Важливі дати (листопад)

 

3 листопада

125 років від дня народження Дмитра Фальківського (справж. – Левчук; 1898–1934), українського письменника, сценариста, перекладача представника «Розстріляного відродження».

7 листопада                                                                 

85 років від дня народження Анатолія Петровича Василенка (1938), українського художника-ілюстратора.

10 листопада                                                                      120 років від дня народження Тереня (Терентія) Масенка (1903–1970), українського поета, перекладача.

15 листопада

100 років від дня народження Віктора Кочевського (1923–2005), українського поета, перекладача.

17 листопада

50 років від дня народження Маріанни Ярославівни Кіяновської (нар. 1973), української поетеси, прозаїка, перекладачки, педагога.

20 листопада

Офіційний день національного прапора у Великобританії

165 років від дня народження Сельми Лагерлеф (1858–1940), шведської письменниці, авторки художніх, історичних і краєзнавчих книг. Перша жінка-письменниця, відзначена у 1909 році Нобелівською премією з літератури.

23 листопада

165 років від дня народження Марії Башкирцевої (1858–1884), художниці, прозаїка українського зарубіжжя.

24 листопада

70 років від дня народження Ігоря Смичека (нар. 1953), українського художника-ілюстратора.

 

25 листопада

День пам’яті жертв голодомору

185 років від дня народження Івана Нечуя-Левицького (Левицького) (1838–1918), українського прозаїка, публіциста.

60 років від дня народження Ольги Думанської (нар. 1963), української художниці-ілюстраторки.

27 листопада

160 років від дня народження Ольги Кобилянської (1863–1942), українського прозаїка.

29 листопада

245 років від дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка (Квітки) (1778–1843), українського драматурга, прозаїка.

200 років із дня народження Матвія Номиса (справжнє прізвище – Симонов) (1823–1901), етнографа, фольклориста, письменника, педагога, видавця.

 

Учасники книжкового клубу ПРО "1984" Дж. Орвелла

ІГОР СЯБРО

Роман «1984» Джорджа Орвела є одним із символів «вічних бестселерів» світової літератури. Одним з образів у романі є Старший Брат, прототипом якого є Йосиф Сталін. Основна суть твору не в описі тоталітарного режиму (це теж важливо, але воно зʼявляється не з повітря). Чинник, що формує будь-який режим – це інформаційний чинник. Щоб досягнути цієї мети потрібно створити концепцію, в яку суспільство повірить, не роздумуючи про недоліки. Суспільство йде за режимом і допомагає йому захопити владу в державі. Для того, щоб ніхто не зруйнував цей режим, влада створює каральні органи: фільтраційні табори (міністерства) – місця для страт, щоб «перевиховати» чи відправити у забуття. Так в антиутопії Орвелла робила Поліція думок (вишукувала інакодумців і знищувала), а також Міністерство любові (де змушували любити Старшого брата). Після створення цих органів переписується історія (знищували всі речі, які стосувалися минулого, змінювали історію за вказівкою Міністерства правди).
Після цього режим послаблює суспільство, випускаючи продукти харчування низької якості і в малій пропорції. Наступний крок – це позбування почуттів (кохання Вінстона з Джулією було справжнім, чи лише гра?). Особливою рисою тоталітарного режиму є створення особливого заполітизованого жаргону – новомови (newspeak) і заборона логічного мислення:
- Скільки буде 2+2? Скільки пальців я показую? – питає О’Браєн.
- Буде 4, – відповів Вінстон.
- А якщо краще подумати ? – перепитує О’Браєн
- Буде 4.
- А якщо краще подумати ? Урешті-решт головний герой усе ж визнав, що йому показували 5 пальців.
І це не лише роман, це пророцтво, яке давав автор у своєму останньому інтерв’ю. І пророцтво збувається (на прикладі путінської росії, комуністичного Китаю і релігійного терористичного Ірану). «1984» є непрямим закликом до недопускання подібних людей із подібними ідеями, інакше планета розпочне самолікування (знищення людства).

 
ЛЮБОВ ДОБРОВОЛЬСЬКА
Почну з того, що роман Джоржа Орвелла «1984», взяла у відділі  бібліотеки. І в цьому вже був символічний ритуал – взяла, вчасно прочитала і сходила на «ПереПРОчитання». Якщо чесно, вже не пам’ятаю твір, який би ось так одразу з перших сторінок зацікавив. Ця книга про минуле і теперішнє, про Міністерства любові, правди та ін. – ну і про сам вплив тоталітарного режиму на людину, якщо провести аналогію із сьогоденням – вплив на маси через соціальні мережі, оцифрування. Сцени насильства в самому кінці свідомо не читала. За кольором та відчуттями  для мене цей роман сірий (місцями темно-сірий ліс у підземеллі, холодний, зі щурячим писком). У фіналі світло, таке яскраве і тепле – не зважаючи на неочікуваний кінець.
 

ВЯЧЕСЛАВ САРАФІНЧАН
Під час розмов з колегами та перегляду різних так чи сяк пов'язаних з літературою відео я неодноразово чув, що романи Джорджа Орвелла є обов'язковими до прочитання якщо ти бодай трішки цікавишся літературою. Я завше відтягував це знайомство, щоб підійти до нього більш свідомо, так би мовити, дозрілим. І ось, на черговому засіданні книжкового клубу «ПереПРОчитання» випала така нагода. Джордж Орвелл (25.06.1903- 21.01.1950) – англійський письменник, який є автором десятьох книг, найвідоміші з них: «Колгосп тварин» та «1984». Саме з останньої роботи я почав знайомство з його творчістю. Це вершина доробку, що увібрала в себе ліпші риси і є уособленням життєвого досвіду та майстерності митця. Відомі літературознавці зараховують Орвелла до плеяди маститих письменників двадцятого сторіччя разом із Реєм Бредбері, Міланом Кундерою, Умберто Еко та іншими. Доробок Орвелла високо оцінюють й інші організації. Наприклад, у 2009 британська газета «Time» оголосила роман «1984» найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років. Інші газети, зокрема «The Guardian», і досі регулярно проводять опитування серед читачів чи дійсно передбачення Джорджа здійснилися. Чимала кількість людей вважає, що так, себто ми живемо в такому світі.
А ще роман «1984» займає друге місце у рейтингу 100 найкращих книг усіх часів від журналу «Newsweek». Але годі про регалії, гайда до самого роману. Існує таке поняття як культовий витвір мистецтва. Його ознаками є цікавість та актуальність для різних поколінь, становлення частиною культури, а також афоризми та цитати, які знають навіть ті люди, що не знайомі з цим твором, як от «Старший брат стежить за тобою». У книзі описані риси тоталітарного режиму і його ставлення до людей. Написана вона в жанрі антиутопії, що є протиставленням до утопії і показує ймовірність небезпечних наслідків, пов'язаних з експериментами над людством задля його «поліпшення». «Поліпшення» недарма в лапках, бо що для влади є поліпшенням, для соціуму зазвичай є погіршенням. Від перших сторінок я був приголомшений неймовірним стилем написання. Узагалі Орвелл мастак письменництва, проте я й гадки не мав, що настільки. Його основними постулатами були: лаконічність тексту, стилістична «ідеальність» (заради якої автор викреслював безліч слів, бо вважав їх зайвими) та пошук нових афоризмів і метафор. Орвелл казав: якщо у вас немає ідеї – не починайте писати, якщо у вас немає незужитих метафор – не закінчуйте. І дійсно, метафора про Старшого Брата та гасла ансоцу є підтвердженням цього ВІЙНА – ЦЕ МИР; СВОБОДА – ЦЕ РАБСТВО; НЕУЦТВО – ЦЕ СИЛА.
У образі головного героя Вінстона Сміта легко впізнати самого себе. Його закіптюжене життя заради буцімто вищих ідеалів, що без угаву лунають звідусіль й підбурюють до служіння країні чи то світу, а також формують буття, його межі та моральні висоти – чітко прослідковуються нині. Звісно, у творі є огріхи, тому його недоцільно трактувати, як беззаперечну істину. Я радше в'являв історію альтернативного буття, яке накладається на наше та залишає відбиток. Недарма ж існує теорія мультивсесвіту. Гадаю, що в кількох випадках з десяти й дійсно могло так трапитися, себто тоталітаризм міг досягнути описаних меж.

Але ж чи є різниця як подавати правду і як приховувати брехню? Чи не може бути, що під виглядом свободи нам подають рабство? Хіба наш інфопростір не є занехаяним? Хіба ми повноцінно контролюємо життя? Ці всі питання випливали у свідомості ще до прочитання, а поготів після. Відповідь для мене очевидна: я не думаю про те чого не можу перевірити й достеменно дізнатися. Бо це зайве марнування часу. Але ж ангсоц і намагався зробити мисливу особу невігласом. Бо неуцтво – це сила. Отже, частково (а, може, ні) я теж неук. Це замкнене коло. Порушуючи ці питання знову негативному впливу й бажанню самому вирішувати свою долю. Але чи можемо ми вирішувати свою долю? Зрештою, у цьому і є геніальність написаного. Гадаю ще не одне сторіччя «1984» буде бентежити уми читачів, даруючи то важкість від усвідомлення нашого становища, то піднесення від того, що ми, як і Вінстон Сміт, можемо хоча б спробувати розірвати це коло.

23.10.23