середу, 25 серпня 2021 р.

«ПОЧУТИ СЕБЕ УКРАЇНЦЯМИ». Національне питання у долі Сергія Жадана

У тебе немає, малий, ні спадщини, ні країни,

і всі твої друзі, малий, згоратимуть, мов комети.

Блукатимете, як цигани, зникнете, як караїми.

Раз усе вже прогнило, пробуй хоча б нормально померти.

                              С. Жадан


Сьогодні поговоримо про політичні погляди відомого українського поета, прозаїка, перекладача, есеїста, організатора літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перформансів та акцій громадянської непокори. Йдеться про Сергія Жадана. Це останній, сьомий, допис у межах щотижневого проєкту «Почути себе українцями». Пам’ятаю,
 рік тому спала на думку ідея написати принаймні поверхневі (оглядові) тексти про громадянську, політичну позицію вітчизняних письменників. А на додачу спробувати «оживити» класиків. Так сталося, що усім, про кого я писала дотепер, пощастило (?) опинитися в сучасній шкільній програмі. 
Принаймні моє покоління вивчало їхню творчість.

Політику, до речі, ніколи не любила. Вона завжди видавалася брудною, несправедливою і НЕ-людиноцентричною (хоча, радше НЕ-народоцентричною). Тікати нікуди, як то кажуть. С. Жадан зауважив:

«Не слід боятись цікавитись політикою. Куди гірше – дозволяти використовувати себе політикам, чиєю діяльністю ти навіть не цікавишся».

Першою цеглиною проєкту, його фундаментом став допис про І. Франка. Я не обирала про кого писати, всі письменники «приходили» спонтанно. І якщо з ХІХ–ХХ століттям ще більш-менш зрозуміло, то обрати когось із сучасників було доволі складно. Зрештою, позиція Сергія Жадана заслуговує на увагу


Згадаємо деякі значущі біографічні моменти. Народився 23 серпня 1974 р. у м. Старобільськ (на Луганщині) в українськомовній сім’ї. 

С. Жадан у дитинстві

У часи Перебудови поширював у рідному містечку рухівські газети, національну символіку. Вступив до Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди на факультет українсько-німецької філології. У 1996–1999 роках навчався в аспірантурі цього ж університету. Дисертацію присвятив українському футуризму («Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка», 2000 р.).

Під час Помаранчевої революції був комендантом наметового містечка у Харкові. С. Жадан неодноразово висловлював симпатії до анархістів. Його книжка «Anarchy in the Ukr» розпочинається такою цитатою з пісні британського панк-рок гурту «Sex Pistols»:

I am an anarchist

I am an anarchist

Don’t know what I want

But I know how to get it

I wanna destroy passerby

Cause I

Wanna be

Anarchy

No dogs body

Назва цієї пісні визначила назву книжки С. Жадана: «Anarchy In The UK» + 1 літера «r» всередині останнього слова, – і значення докорінно змінюється.  Жадан пише саме про українську анархію. Письменник задумував створити цикл подорожніх нарисів, присвячених місцям бойової слави Нестора Махна. Зрештою, твір став сагою про втрачене – рокенрольне –  покоління, на чию долю  випали геополітичні зміни кінця ХХ – початку ХХІ століття. Останній розділ був дописаний кілька років тому, коли на Сході уже тривала війна. Атмосфера відвіданих автором міст знову просякнута війною. Так само, як у часи Н. Махна. Чи зможуть герої знайти відповідь на запитання про те, що таке воля-свобода-анархія? І чи є межа між ними?


Ця влада посилює в мені любов до холодної зброї.

Ця держава позбавляє мене почуття вітчизни.

 

Країна, в якій виживання вважають талантом,

де вся твоя біографія – список боргів і трупів,

називає мене тепер злісно вбивцею і симулянтом,

опитує свідків, які вціліли, шукає рештки отрути.

С. Жадан, «Вогнепальні й ножові»


С. Жадан відомий активним проявом громадянської позиції. Він є одним із найбільш авторитетних та «почутих» українських авторів, багато хто сприймає письменника, як «голос Сходу»:

Ну справді, хто б сьогодні міг заборонити письменнику писати на ту чи іншу тему? Хто б міг заборонити комусь співати ті чи інші пісні? Кому це в принципі може прийти до голови? Фантастичний час виключеності зі сфери прискіпливої уваги, відсутність «компетентних органів» як таких. Пиши свої «1984» чи «Вальдшнепи» й нічим не переймайся. Якщо зможеш, звісно, чимось себе при цьому прогодувати (С. Жадан).

Любов до України він доводить насамперед власними вчинками. Чомусь згадала такі слова знакового для мене І. Франка: «Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням» («Дещо про себе самого»).

С. Жадан має сміливість будувати державу власноруч, крок за кроком. Він брав активну участь у харківському Євромайдані. Постраждав під час захисту будівлі Харківської облдержадміністрації.

Проросійськи налаштовані учасники чинили самосуд над активістами Євромайдану. У результаті постраждали 97 осіб, серед них зі струсом мозку та розсіченням голови був і С. Жадан. З початку російсько-української війни надавав волонтерську допомогу ЗСУ, започаткував проєкт «Схід читає». Письменник часто буває у зоні бойових дій. Правду кажуть, що про війну знають лише ті, хто на ній побував. В одному з інтерв’ю на платформі «Укрінформ» зазначив: «Війна – це не весело, це не пригода. Війна це велика біда, велика трагедія.  Це не дає натхнення. Це прибиває – коли бачиш смерть, коли бачиш наших хлопців, які там стоять віч-на-віч зі смертю.

Коли знаходишся там, стає зрозуміло, що це надовго. Тому що запущена величезна машина, яку буде дуже важко зупинити. І все там відновити теж буде надзвичайно складно. Але це потрібно робити. Ми просто на це приречені. Бо це наша країна, наше суспільство, це наші співвітчизники. І так чи інакше нам не вдасться від них відгородитися стіною».

Слова, сказані майже шість років тому, залишаються актуальними донині… Повне інтерв’ю можете почитати на сайті «Укрінформ» за покликанням:

Сергій Жадан, ІНТЕРВ'Ю

Політична позиція С. Жадана особливо не до вподоби російській владі. У 2017 році йому заборонили в’їзд до Білорусі, аргументувавши таке рішення тим, що письменник перебуває у російському «чорному списку» через «причетність до терористичної діяльности». Цей випадок спричинив значний резонанс, наступного дня заборону на в’їзд було скасовано. 

С. Жадан вважає, що мистецтво не може існувати врозріз із політичними, соціально-побутовими (тощо) реаліями життя. Ба більше, він зазначає, що мистецтво МАЄ цікавитись політикою:

На моє глибоке переконання мистецтво має цікавитись політикою, загалом – має цікавитись життям. І участь його, мистецтва, в політичному житті, на мою думку, є не лише можливою, але й необхідною. Політика не має, як мені здається, бути закритим клубом для мільйонерів. Політикою мають займатись ті, хто дійсно хоче щось зробити для країни й готовий чимось заради цього пожертвувати. Інша річ, що участь у політичному житті не мала б перетворюватись на обслуговування не дуже чистої й чесної діяльності дивних персонажів, що формують та очолюють списки. А підтримка тієї чи іншої політичної сили не мала б викликати автоматичні закиди в продажності та безпринципності. Політична позиція має бути в кожного. Навіть, перепрошую, в естрадного артиста.


Книжки С. Жадана є у фонді відділу абонемента. Рекомендуємо звернути увагу на такі видання:

 Жадан, Сергій Вікторович.

Anarchy in the Ukr : роман / С. В. Жадан. – Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2014. – 240 с.

 

Жадан, Сергій.

Ворошиловград : роман / С. Жадан ; худож.-оформлювач В. Трубчанінов. – Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2019. 320 с.

Жадан, С. В.

Ефіопія / С. В. Жадан. – Харків : Фоліо, 2009. – 126 с.

Жадан, Сергій Вікторович.

Інтернат : роман / С. В. Жадан. Чернівці : Meridian Czernowitz, 2017. 336 с.

Жадан, Сергій Вікторович.

Хлібне перемир'я : п'єса / С. В. Жадан. Чернівці : Meridian Czernowitz, 2020. – 128 с.

Приємного читання!

Підготувала Марина Горбатюк.

Використано матеріали з відкритих джерел.

четвер, 19 серпня 2021 р.

Добірка цитат до Дня Незалежности. Письменники про Україну та українців

Українські письменники (календар, розроблений магазином ЇS-Shop)

Любов к Отчизні де героїть,

Там вража сила не устоїть.

Іван Котляревський

Доки тяжіє над нами нерозуміння нашого минулого… Доки не висвітлиться для нас пройдений уже нами шлях, доти ми раби, позбавлені самосвідомости (в чому, власне, й полягає рабство); доти ми не відаємо, що і як нам робити; а отже, свою будучину віддаємо влаштовувати комусь іншому…

Пантелеймон Куліш

Автор: Назар Дубів

Свою Україну любіть.

Любіть її… Во врем'я люте.

В останню, тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко


У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає.

І на небі, а не тілько

На чужому полі

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Тарас Шевченко


Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце Боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

Іван Франко


Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.

Леся Українка


Всяка державна будова тільки тоді може бути непохитною, коли в її основу покладено не примус, а добру волю її складових частин.

Володимир Винниченко

 

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! –

а сила знову розцвіла.

Павло Тичина

 

Хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила. Пора! Вільними стати пора!

Микола Куліш

Літературна мапа України


Як в нації вождя нема,

Тоді вожді її – поети.

Євген Маланюк

 

Для українців найголовніший меридіан світу – це той, що проходить через Україну.

Юрій Липа

 

Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу.

Олена Теліга

 

Державу не твориться в будучині,

Державу будується нині.

Це люди на сталь перекуті в огні,

Це люди, як брили каміння.

Олег Ольжич

 

Українську державу треба здобувати героїчною самопожертвою, бо ніхто не піднесе її на золотій таці. Українську державу треба будувати в свідомості кожного українця, кожного запалювати вірою в її неминучу прийдешність. Але для цього треба самому горіти цією незгасною вірою і не думати про те, чи зрозуміють тебе інші, чи поділяють твої переконання, чи готові йти з тобою за грань життя. Якщо ти гориш, тоді інших здатний запалити.

Олег Ольжич

 

Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо.

Василь Сухомлинський

 

О, дай мені сили своєї краплину,

Щоб встоять. Вірну вкажи мені путь,

Як в чорній в’язниці любить Україну,

Й до неї вернутись. Людиною буть.

Методій Волинець

 

Чуєте, братове?

Я кажу вам, кличу і кричу,

На воротях сам стою і знову,

Відкриваю їх вам і речу:


Народилась Україна Нова,

Небувала, чиста, як дитя,

Україна Зоряної Мови,

Україна Божого Буття!

Олесь Бердник

 

Шматок землі,

                 Ти звешся Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Ліна Костенко

 

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки батьківщину.

Василь Симоненко

Для України Союз у 1991 році не закінчився, і авгієвих стаєнь, які залишила по собі радянська система, ніхто не чистив. Серед незалагоджених питань справжнім прокляттям є власне брак суспільної пам’яті. Той, хто не знає, звідки вийшов, позбавлений такого важливого засобу психологічної підтримки, як розуміння логіки й змісту власного життя та подій, які з ним відбуваються.

Оксана Забужко

 

Мабуть, існують речі, які людина любить несвідомо, просто тому, що не може їх не любити. Любить, бо це його Батьківщина. Це речі, які просто дані людині.

С. Жадан


Відділ абонемента вітає українців із прийдешнім святом! 
Використано зображення з відкритих джерел.



середу, 18 серпня 2021 р.

"ЛІТЕРАТУРА НЕЗАЛЕЖНИХ". Книжкова виставка

До Дня Незалежности пропонуємо вашій увазі виставку під назвою  «Література незалежних». Відділ абонемента експонує книжки, які належать перу сучасних українських письменників і вийшли друком упродовж останніх десятиліть, зокрема роман «Інтернат» та п’єсу «Хлібне перемир’я» Сергія Жадана; військовий детектив «Позивний «Бандерас»» Сергія Дзюби, Артемія Кірсанова; збірку есеїв «Точка нуль» Артема Чеха; «Щоденник Майдану та війни» Андрія Куркова тощо. Це маленька частинка наявних у фонді видань, що побачили світ уже за часів незалежної України.

На жаль, упродовж останніх років вшанування цього світлого і радісного Дня оповите національним болем, тінню смутку за тими, хто віддав своє життя заради мирного неба над нашими головами. Майдан та війна на Сході міцно закарбувалися у пам’яті – і література достатньо швидко зреагувала, вписавши трагічні сторінки новітньої історії в книгу буття українського народу. У доросле життя іде перше травмоване війною покоління дітей. Ще ніколи я не була настільки патріоткою, як тоді, коли зрозуміла, що можу прокинутися в чужій країні не з власної волі. Усвідомлення ціни нашої незалежности прийшло в підлітковому віці, коли мені було 12, може, років. Розумію людей, які не люблять читати про війну… Це справді важко та боляче. Але не варто тікати. В епіцентрі революцій і війн перебуває саме людина. Війна в сучасній українській літературі – не стільки про вибухи, скільки про життя героїв на тлі трансформованого, виродженого для них світу. Це про можливість розрізнити «своїх» та «чужих» (а цього вміння дотепер бракує багатьом із нас), про людяність, взаємопідтримку в умовах балансування на межі. Про біль розривання родинних зв’язків, про зародження сили. Про терпіння, про неможливість і небажання терпіти… Про різне. Хто читав – знає.

Отже, хочу детальніше розповісти принаймні про три книжки (раптом вам вдасться побачити серед них щось «своє»):


Жадан, Сергій Вікторович.

Хлібне перемир'я : п'єса / С. В. Жадан. Чернівці : Meridian Czernowitz, 2020. 128 с.

Слів не вистачає. Слова першими скінчились. Зламалось усе, всі говорять по-своєму, ніхто нікого не чує, ніхто нікого не розуміє. От і ми.

С. Жадан

Події п’єси відбуваються влітку 2014 року. «Історія однієї смерті поступово перетворюється на історію цілого покоління, на історію стосунків між людьми та батьками, на історію зради і недовіри, сповнену комічних слів і трагічних сенсів, поєднувати які так досконало вміє Сергій Жадан. Війна триває, і жодне перемир’я не здатне загоїти завданих ран: вони й далі нитимуть, назавжди змінюючи життя людей, які зовсім не збиралися воювати», – написано в анотації.

 

Курков, Андрій Юрійович.

Щоденник Майдану та Війни/ А. Ю. Курков ; пер. з рос. В. С. Бойка. Харків : Фоліо, 2018. 336 с.


Уранці підвозив хлопців до школи. По дорозі Тео запитав: «Тату, а хто був кращий: Сталін чи Ленін?». Я відповів: «Ленін. Тому, що він помер раніше!» Хлопчаки кивнули,відповідь їх задовольнила.

 А. Курков

Це особистий щоденник автора. У ньому зафіксоване життя у Києві та в  Україні до листопада 2014 року, а далі – початок, розвиток Євромайдану, окупація українських територій.

«Щоденник Майдану та війни»  це перевидання книжки «Щоденник Майдану», яка вийшла друком у 2015 році. Нині він доповнений записами про події на Сході, роздумами про війну та окупований Донбас. Був перекладений і опублікований багатьма мовами, зокрема англійською, німецькою, французькою, японською та іншими.


Чапай, Артем.

Дивні люди : поема (рондель) / А. Чапай. Чернівці : Книги-ХХІ, 2019. 304 с.

Українські вчені відтворили неандертальця за ДНК. Він виростає у замаскованому під гаражний кооператив секретному інституті. Щойно герой досягає повноліття – його відпускають у великий світ. В українського неандертальця проблеми із розвитком, інтелект п’ятирічної дитини. Через брак досвіду він постійно втрапляє у різні халепи. Найцікавіше, що головний герой завжди залишається більш людяним, ніж люди, які оточують його на різних етапах становлення.  

До речі, якщо тут є поціновувачі творчости Д. Кіза (зокрема його «Квітів для Елджернона»), вам ця книжка точно сподобається. А. Чапай дає змогу читачеві подивитися на світ очима «неандертальця» (прочитавши «Дивні люди», зрозумієте, чому пишу в лапках). А в неандертальцях усе має бути неандертальське, навіть мова. Головний герой думає і розмовляє жахливим суржиком, який ріже очі, слух. Але згодом звикаєш. Бо є речі важливіші.

Це не вони обзивались, а їхня велика обресивність (агресивність – М. Г.). Я понімаю, що вони просто не розуміли: сапієнс красівий як сапієнс, а неандерталець – як неандерталець. Я думаю, іменно так і сказала б мені ота добра вчителька. 

Якби знала, хто я.

А. Чапай

Гарного читання! 

Матеріал підготувала Марина Горбатюк.


вівторок, 17 серпня 2021 р.

«ПОЧУТИ СЕБЕ УКРАЇНЦЯМИ». Національне питання у долі Марії Матіос

Я хочу своїми книжками лише сказати, що не варто кидати каміння у будь-кого, зокрема й у минуле. Поки не зрозумієш, що з ним – будь-ким (а цілком можливо, що й з нами, тобою) було. А навіть, коли розумієш, але не підтримуєш,  все одно не варто кидати каміння в людину.

                                            М. Матіос 

Марія Матіос – сучасна українська письменниця, публіцистка, член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників, лавреатка Шевченківської та багатьох інших премій.

Народилася 19 грудня 1959 р. в селі Розтоки (тоді ще Вижницького, а тепер Путильського району Чернівецької области). Про рідне село завжди згадує з особливим теплом та трепетом. Письменниця визнає, що роки, проведені у цьому мальовничому місці,  вплинули на формування її внутрішнього світу, характеру, любові до природи та людей.

Моє народження і життя на українській Буковині – у мультикультурному, поліетнічному краї – навчили мене толерантності до всіх, хто інших, інакший від тебе. Але навчили також, що кожна людина – незалежно від мови, віри, світогляду – має свою правду і своє алібі, а також має законне і природне право зберігати свою ідентичність за найнесприятливіших умов.

М. Матіос, «Вирвані сторінки з автобіографії"

Батьки докладали великих зусиль, щоб діти виросли в атмосфері родинного затишку та взаємоповаги, із ранніх років прищеплювали їм повагу до історії та рідного слова. Природна жага до знань, прагнення всебічного розвитку,  наполегливість допомагали і допомагають письменниці на всіх життєвих стежках. У школі вона була зразковою ученицею, однаково добре знала усі дисципліни, їздила на різні олімпіади. Маючи золоту медаль, із легкістю вступила до Чернівецького державного університету (нині ЧНУ імені Юрія Федьковича) на філологічний факультет (відділення української мови та літератури). У 1982 році завершує навчання. Із 1997 року живе в Києві, займається літературною та політичною діяльністю. Час від часу приїжджає до Чернівців. Де б вона не була, ніколи не забуває про Буковину та буковинців; намагається допомогти всім, хто звертається з якимись запитами.

Марія Матіос належить до мистецької генерації вісімдесятників. У цей період письменники повертаються до висвітлення релігійних тем, великого значення набуває людська духовність. У літературу вводять цілу низку раніше табуйованих тем, які пов’язані з історією та правдивим відображенням минулого України. 

Творчість М. Матіос цілком вписана у контекст української літератури кінця ХХ – початку ХХІ ст., у її доробку спостерігаємо заглиблення в соціальну тематику, порушення питань самореалізації, самоусвідомлення на рівні етносу тощо.

Твори ґрунтуються переважно на історичних подіях, а прототипами персонажів часто є реальні люди. Вона не вихоплює сухі факти з історичного контексту, а намагається «описати» своїх героїв (очевидців, співучасників тощо) на тлі тогочасся. Письменниця наближується до реалістичного відтворення (навіть реконструкції) минулого. Аналізуючи повість-мелодраму «Детектор», В. Соболь пише: «Як тут не послатися на зізнання Марії Матіос, що і життя загалом, і життя її односельців із Розтоків, коли до нього придивитися «від млина до млина», самі дають найнесподіваніші сюжети, яких вистачить не на один захоплюючий твір. Життя ж бо багатше за всілякі вигадки».  Тяжіння М. Матіос до панорамного опису людського буття особливо помітно виявилося в останньому її творі під назвою «Букова земля». 

Я сапер, а не мінер історії

М. Матіос

Але мені дуже зле, коли мінними полями нашої історії замість саперів ідуть шеренги грубих і безпардонних мінерів. Тих, хто не боїться ні совісті, ні Бога, збурюючи людей одне проти одного не задля людей чи якоїсь Великої Істини, а задля своїх корисливих цілей на дуже коротких дистанціях.

М. Матіос.

Наша нація травмована історією. Я пишу рядки, від яких у моїх венах холоне кров. Страшно усвідомлювати, що кожне наступне покоління українців народжується не стільки хворим, скільки нездоровим. Хто знаходить у собі сили, – той позбавляється від комплексів (зокрема меншовартости), а хто ні –… (мовчання). Це не про нарікання на нещасливу долю і не про постійні сльози з обертанням у минуле. Просто його, наше минуле, потрібно знати. Кажу «просто», хоча й усвідомлюю, що зовсім не так. Це дуже важко і виснажливо, особливо коли руйнуються звичні для нас, усталені міти. Я часто згадую розпач і біль, який відчувала, коли вивчала історію України в університеті. Моя картина світу розірвалася на «до» і «після». Нова інформація йшла всупереч шкільним знанням. Тобі, сімнадцятирічному або сімнадцятирічній, дають свободу вибору і можливість критично оцінювати отриману інформацію, перевіряти її на достовірність будь-якими доступними способами, а ти не можеш, бо не знаєш, у що тепер вірити. Якось так. Даруйте за ліричний відступ.

Повертаючись до теми, хочу зауважити головне: наші письменники роблять важливі та відповідальні спроби залікувати постколоніальні травми і зализати рани історії, натискаючи на них. Бо скалку спершу потрібно вийняти, а відтак продезінфікувати уражене місце, інакше болітиме і загноїться. Не секрет, що будь-яке втручання в роботу живого організму вимагає особливої, хірургічної, акуратності. Так само і тут. Ну не може необізнана людина лікувати. Аґнєшка Матусяк (польська літературознавиця, україністка) влучно зауважує, що формування української національної еліти (політичної та інтелектуальної) – «це одна з найважливіших і найболючіших, а також ретельно замовчуваних у публічному та культурному дискурсі проблем усього періоду української незалежності». 

Ліна Костенко пише: «Дійсність, у якій ми живемо, паталогічна. І та, в якій жили, паталогічна теж. Але цікаво, що люди і до тієї, і до цієї звикли. Найгірше в нашому народі те, що він до всього звикає. Оце звик, змирився і нічого не хоче міняти. Фактично він навіть не любить змін і ніколи до них не готовий».

Вдалу спробу опрацювання травми і переривання мовчання навколо одного із найболісніших національних табу – «нагадування про співвідповідальність і співпровину за колаборацію українців з окупантом, витіснену на довгі десятиліття» (А. Матусяк), – здійснила Марія Матіос у романі «Солодка Даруся».

Вистава "Солодка Даруся" у виконанні акторів Івано-Франківського національного академічного обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка

 Письменниця показала момент зіткнення особистості з тоталітарною машиною насильства, яка розчавила й знищила людину. Головна трагедія у творі відбулася 1950 року, в епоху повоєнного сталінізму, охопленого божевіллям терору. На новозахоплених територіях будь-якою ціною слід було прищепити радянську ідеологію. М. Матіос на прикладі однієї людини зображує долю сотень тисяч  українців. Найбільшим злочином проти «своїх» стала ПРАВДА. Десятирічна Даруся, яку батьки виховували в дусі правдомовності й поваги до старших, виказала офіцеру НКВД інформацію про візит до будинку партизанів УПА. 
Матір прокляла доньку:   

 – Краще би була струїла в утробі таку нечисть чи родила німою… – зло сказала увечері Матронка, не встаючи з постелі.

Це прокляття стало фатальним стигматизуючим родовим спадком. Уже згадувана мною 
А. Матусяк зазначає, що «солодка» Даруся стає метафоричним втіленням України, а її мовчання висвітлює «не/ви/словлений меморіальний наратив сорому українців не лише в питанні співпраці з колоніальним і тоталітарним гнобителем, а й сорому за гріх занедбання антиколоніального й антитоталітарного спротиву щодо терору окупанта».

         Марія Матіос чесна насамперед із собою. Поруч із неоднорідним і часто суперечливим минулим нашого народу, вона визнає й особисте: минуле дитини, народженої в СРСР:

«Духовне каліцтво мого покоління починалося зі шкільної парти, де, окрім – майже гранітних знань із природничих і точних наук, давали дуже переконливі на той час знання ідеологічного ґатунку. Їх артикулювали справді фахові – й тому дуже переконливі – люди: вчителі, лектори, література, кіно. А не-допуск до правди був такий глибокий, такий закодований-зашифрований-заборонений, що про його існування знали лише ті, хто власною шкурою відчув на собі ту правду.

(…) Моє покоління виховували на «кремлівських зорях». Моє покоління гарно вчилося. Воно дуже багато читало, бо книжки, мистецтво, музеї були доступними, а ідеологи – наступальними, нахрапистими. Тому моє покоління вірило писаному і казаному. Принаймні такі «відмінники», як я.

Але такі, як я, збунтувалися, допавшись до написаного іншими словами».

На шляху до вироблення політичної позиції М. Матіос пройшла тривалий період становлення. У 2012 р. була обрана народною депутаткою 7 скликання від партії «УДАР», у 2014 – депутаткою 8 скликання від «Блоку Петра Порошенка». В одному з інтерв’ю на запитання «Що б ви хотіли «відвоювати» упродовж свого скликання?» відповіла: «Мені бридко і соромно, що український парламент насправді перетворився на безсоромний «договорняк» і «рішалово», де немає місця проблемі звичайної людини. Подеколи я там займаюся суто виховною роботою і можу казати, що на дещо вплинула. Не називатиму імен, але деякі депутати вже не кричать у парламенті, як мавпи, «фашисти!», коли з трибуни звучить українська мова. Це моя робота». 

Ви думаєте, наші політики так неохоче міняли свою риторику з проросійської на проєвропейську, бо вони так ту Росію палко люблять? Їм до смаку той "украінскій" хаос, коли можна красти без міри і без упину, їм подобається не мати стимулів для економічної конкуренції, для економічного самовдосконалення.

М. Матіос

Книжки М. Матіос є у фонді відділу абонемента. Пропонуємо вашій увазі такі видання:

Матіос, Марія Василівна.

Букова земля : роман-панорама завдовжки у 225 років / М. В. Матіос. 3-тє вид. Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2019. 930 с.

Матіос, Марія Василівна.

Вирвані сторінки з автобіографії  / М. В. Матіос ; худ. С. Іванов. 2-е вид. Львів : Піраміда, 2011. 368 с.

Матіос, Марія Василівна.

Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів = Mr.& Ms. U-Ko in country UA : гомеричний роман-симфонія / М. В. Матіос. Львів : Піраміда, 2006. 136 с.

Матіос, Марія.

Нація  / М. Матіос. Вид. 4-е, доп. Львів : Піраміда, 2007. 256 с.

Матіос, Марія Василівна.

Приватний щоденник. Майдан. Війна... / М. В. Матіос. Львів : Піраміда, 2015. 356 с.

Матіос, Марія.

Солодка Даруся : Драма на три життя / М.Матіос. Львів : Піраміда, 2004. 176 с.

Приємного читання!

 

Матеріал підготувала Марина Горбатюк.

Використано світлини з інтернет-ресурсів.