.

Книга – осягання й вага слова. Слова будителя. Слова сакрального. Слова, як вищого Дару Божого... Через причастя Апостольського Псальму, слова Шевченкового, поет повертає загальнолюдські цінності, його цілющі духовні начала на многотрудній “кроткій” стезі власної поезії й есеїстики.

Сапеляк, Степан Євстахійович. 

І каміння те стало хлібами...: [поезії]; у 3-х т. / С. Є. Сапеляк. - Х. : Майдан, 2011 - (Українська словесність ХХ-ХХІ ст.).
Т. 1. - 2011. - 336 с.

До першого тритомного видання вибраних увійшли кілька статей про його життєвий і творчий шлях та основна частина тому  –  поезії, написані автором у різні роки.

Особливості авторського правопису збережено.