Почитай, не пожалкуєш!

                                                                                   Неважливо, погана ситуація чи хороша – вона зміниться.  (Р. Бретт)

                                                                                                                                         

Кожна людина час від часу думає:  як знайти своє «місце під сонцем», стати успішним, заробити більше грошей,  втілити в життя геніальну ідею і т.ін.  Але головне тут — не просто зануритись у власні роздуми, а знайти підґрунтя, від якого можна відштовхнутись, і почати щось робити. Не кожному з нас вистачає мотивації та енергії до нових кроків і дій.

Пропонуємо вашій увазі книжки відомої американської письменниці та журналістки Регіни Бретт. Вона двічі була фіналісткою Пулітцерівської премії в номінації «Коментар» та отримала численні нагороди за письменницьку діяльність, включно з премією National Headliner за статті про рак грудей у 1999 та 2009 роках.

Але це все далось їй не відразу. Її життєвий шлях не був безхмарним. Народилась в багатодітній родині одинадцятою дитиною. В свої 16 років вона зловживала алкоголем, в 21 рік стала матір’ю-одиначкою і 18 років самостійно виховувала свою дитину. В 40 років Регіна зустріла своє справжнє кохання і вперше вийшла заміж. А в 41 рік у неї виявили онкологію, що повністю змінило її життя. Саме в цей час Р. Бретт зрозуміла, що відчайдушно хоче жити. І вона перемогла. Пізніше це вилилося в одне з найвідоміших її висловів: «Ставати старшим - найкраща альтернатива, ніж померти молодим».

         Зараз Р. Бретт з родиною живе в Клівленді (штат Огайо), веде популярну філософську колонку в місцевій газеті, працює телеведучою, бере участь в семінарах і ток-шоу. І ... пише книги.

 Бретт, Регіна.

Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя  / Р. Бретт ; пер. з англ. Н. Гоїн. - Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2018. - 272 с. - (Двічі фіналіст Пулітцерівської премії).

Цю книжку авторка написала у свої 45 років в знак вдячності, що змогла дожити до цього віку. Вона перетворила 50 уроків на глибоко особисті, зворушливі, іноді смішні есе. Добра, мудра, дуже емоційна книжка змусить читачів замислитися над своїм життям, зробити його кращим, допоможе знайти й утримати щастя.

Бретт, Регіна.

Будь дивом: 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим  / Р. Бретт ; пер. з англ. В. Кучменко. - 2-е вид. - Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2018. - 256 с. - (Двічі фіналіст Пулітцерівської премії). - Парал. тит. арк. англ. мовою.

Це скарбниця історій, які захоп­люють та надають сил творити добро. На її сторінках звичайні люди відкривають свої серця та діляться уроками про те, як вони змінили життя, зробили неможливе можливим. Вони розкажуть вам, як бачити дива, що відбуваються щодня, та самому стати дивом. Книжка допоможе зрозуміти та прийняти себе і водночас спонукає стати кращим! Описані приклади надихають і заряджають оптимізмом.

Бретт, Регіна.

Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя  / Р. Бретт ; пер. з англ. В. Кучменко. - Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2018. - 288 с. - (Двічі фіналіст Пулітцерівської премії). - Парал. тит. арк. англ. мовою.

Кожен з нас має талант, проте мало хто знає, як відкрити його в собі. Ця книжка допоможе це зрозуміти, знайти покликання, наповнити життя натхненням і сенсом. Адже робота – це не просто діяльність, за яку вам платять гроші, – це вагома частина вашого життя. Тож витрачати свої години та дні треба на те, що дійсно робить ваше життя змістовнішим.

Всі, кого цікавить така література, зможуть після карантину звернутися у відділ абонемента.

Тріумф і трагедія Миколи Зерова

(до 130-річчя від дня народження)

26 квітня виповнюється 130 років від дня народження Миколі Зерову – українському поету, вченому-літературознавцю, критику, майстру сонетної форми та перекладачеві античної поезії, лідеру «неокласиків». Він народився  1890 року в м. Зінькові на Полтавщині. Батько був учителем, пізніше – інспектором народних шкіл. Мати походила з козацького роду Яреськів – з під Диканьки, які доводили своє дворянство.

         В родині Зерових був великий інтерес до літератури. Микола навчився читати в 4 роки і світ класичного письменства залишив глибокий слід у його свідомості. Закінчивши двокласну зіньківську міську школу, навчався в охтирській гімназії, а далі – Перша Київська гімназія. Це був важливий період становлення літературних та лінгвістичних інтересів майбутнього поета, перекладача. 1908-1914 М. Зеров вчиться на історико-філологічному факультеті Київського Університету Святого Володимира. Вчився Микола блискуче, здобув фундаментальні знання античних та європейських мов і літератур, що вплинуло на формування його поетичного дару. В 1912 році з’явилися перші друковані статті й рецензії Зерова в журналі «Світло» та газеті «Рада».

Своє доросле життя М. Зеров розпочав з викладання історії та «давніх мов» у Златопільській чоловічій, а згодом і жіночій гімназіях. З 1917 року викладає латинь в Другій київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства, викладає українознавство в Архітектур­ному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь». М. Зеров стає учасником  елітарного гуртка діячів української культури, де обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки.

В 1920 році М. Зеров одружився із Софією Лободою. В тому ж році видаються підготовлені ним «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія».

1 жовтня 1923 року М. Зеров - професор української літератури Київського інституту народної освіти. Про лекції Зерова серед студентів ходили легенди. Він володів даром переконливо й логічно викладати свої думки, надавати їм виразності, дослівно чарувати слухачів. Дуже часто лекції Миколи Костьовича завершувалися рясними оплесками.

М. Зеров веде активну літературну роботу, його справедливо вважають лідером «неокласиків». В цей час видається його перша збірка віршів «Камена». 1925 рік - вершина літературно-критичної діяльності М. Зерова. Тільки журнал «Життя і революція» розмістив 17 його матеріалів. Були публікації в інших часописах, виступи, лекції перед студентами.

В 1925 році почалася відома літературна дискусія, яка тривала до 1928 р. Початком її вважають статтю Г. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» та відповідь на неї М. Хвильового. Зеров-критик стає на бік М. Хвильового. З 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях.

На початку 30-х років  розпочались важкі часи для української інтелігенції. Як і всі українські інтелігенти, він жив під постійною загрозою арешту, в атмосфері погроз і цькування. Всі останні роки йому було заборонено займатися творчою діяльністю, а з 1933 — стає небезпечним навіть мовчання. Наприкінці 1934 року М. Зерова було звільнено з університету. Він змушений шукати будь-яку працю або залишити Україну. Так М. Зеров переїжджає до Москви. Наприкінці квітня 1935 року Зерова було заарештовано, а в  травні доправлено до Києва для слідства. Вченого звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. На першому допиті М. Зеров заявив однозначно: «До ніякої контрреволюційної діяльності я не причетний, а отже, співучасників назвати не можу». Пізніше з нього виб’ють інші відповіді. Під час обшуку в М. Зерова вилучають дві книжки: «Політика» з дарчим написом «терориста» Г. Косинки та роман П. Куліша «Чорна Рада». Це були єдині докази існування терористичної організації. Його було засуджено на 10 років  ув’язнення  і відправлено до Карелії, але в  жовтні 1937 року «справа Зерова та ін.» була переглянута і засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року. 

Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року ці вироки  було скасовано, справу припинено «за відсутністю складу злочину». Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук’янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом зі справжньою могилою його сина — Котика (Констянтина) Зерова.

Як зазначив Євген Сверстюк: «М. Зеров був літературознавцем, що відчував живий пульс творчості й знав живий сенс фактів, хоч би де схоплених у принагідному висвітленні. Він дав нам справжні зразки наукової критики — точне розуміння слова і думки письменника, якого досліджував, точне знання творів, про які писав і які «в умі» тримав — і жодного сумнівного аргументу, квапливої гіпотези, однобічного судження чи позірних фактів, за якими губилося б головне.»

Зеров, Микола Костянтинович.
    Антологія римської поезії  / М. К. Зеров ; упоряд. І. Хроненко ; передм. К. Москальця. - Київ : Укр. пропілеї, 2016. - 466 с. - (Ad fontes = До джерел) (Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга" 2016 р.)

 Зеров, Микола Костянтинович.

    Українське письменство / М.Зеров; Упор. М.Сулима. - К. : Основи, 2003. - 1302 с.

З цими та іншими книгами користувачі нашої бібліотеки мають згоду ознайомитися після карантину.

Почитай, не пожалкуєш!

«Книги – кораблі думки, які плавають хвилями часу і несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління.»     (Ф. Бекон)

Всесвітній день книги та авторського права відзначають щорічно 23 квітня,  починаючи з 1995 року. Його заснувала Генеральна конференція ЮНЕСКО за пропозицією Міжнародної Асоціації Книговидавництв. Цей день вважають своїм святом автори, видавці, вчителі, бібліотекарі та всі, хто причетний до книжкової справи. Традиція святкування народилася в іспанській Каталонії, де вже понад 80 років люди в день святого Георгія дарують червоні троянди і книжки тим, кого люблять: троянди символізують кров, пролиту Георгієм - покровителем Каталонії - у битві з драконом, а книги нагадують про сумну дату 23 квітня 1616 року - день смерті видатного іспанця Мігеля де Сервантеса Сааведри, автора безсмертної літературної перлини «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі».

Щороку в цей день організовувались різноманітні заходи з популяризації книги майже у 200 країнах світу.

Пропонуємо вашій увазі книжки корінної чернівчанки, історика за фахом – Наталії Гриценко. Авторка займалася вивченням свого родоводу, а невгамовна цікавість до історії краю спонукала об’єднати отримані знання й деякі артефакти. Результат цієї праці – вантажний альбом:

Гриценко, Наталія.

Місто пахло корицею й кремом Nivea. Чернівецький вінтажний альбом / Н. Гриценко. - Чернівці : Книги-ХХІ, 2017. - 112 с. : іл., фот.

У книзі пов’язаних між собою оповідань ідеться про життя у Чернівцях міжвоєнного періоду та часу ІІ Світової війни. Крізь призму родинної історії, спогадів головного персонажа авторка розповідає про життя простих мешканців Чернівців, їхній побут, буденні і святкові клопоти. Авторка  майстерно відтворила атмосферу міста: його крамниці, фотоательє, фабрики, кафе та ресторани, особливості чернівецької кулінарії, гастрономії тощо, колорит мешканців, специфіку міжлюдських стосунків і, звісно, долі людей у вирі історико-політичних змін. Це історії, близькі кожній чернівецькій родині, багато хто тут впізнає власних знайомих, друзів, представників рідні або тих, про яких розповідали старші члени родини чи городяни. Книга наповнена справжнім життям, вона показує те життя і те місто, яке вже в минулому, але воно було ‒ яскраве, насичене, сповнене різноманітних емоцій та відчуттів.

Гриценко, Наталія.

Ательє на старій вулиці міста, що пахло корицею й кремом Nivea. Чернівецький вінтажний альбом / Н. Гриценко. - Чернівці : Книги-ХХІ, 2018. - 120 с. : іл., фот.

Спогади головного героя, пана Юліана, перенесуть читача у міжвоєнні часи, Другої світової війни та повоєнні. Крізь призму доль героїв оповіді письменниця зобразила вплив історико-політичних подій на людину, родину, міжлюдські стосунки, соціально-економічне, культурне становище міста. Попри непросте, почасти драматичне, історико-політичне тло, авторка робить акцент на тому, що життя триває за будь-яких обставин. Містяни постають у своїх щоденних побутових клопотах, справах.

Книжки адресовані тим, хто захоплюється історією Чернівців, хто хоче відкрити для себе інші сторони культурного феномену міста.

Після карантину читач зможе знайти ці книги на полицях нашої бібліотеки.

Весна в природі – радість та достаток в домі.

Народний образ весни — це образ краси, сили і надії.
Головним святом весняного циклу є Великдень — найбільше християнське свято нашого народу. Це особливий день для всіх. Родина нарешті може зібратися і почастуватися за святковим столом. Пасха - одне з найрадісніших свят, адже символізує початок нового життя,  пам’ять про диво воскресіння Сина Божого. Свято Воскресіння відзначається  християнами всього світу протягом багатьох століть. Для українців Великдень — одне з основних річних свят. Його традиції передаються з покоління в  покоління, і багато з них виконуються і  в наш час. Пропонуємо вашій увазі огляд книг про звичаї нашого народу:

Скуратівський, Василь Тимофійович.

Місяцелік : укр. нар. календар / В.Т. Скуратівський. – К.: Мистецтво, 1992. – 208 с. : іл.

Автор зібрав багатющий матеріал про походження назв українських місяців та пов’язані з ними численні прислів’я і приказки, зразки завбачень погоди, народні й релігійні свята з конкретним їх датуванням, а також розвідки про найцікавіші обряди. Народний календар — перше в українському народознавстві видання, яке адресоване всім, хто не байдужий до своєї національної культури.

Культура і побут населення України  : навч. посіб. для вузів / В. І. Наулко та ін. – 2-ге вид., доп. та перероб. - Київ : Либідь, 1993. - 288 с. : іл.

В книжці подано огляд основних етапів етнічної історії України, розвитку різноманітних сфер матеріальної та духовної культури її населення.
Для науковців, студентів, усіх, хто цікавиться історією та етнографією рідного краю.

Скуратівський, Василь Тимофійович.

         Український рік  : розповіді / В. Т. Скуратівський. - Київ : Веселка, 1996. - 238 с. : іл.

Ця книжка – українська етнографія для дітей. Вона містить розповіді про народні звичаї і традиції нашого народу. Весь матеріал структурно поданий за місяцями та всі свята зібрані в хронологічному порядку.

   Дорогоцінна енциклопедія українознавства . - Донецьк : БАО, 2009. - 288 с. : іл. - 15000 прим.

Національні традиції українців — це передусім річне коло свят, церковних та сезонних, що наповнювали життя наших предків глибоким змістом. Про неосяжний світ української культури читайте на сторінках цієї книжки. Видання може бути використане як популярний довідник або як матеріал для пізнавального й цікавого читання. Адресовано широкому колу читачів.

Воропай, Олекса.
         Звичаї нашого народу : етнограф. нарис / О. Воропай. - Харків : Фоліо, 2013. - 512 с. - (Перлини української культури).

Це фундаментальна праця автора, підсумок його самовідданої багатолітньої пошукової роботи, яка охоплює річний календарно-обрядовий цикл життєдіяльності українців та традиції народного одягу. Автор доступною мовою знайомить з усіма звичаями, яких наш народ дотримувався протягом цілого року, обрядами, повір'ями, приказками, піснями. Видання розраховане на всіх, кому дороге минуле нашого народу, його прадавні корені.

По закінченню карантину ви зможете знайти ці та інші книги на полицях  відділу абонемента.

Метри фантастичного жанру.

(до 75-річчя від дня народження Сергія Дяченка)

Марина та Сергій Дяченки (подружжя та співавтори) - українські російськомовні письменники-фантасти, сценаристи, редактори. Лауреати багатьох літературних премій у галузі фантастики. Члени Спілок письменників України та Російської Федерації. В їх творчому доробку понад 25 романів та 80 повістей та оповідань, також вони пишуть п’єси та кіносценарії. Марина і Сергій говорять про себе, що пишуть в жанрі «м-реалізму» (значення літери «м» автори не пояснюють).

Марина і Сергій Дяченки ніколи не були «молодими письменниками-початківцями». Як співавтори фантастичної літератури вони дебютували у 1994 році і відразу ж стали в ній одними з перших. Їх перший роман «Брамник» було відзначено премією «Кришталевий стіл» КЛФ «Зоряний шлях» та визнано найкращим дебютом на «Євроконі-96». Відтоді кожна книга авторів — подія, що дає підстави для вшанування різноманітними преміями. Їх твори займають високі місця у рейтингах: найкращі письменники-фантасти Європи («Єврокон-2005» в Глазго (Шотландія), роман «Vita nostra» був удостоєний Премії Премій як кращий фантастичний роман початку ХХІ століття («Єврокон-2008» в Москві), ввійшли в «ТОП-100 найвпливовіших українців» за версією журналу «Кореспондент» та ін.

Твори Марини та Сергія Дяченків видаються англійською, німецькою та польською мовами. Українською мовою їх твори почали друкуватися з 2005 року видавництвами «Зелений пес» («Брамник», «Ключ від королівства», «Королівська Обіцянка»), «Теза» («Дика енергія. Лана»).

Дяченко, Марина.

Брамник  : Роман / М.Дяченко, С.Дяченко. - К. : Зелений пес, 2005. - 288 с.

За все в житті доводиться платити, в тому числі - й за нерозсудливі юначі жарти. І ціна буває зависокою навіть для чарівника. Могутній маг, наділений талантом і честолюбством, у покарання за гордощі перетворений на бездушну річ і позбавлений магічного дару. Схибив одного разу - стережися, щоб не схибити вдруге; кохання не завжди приносить щастя, але від цього не слабшає; дружба й самовідданість, любов до людей і життя здатні перебороти навіть космічний жах вселенської катастрофи.  Згадайте останні події - ця ситуація не така вже фантастична.

Дяченко, Марина.
    Дика енергія . Лана  / М. Дяченко, С. Дяченко. - Вiнниця : Теза, 2006. - 414 с.

Тут люди працюють пікселями. Енергію життя отримують по дротах. Істоти з величезним ротом чатують на самогубців. На вершинах покинутих хмарочосів в’ють гнізда бунтарі, глибоко в закинутому метро живуть люди-кроти, і щодня вагончик канатної дороги вирушає на Завод — легендарне місце, де кажуть, всі щасливі… «Дика енергія» читається на одному подиху і звернена в першу чергу до молоді. Водночас це роман-метафора, цікавий читачам будь-якого віку.

В квітні цього року Сергію Сергійовичу Дяченко виповнюється 75 років від дня народження. Він народився 14 квітня 1945 року у Києві в родині  видатного українського мікробіолога, професора Сергія Степановича Дяченка. Сергій Дяченко закінчив сценарний факультет ВГІКу у 1980 році (до цього працював вченим, психіатром та генетиком; кандидат біологічних наук). Член Союзу кінематографістів СРСР з 1987 року, Союзу письменників СРСР з 1983 року. Автор багатьох сценаріїв художніх і документальних фільмів, лауреат низки міжнародних премій в області кіно, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка за повнометражний науково-популярний фільм «Зірка Вавилова» Київської кіностудії науково-популярних фільмів (разом з режисером А. Д. Борсюком і оператором О. І. Фроловим).

         Марина і Сергій стали подружжям у 1993 році. З того часу пишуть в співавторстві в жанрі фантастики. Бажаємо ювіляру здоров’я і нових творчих здобутків.

Книги талановитого подружжя любителі фантастики зможуть знайти на полицях нашої бібліотеки по закінченню карантину.

Книга-ювіляр

Оскар Вайльд «Портрет Доріана Ґрея»

(130 років від дня публікації)

         У передмові до роману О. Вайльд писав: «Немає книг моральних чи аморальних. Є книги добре написані й погано написані. Ото й усе».

«Портрет Доріана Ґрея»  — найвідоміший та найпопулярніший твір Оскара Вайльда, єдиний його роман. Автор написав твір на замовлення одного американського журналу  у рекордно короткий час — трохи більше, ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме в такий термін. У липні 1890 р. роман опублікували в американському журналі «Ліппінкотс Манслі Мегазін». Журнальна публікація «Портрета Доріана Ґрея» мала широкий резонанс і письменник вирішив видати твір окремим виданням. Для цього він доопрацював окремі глави і зробив твір більшим за обсягом. Саме для цього окремого видання О. Вайльд написав і відому «Передмову», що складається з 25 афоризмів. В афоризмах у парадоксальній формі була викладена естетична теорія О. Вайльда. У квітні 1891 р., набувши нового вигляду, роман вийшов окремою книжкою.

Вайльд, Оскар.
Портрет Доріана Ґрея  : роман / О. Вайльд ; пер. з англ. О. Ломакіної. - Київ : Знання, 2018. - 256 с. - (Класна література).

         Головний герой — юнак, наділений неймовірною красою. Усвідомлюючи, що одного дня його краса зблідне, Доріан побажав прикувати свою душу до картини зі своїм портретом, щоб картина старіла, а він залишався завжди молодим. Бажання Доріана здійснюється, що врешті приводить героя до аморального життя. Відтоді жодної зморшки не з’явилось на вічно юному обличчі Доріана, хоча він жив у пороці й розпусті, а портрет старів і вмирав. Але все має свою ціну...

Роман «Портрет Доріана Ґрея» мав реальне підґрунтя. Оскар Вайльд  приятелював з художником на ім’я Безіл Ворд. Одного разу, зустрівши у його майстерні надзвичайно красивого натурщика, письменник сказав: «Який жаль, що і йому не минути старості зі всією її потворністю!». Безіл відповів, що готовий малювати кожного року портрет, щоб закони природи — старіння людини, відбивались на портреті, а не на зовнішності красеня-натурщика.

Після публікації критичні відгуки на твір носили надзвичайно різкий характер, навіть з вимогою піддати забороні книгу, а автора – судовій відповідальності. О. Вайльда звинуватили в моральних збоченнях і в зневазі суспільної моралі. Його ув’язнили на два роки. Після тюрми О. Вайльд залишив Британію й решту життя провів у Парижі, в злиднях і хворобах. Він помер у віці 46 років. Похорон геніального ірландця вшанували лише злидарі його кварталу.

Роман «Портрет Доріана Ґрея» перекладено багатьма мовами світу і українською також. Перша спроба українського перекладу належить письменнику «розстріляного відродження» В. Підмогильному,  коли він перебував у засланні на Соловках. Але рукопис перекладу не зберігся (1937 року письменника розстріляли). Нова спроба публікації роману відбулася через чверть століття. Р. Доценко, перебуваючи в ув’язненні, здійснив переклад твору українською. Опублікувати перше українське видання вдалось 1968 року в Києві, за що його «ледь не завернули назад у братню табірну Мордовію». 2007 року у статті «Оскар Вайлд на тлі українських сюжетів»  М. Стріха назвав переклад Р. Доценка «найбільшою подією української вайлдіани». За часів Незалежності переклад твору здійснили О. Ломакіна та М. Дмитренко.

За мотивами роману «Портрет Доріана Ґрея» створено понад 25 екранізацій.

Скористайтесь послугами відділу абонемента і прочитайте роман О. Вайльда «Портрет Доріана Ґрея».

Чекаємо наших користувачів по закінченню карантину. Будьте здорові.

Книжка, за якою вишукалась черга.

«Фелікс Австрія» Софія Андрухович.

«Фелікс Австрія» – другий роман української письменниці, перекладачки та публіцистки Софії Андрухович, який вперше побачив світ 2014 року. Книжка стала справжнім бестселером в Україні. 

Надзвичайно «смачний» роман. Він захоплює із першої і не розчаровує до останньої сторінки, дарує відчуття радості та спокою, ховає від шаленого ритму сьогодення, дражнить апетитними стравами та прививає любов до життя, людей, себе. Кінцівка підкрадається непомітно, закручує виром подій і залишає з перехопленим подихом.

Андрухович, Софія.

 Фелікс Австрія  : роман / С. Андрухович. - Львiв : Вид-во Старого Лева, 2015. - 296 с. - 7000 прим.

Станіславів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, - долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев – у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти. На обкладинці книжки зображена картина Джозефа Едварда Саутолла  «Вздовж берега» (1914).

С. Андрухович, коли починала писати роман,  жила в Кракові на творчій стипендії «Gaude Polonia» в гуртожитку під назвою «Фелікс». Назву для роману запропонував батько авторки  Юрій Андрухович, посилаючись на девіз Австро-Угорщини: Bella gerant alii, tu felix Austria, nube (нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби). Герої роману живуть на вулиці Липовій у Станіславові, тепер це вулиця Шевченка в Івано-Франківську, де живуть батьки авторки.

«Фелікс Австрія» перекладено німецькою, польською, чеською, угорською, хорватською, французькою мовами; книжка стала лауреатом багатьох українських та закордонних премій та отримала чимало відзнак та нагород: Спеціальна відзнака Форуму видавців у Львові, ЛітАкцент року, Книга року BBC, Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського (Польща – Україна), Премія Фонду Лесі та Петра Ковалевих, Visegrad Eastern Partnership Literary Award (Словаччина, Польща, Чехія, Угорщина).

За мотивами роману в 2020 році вийшов фільм «Віддана» (режисерка - Христина Сиволап). Хоча фільм є екранізацією роману, але сама авторка, після перегляду, сказала, що уявляла свою історію зовсім по-іншому.

Ця книжка стала рейтинговою серед користувачів відділу абонемента нашої бібліотеки: в цьому році на неї найбільший запит і черга на прочитання. Хто не встиг прочитати – після карантину звертайтеся в наш відділ, чекаємо.

Бажаємо всім здоров’я.