Важливі дати (березень 2023)

 

1 березня 
140 років із дня народження Григорія Гануляка (1883–1945), письменника, видавця.
80 років від дня народження Франца Голера (1943), швейцарського прозаїка, драматурга.

3 березня 
Всесвітній день письменника.
200 років від дня народження Костянтина Ушинського (1823–1870), педагога, реформатора шкільної освіти.

К. Ушинський

135 років від дня народження Наталени Королеви (1888–1966), української діаспорної письменниці.

5 березня
120 років від дня народження Наталії Забіли (1903–1985), української поетеси, перекладачки, драматургині.

7 березня
160 років від дня народження Івана Луценка (1863–1919), військового, громадського та політичного діяча, лікаря.

8 березня 
Міжнародний жіночий день.

9 березня 
209 років від дня народження Тараса Шевченка (1814–1861).
170 років від дня народження Григорія Цеглинського (1853–1912), педагога, письменника, громадського діяча.

100 років від дня народження Миколи Олійника (1923–1997), українського прозаїка, публіциста.

11 березня 
День землевпорядника.

12 березня
160 років від дня народження Володимира Вернадського (1863–1945), вченого-енциклопедиста, філософа, природодослідника, основоположника геохімії, біогеохімії, радіогеології, творця теорій про біосферу та ноосферу, про провідну роль живих істот у геохімічних  процесах, еволюційної про походження мінералів; організатора і першого президента Української Академії наук, засновника Національної бібліотеки Української Держави (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

13 березня
185 років від дня народження Рафаелло Джованьйолі (1838–1915), італійського прозаїка, філософа.

14 березня 
День українського добровольця.

15 березня 
Всесвітній день захисту прав споживачів.

17 березня
Міжнародний день сну.
120 років із народження Юрія Дольд-Михайлика (1903–1966), письменника, кіносценариста.
105 років від дати створення Української центральної Ради (існувала до 28.0.1918 р.). Найголовнішим досягненням Української Центральної Ради стала її законотворча діяльність, що відзначена ухваленням багатьох важливих законів, а також прийняттям чотирьох Універсалів, ІІІ та IV універсали заклали фундамент для створення незалежної України.

Члени Генерального Секретаріату – першого уряду України.
Сидять справа наліво: Симон Петлюра, Сергій Єфремов,
Володимир Винниченко, Іван Стешенко, Микола Садовський.
Стоять: Борис Мартос, Микола Стасюк, Павло Христюк. 1917 рік

20 березня
Всесвітній день землі.
195 років від дня народження Генріка Ібсена (1828–1906), норвезького драматурга, поета, публіциста.

21 березня 
Всесвітній день поезії.
Міжнародний день лісів.
Міжнародний день людини з синдромом Дауна.

22 березня 
Всесвітній день водних ресурсів.
День таксиста.

23 березня 
180 років від дня народження Юліана Целевича (1843–1892), історика, педагога.

24 березня 
Всеукраїнський день боротьби із захворюваністю на туберкульоз.
145 років від дня народження Ярослава Пстрака (1878–1916), українського художника-ілюстратора.

Картина Я. Пстрака

25 березня 
День Служби безпеки України.

26 березня 
День Національної гвардії України.
Перехід на літній час.

27 березня 
Міжнародний день театру.

31 березня
150 років від дня народження Миколи Міхновського (1873–1924), громадського та політичного діяча, юриста, публіциста, учасника боротьби за незалежність України у ХХ столітті.

Buko-Wiener // «У Мереживі вальсу» Катерини Валявської

Валявська Катерина
У мереживі вальсу. Світське життя на Буковині (1848–1918) / Катерина Валявська. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2022. – 320 с.

Світлина: Чернівцька ОВА

Одна з найбільш несподіваних для мене книжкових новинок улюбленого видавництва «Книги–ХХІ», «У мереживі вальсу» кандидатки історичних наук Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Катерини Валявської – результат ґрунтовної роботи авторки над дисертацією. Праця привернула мою увагу з першого погляду – відколи побачила її в нових надходженнях нашого відділу.

В анотації сказано, що це чи не перша спроба осмислення публічного життя освічених верств Буковини у складі Габсбурзької монархії в контексті модернізації. У книзі йдеться про соціальні практики публічних осіб: знаті, професорів, адвокатів, письменників, бізнесменів, – людей, які заклали культурний ґрунт для прийдешніх поколінь та підвалини міту про буковинську толерантність.

Авторка описує період 1848–1918 рр., але надає інструменти для осягнення передумов виникнення буковинської еліти «нового» (австрійського / західного) типу, аналізуючи історію краю та особливості його розташування. К. Валявська прагне не створювати чи культивувати легенди про «земні радощі за старих добрих часів», її мета – правдиво зобразити суперечності та конфлікти, «які, поєднуючись, творили особливий простір східної провінції Габсбурзької монархії, де розкіш і злидні йшли пліч-о-пліч».

При написанні було використано матеріали Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету, Державного архіву Чернівецької області, дослідниця висловилює вдячність Чернівецькому обласному краєзнавчому музею, Чернівецькому літературно-меморіальному музею ім. О. Кобилянської, Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського, Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка та іншим установам.

 

Буковина увійшла до складу Австрійської імперії наприкінці ХVІІІ століття – у 1774 році цісар Йозеф ІІ анексував ці території, скориставшись результатами воєнних дій Російської імперії проти Османської. Для німецькомовних австрійських військовослужбовців назва «Buchenland» (з нім. «край буків») звучала подібно до «Barenland» (з нім. «край ведмедів»). Після розвідувальних експедицій Буковиною австрійські військові у звітах до Відня писали про низький рівень освіченості населення, зокрема шляхти та духівництва; навіть владика православної церкви був малограмотним. Лише один боярин Базіль (Василь) Бальш мав пристойну освіту, знав кілька іноземних мов. К. Валявська зауважує: «За офіційними даними, загальна чисельність населення Буковини у 1775 році становила орієнтовно 57 тис., за іншими відомостями – 75 тис. осіб. Хоча є підстави вважати, що ці числа занижені, оскільки, як пише Ганна Скорейко, за умов воєнних дій та зміни влади місцеве населення задля захисту могло тимчасово мігрувати або ж уникало чиновників, які проводили перерахунок чисельности населення. Мабуть, цим і пояснюється такий стрибок у статистиці населення краю у 1806 році, що становило вже 207 329 осіб». 

Історія формування світських товариств пов’язана, зокрема, з надходженням фінансування, економічними змінами, розбудовою та покращенням інфраструктури, підвищенням рівня освіти, переселенням представників різних етносів та конфесій до цього історично полікультурного краю.

Книжка складається з трьох розділів: «Особливості формування світського товариства на Буковині», «Соціокультурні практики у світському сезоні», «Товариства як інституції світського життя». Кожен із них висвітлює окремі аспекти, створює панораму доби: у першому йдеться про соціокультурні зміни на пограниччі, структуру світського життя, стратегії інтеграції у світське товариство, честь і дуелі, освіту, роль Чернівецького університету в формуванні світського товариства, панські маєтки й міські помешкання, одяг. У другому розділі К. Валявська пише про роль та вплив на світське життя Буковини періоду 1848–1918 рр. салонної культури, театрів, концертів, виставок, кав‘ярень, заміських прогулянок, кінних перегонів тощо. У розділі «Товариства як інституції світського життя» описано зародження товариського руху, різновиди товариств для «світських» розваг та благочинности, національні товариства.

У книзі подано велику кількість архівних матеріалів того часу: світлини історичних осіб, листівки із зображенням будівель, печатки, карикатури.

Видання є у фонді відділу абонемента, запрошуємо до прочитання!

 

Марина Горбатюк

 

Мова слів і мовчань

Я вірю в те, що ніщо не відбувається без мови і все починається з мови. Із кожним днем ми все ближче підходимо до дати початку повномасштабної війни. Цей рік багато чого знищив і викривив; деякі думки, залишені мною в нотатках, статтях, рецензіях, віршах здаються тепер наївними і надмірно експресивними – це очевидно, бо звичний світ змінювався надто динамічно, набуваючи чужої подоби. 

Сьогодні буду часто апелювати до свого есею «Мова тоталітаризму, або як слово стає співучасником злочину» (опубліковано на «Збручі» 12 квітня 2022 року). На початку другого місяця повномасштабної війни я писала: «Саме зараз відбувається народження нової мови. Жорстокої, безкомпромісної. Вона змінюється щодня, щогодини, щохвилини, залишаючи своїх носіїв у вирі подій виродженої позамовної дійсності. Мова війни не може бути мовою довоєнною. Війна це апріорі злам. Це зміна або ж трансформація світогляду. Думаю, кожен українець відчув цю трансформацію на глибинному рівні, просто не всі ми можемо пояснити собі, що відбувається». Зрештою, зміна звичних реалій, травматичні для суспільства події, перемоги й поразки є причиною змін мовних і мовленнєвих: мова стає на захист свого народу, створюючи навколо нього своєрідну сферу.

***

Існує широка палітра значень слова «мова» в метафоричному і первісному розумінні. Швейцарський лінгвіст Фердинанд де Сосюр (1857–1913) виділив два модуси її існування: власне мову – тобто потенційну систему об’єктивно наявних, соціально закріплених знаків, правила їх сполучуваності й уживання та мовлення – конкретну реалізацію мовцями одиниць і категорій мови.

Будь-яка мова наділена здатністю кодування іманентних (інакше – внутрішніх) поколіннєвих чи то спадкоємних сенсів. Власне, це є однією з причин її існування: вона створена, щоб закріплювати та передавати світоглядний досвід попередніх ґенерацій. Українські лінгвісти дедалі частіше згадують про націєтвірну (ІДЕНТИФІКАЦІЙНУ) функцію мови – на рівні з найважливішою, комунікативною.

Саме спільномовність провокує відчуття залучености, причетности до чогось більшого – соціуму «своїх». Потрійна формула (?) «свій», «інакший», «чужий» з’являється в процесі еволюції. Лише в оточенні собіподібних ми можемо навчитись протиставляти. Наш народ надто довго перебував у  штучно виродженому просторі, і особливо для тих, хто не встиг / не бажав вийти з культурного простору Росії, ця війна виявилась найбільшою несподіванкою.

Тоді ж, у квітні, я писала, що ми, як мовці, стаємо в оборонну позицію, намагаючись вербально та візуально донести до світу факт геноциду. Українці навчені пам’ятати й оплакувати померлих – нам (більшій частині) не притаманна ненависть у тривалій перспективі.

***     

Те, що сьогодні відбувається зі свідомістю росіян – результат впливу теорії утопії: влада дбає про нас, вона піклується про безпечне майбутнє для наших дітей, тому цілком логічним є напад на іншу країну. Цензура необхідна, інакше вороги зруйнують Росію зсередини.

Будь-яка утопійна теорія є передумовою знищення людських свобод, адже утопія передбачає цілковиту згоду. Такого в адекватному демократичному суспільстві не може існувати – наявність опозиційного бачення свідчить про багатоголосся, що є нормальною реакцією.

Окрім комунікативної та пізнавальної, мова виконує низку інших функцій, серед яких – сугестійна. Саме з нею тісно пов’язана здатність слова бути знаряддям впливу на свідомість людини. Дж. Орвелл у романі-антиутопії «1984» ввів термін «новомова», який набув найбільшого поширення на позначення того, що також називають «мовою брехні / ненависті», «казенною мовою», «антимовою», «квазімовою» тощо: «Мета Новомови полягає не тільки в тому, щоб бути засобом вираження світогляду й мислення, які властиві Ангсоцу (=ідеологічним потребам партії Англійського соціалізму – М. Г.), а й щоб унеможливити всі інші форми думки».

Українці стали свідками подій, описаних Дж. Орвеллом. Старший брат, який постійно спостерігає за тобою і прагне фізичною силою вибити необхідну йому сліпу покору. Викривлена дійсність завжди потребує викривлення мови, руйнування значеннєвих зв’язків: «ВІЙНА – ЦЕ МИР, СВОБОДА – ЦЕ РАБСТВО, НЕЗНАННЯ – ЦЕ СИЛА». 

Пропаганда знову спрацювала – історія повторилась. Коли Й. Стернін описував російську тоталітарну мову радянських часів, він виділив доволі впізнавані головні риси: «…ідеологізацію лексичної системи мови, класове, ідеологічне роздвоєння семантичного простору за принципом «соціалістичне – вороже (буржуазне, антисоціалістичне, контрреволюційне тощо)»; значеннєвий примітивізм; велику частку «готових думок» у письмовому та усному дискурсі (кліше, гасла, цитати тощо)(…)».

Мова – це кордон, межа поділу, життєво необхідне означення території. Нав'язана колишнім колоніям за багато століть російськомовність несе (несла і буде нести) за собою фікцію спільної культурної та історичної традиції, відтак – географічного співперебування в межах одного метерлінківського простору.

Зрештою, як писав Людвіг Вітгенштайн, «Межі моєї мови визначають межі мого світу». А ми вітаємо вас з Міжнародним днем рідної мови!

 

Марина Горбатюк

До Міжнародного дня рідної мови буде проведено лекцію "Філософія мови"

19 лютого в Чернівецькій обласній бібліотеці імені Михайла Івасюка (вул. О. Кобилянської, 47) буде проведено лекцію "Філософія мови". Під час заходу поговоримо про роль мови в житті суспільства, її вплив на формування реальності та вплив реальності на формування мови, з'ясуємо , що науковці закладають в поняття «філософія мови», хто вивчав та про які основні дослідження нам відомо (і ще багато цікавого).

Лектори: магістрантка кафедри історії та культури української мови ЧНУ імені Юрія Федьковича, бібліотекарка відділу абонемента Марина Горбатюк та аспірант кафедри філософії та культурології ЧНУ імені Юрія Федьковича, бібліотекар відділу наукової інформації та бібліографії Святослав Рачук.

До зустрічі 19 лютого (неділя) о 15:00 в тренінговому центрі обласної бібліотеки (3 поверх).