Тріумф і трагедія Миколи Зерова

(до 130-річчя від дня народження)

26 квітня виповнюється 130 років від дня народження Миколі Зерову – українському поету, вченому-літературознавцю, критику, майстру сонетної форми та перекладачеві античної поезії, лідеру «неокласиків». Він народився  1890 року в м. Зінькові на Полтавщині. Батько був учителем, пізніше – інспектором народних шкіл. Мати походила з козацького роду Яреськів – з під Диканьки, які доводили своє дворянство.

         В родині Зерових був великий інтерес до літератури. Микола навчився читати в 4 роки і світ класичного письменства залишив глибокий слід у його свідомості. Закінчивши двокласну зіньківську міську школу, навчався в охтирській гімназії, а далі – Перша Київська гімназія. Це був важливий період становлення літературних та лінгвістичних інтересів майбутнього поета, перекладача. 1908-1914 М. Зеров вчиться на історико-філологічному факультеті Київського Університету Святого Володимира. Вчився Микола блискуче, здобув фундаментальні знання античних та європейських мов і літератур, що вплинуло на формування його поетичного дару. В 1912 році з’явилися перші друковані статті й рецензії Зерова в журналі «Світло» та газеті «Рада».

Своє доросле життя М. Зеров розпочав з викладання історії та «давніх мов» у Златопільській чоловічій, а згодом і жіночій гімназіях. З 1917 року викладає латинь в Другій київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства, викладає українознавство в Архітектур­ному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь». М. Зеров стає учасником  елітарного гуртка діячів української культури, де обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки.

В 1920 році М. Зеров одружився із Софією Лободою. В тому ж році видаються підготовлені ним «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія».

1 жовтня 1923 року М. Зеров - професор української літератури Київського інституту народної освіти. Про лекції Зерова серед студентів ходили легенди. Він володів даром переконливо й логічно викладати свої думки, надавати їм виразності, дослівно чарувати слухачів. Дуже часто лекції Миколи Костьовича завершувалися рясними оплесками.

М. Зеров веде активну літературну роботу, його справедливо вважають лідером «неокласиків». В цей час видається його перша збірка віршів «Камена». 1925 рік - вершина літературно-критичної діяльності М. Зерова. Тільки журнал «Життя і революція» розмістив 17 його матеріалів. Були публікації в інших часописах, виступи, лекції перед студентами.

В 1925 році почалася відома літературна дискусія, яка тривала до 1928 р. Початком її вважають статтю Г. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» та відповідь на неї М. Хвильового. Зеров-критик стає на бік М. Хвильового. З 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях.

На початку 30-х років  розпочались важкі часи для української інтелігенції. Як і всі українські інтелігенти, він жив під постійною загрозою арешту, в атмосфері погроз і цькування. Всі останні роки йому було заборонено займатися творчою діяльністю, а з 1933 — стає небезпечним навіть мовчання. Наприкінці 1934 року М. Зерова було звільнено з університету. Він змушений шукати будь-яку працю або залишити Україну. Так М. Зеров переїжджає до Москви. Наприкінці квітня 1935 року Зерова було заарештовано, а в  травні доправлено до Києва для слідства. Вченого звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. На першому допиті М. Зеров заявив однозначно: «До ніякої контрреволюційної діяльності я не причетний, а отже, співучасників назвати не можу». Пізніше з нього виб’ють інші відповіді. Під час обшуку в М. Зерова вилучають дві книжки: «Політика» з дарчим написом «терориста» Г. Косинки та роман П. Куліша «Чорна Рада». Це були єдині докази існування терористичної організації. Його було засуджено на 10 років  ув’язнення  і відправлено до Карелії, але в  жовтні 1937 року «справа Зерова та ін.» була переглянута і засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року. 

Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року ці вироки  було скасовано, справу припинено «за відсутністю складу злочину». Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук’янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом зі справжньою могилою його сина — Котика (Констянтина) Зерова.

Як зазначив Євген Сверстюк: «М. Зеров був літературознавцем, що відчував живий пульс творчості й знав живий сенс фактів, хоч би де схоплених у принагідному висвітленні. Він дав нам справжні зразки наукової критики — точне розуміння слова і думки письменника, якого досліджував, точне знання творів, про які писав і які «в умі» тримав — і жодного сумнівного аргументу, квапливої гіпотези, однобічного судження чи позірних фактів, за якими губилося б головне.»

Зеров, Микола Костянтинович.
    Антологія римської поезії  / М. К. Зеров ; упоряд. І. Хроненко ; передм. К. Москальця. - Київ : Укр. пропілеї, 2016. - 466 с. - (Ad fontes = До джерел) (Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга" 2016 р.)

 Зеров, Микола Костянтинович.

    Українське письменство / М.Зеров; Упор. М.Сулима. - К. : Основи, 2003. - 1302 с.

З цими та іншими книгами користувачі нашої бібліотеки мають згоду ознайомитися після карантину.