Легенди Чернівців для гостей міста

28 квітня бібліотекарі відділу абонемента відвідали одне з міських училищ, на базі якого проживають внутрішньо переміщені особи з різних областей нашої країни. Всі охочі могли взяти участь у заході, обговорити побачене у Чернівцях, дізнатися про інші must-see локації, поділитися історіями свого міста або села.

Діти послухали записану Христею Венгринюк легенду про походження назви столиці Буковинського краю, вивчили нові слова та попрацювали над створенням ілюстрацій.

Книжку можна взяти в фонді ЧОУНБ імені Михайла Івасюка.  

Легенди Чернівців від Чорної Вівці : для дітей мол., серед. шк. віку та їхніх батьків / гол. ред., текст Х. Ю. Венгринюк, худож. Х. Лукащук. – Чернівці : Книги-ХХІ : Чорні вівці, 2017. – 64 с. : іл.

«Підсумовуючи мовчання» Ігоря Калинця

Поетична збірка молодого автора під  назвою «Підсумовуючи мовчання» вийшла друком у Мюнхені в 1971 році (більшість книжок із доробку були оприлюднені за кордоном через радянську цензуру). Вона входить до циклу «Пробуджена муза». Стержнем внутрішнього світу поета, його опорою, є любов до людей, зокрема й до найближчих, але – що важливо та характерно – особисте здатне переходити у національне, відтак і в загальнолюдське.

Калинець, І.
Поезії / І. Калинець ; авт. передм. Е. Соловей. – Львів : Піраміда, 2008. 1 – 608 с. - (Бібліотека Шевченківського комітету) (Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга").

Покликання на перше видання збірки, видане у Мюнхені: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/1789/file.pdf

Ігор Калинець народився 9 липня 1939 у місті Ходорів (нині Львівської області). У 1956–1961 роках навчався на філологічному факультеті Львівського університету. Після закінчення навчання  працював у Львівському обласному державному архіві (1961–1972).

Через рік після оприлюднення «Підсумовуючи мовчання» він, на кілька місяців пізніше від дружини, опиниться за гратами за участь у дисидентському русі, розповсюдження антисовіцької пропаганди. Калинець міг піти шляхом Тичини, перетворитись на типового віршописця, відкинути максималістичні поривання до свободи у всіх сенсах і жити як типова радянська людина, але він не став. Мовчання виявилось легшим, тому щойно відчув відхід поезії – відпустив її. Був 1981 рік. Після двох муз прийшла творча тиша, але тоді, у часи «…мовчаня», слова переповнювали.    

Його «поява» в українсьому літературному процесі дала змогу вести дискусії про необароко: вважають, що вітчизняне бароко – одне із джерел інспірації автора. Іншим, беззаперечно, є творчість добре знаного поету Богдана-Ігоря Антонича. 

Метафори Калинця сягають глибоко у колективну підсвідомість чи несвідомість (?), пробуджуючи знання про небачене; вони зачіпають найчутливіші рецептори-носії спільноукраїнської пам’яті, яку автор намагається поставити на сторожі проникнення вар’ятства. А воно насправді глибоко вкорінене (або ж штучно вросле) – як бур’ян. Його тексти написані не для докору, не для сухої констатації фактів абощо – перш за все, це внутрішньо прожитий/осмислений автором досвід. Він може бути реальним або уявним.

Якщо говорити саме про «Підсумовуючи мовчання» – це книжка тонкого інтелектуального бунту, біблійних алюзій та філософських відкритів. Синкретичним є візуальний складник оформлення збірки – ці пізньомодерністичні ікони(!) Р. Петрука, що дивляться незадоволено-викривлено-претензійно, наче чекають на щось. А чекають, певно, на рух: тому що й самі такі, хоча вихоплені статичною долею секунди вмілої руки ілюстратора. 

Зображені карикатурно, на злобу дня, образи євангелістів, того-хто-несе-свій-хрест, того-хто-стукає(тому-відчиняють),зрадника Юди з числа апостолів та інших – наче заклик до Правди. Усе таємне стане очевидним, а торжество Правди рано чи пізно відбудеться. Але скільки доти втрат має трапитись?..

Християнська етика у нас, українців, і справді глибоко закорінена, поети є чи не найбільшими її носіями (з їхнім вічним пориванням до справедливості, правди, ідеального світу=утраченого раю тощо). Бог або відсутність Бога у кожного різна, утім, складно знайти бодай одного письменника, що за всю творчу біографію оминув його згадкою. 

Поки читала збірку, в голові чітко лунало «дежавю». Наче описане Калинцем – це те, що мало статися, що відбулось уже зі мною, з нами, з ними, з усіма, або те, що колись на власні очі бачила – пам’ятаю найтонші деталі, або ще: це було відомо десятки років тому, а нині відбувається знову. 

Підміноване (поки що образно) місто – насправді більш індивідуальне, ніж колективне: передчуття зламу життя. Конкретного життя. Передчуття викидання із зону комфорту, в якій – твій дім, твої друзі, ТВОЇ (ВАШІ) вулиці, дороги, будинки тощо. І це НАШЕ нині стало особливо відчутним для кожного українця.

Ігор Калинець незаслужено недооцінений, хоча зараз відбувається те, що мало б відбутися ще давно: час цінувати живих митців. Тим паче, це не пересічний писака – автор 17 майстерних поетичних збірок. Його творчість багато в чому перегукується зі стилем пізніх шістдесятників та інших колег поперу, а все він посідає своє, унікальне місце в когорті українських літераторів.

Мені здається, літературне покоління Калинця – одні з найтолерантніших, найбільш солідарних та найвідвертіших, саме тому їм так важко було вжитись на «веселому цвинтарі» імперського покруча – СРСР. І можливо, саме тому вони намагалися об’єднуватись, гуртуватись, взаємодіяти. А через це (і ще – ніжність, дитинність, вразливість та ЛЮБОВ) так боляче ламались, коли втрачали своїх.

Зрештою, 

але чому б тоді

не підсумувати своє

мовчання

Великдень на Буковині: відоме та призабуте

Листівка "Христос воскрес". Видавництво"Русалка", Львів (початок ХХ ст.)

Цьогоріч православна Пасха випадає на 24 квітня. Детальніше про традиції святкування Великодня в Україні можна почитати в таких книжках: В. Войтович «Українська міфологія», О. Вороний «Звичаї нашого народу», І. Михалевич «Українська народна писанка», Й.-Т. Сележан «Православні свята на Буковині»; «Українці: Свята. Традиції. Звичаї». Ці та інші тематичні видання можна взяти у фондах Чернівецької обласної бібліотеки.

Про наповнення кошика цікаво написав краєзнавець Степан Карачко: «Буковинки з давен клали поряд із паскою яйця, хрін, солонину, сир, сіль, домашню ковбасу, солонину, свіжий зелений часник, зелену цибулю, сир тощо. Одні освячували по 15-20 писанок у маленькому кошику, бо хрещеним маткам та батькам, а також і вінчальним, сусідам та іншим улюбленим годиться дати файну освячену писанку (…)». Кожен продукт у кошику має своє призначення.

Пасху на Буковині, як і у всій країні, традиційно вважають найбільшим релігійним святом календарного року. Її найважливішим атрибутом є страви, а серед них – на чільному місці – випечені з муки найвищого ґатунку, щедро заправлені жовтками та родзинками, паски. Ще один важливий ритуальний символ – великоднє яйце, здебільшого розписане, розмальоване, чи просто забарвлене в один колір – його відповідно називають писанкою, крашанкою чи галункою.

Особливо культивувалось та й досі культивується писанкарство у гуцулів, тому в кожному куті села обов'язково мають бути кілька дівчат та жінок-майстринь різного віку. 

Залежно від орнаменту, готові писанки називають по-різному: «рибки», «сорок клинків», «рожа», «фасулька». «горішки», «гребелька», «коники», «птахи», «хрестикова» та інші, назви, котрі існують і сьогодні.

Після богослужіння та освячення паски й інших продуктів надходила пора для великодньої магії. Усі квапилися додому. Гуцули вірили, "хто борше буде в хаті, той скорше зробить літо". Багатші ґазди не забували давати біля церкви бідним трохи їжі – "за померші душі". На низинній Буковині ґазди у першу чергу йшли з посвяченим до худоби, дбаючи так про її здоров'я і достаток свого дому.

У селах над Дністром після богослужіння місцеві господарі-християни "обсівали" своє обійстя і худобу посвяченим маком – "шоби ніяке горе не приходило". Цей обряд зберігся до нашого часу. Означення своєї території різними предметами, символами – відоме здавна відштовхування духів, а мак в українській культурі має велике символічне значення.

Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Парубки і дівчата збиралися біля церкви для ігрищ. Буковинська молодь співала гаївки, діти гралися в "Жмурки", "Гойданку", "Млинець", "Лавку", "Горошок".

У Пасхальний понеділок безупинно дзвонили в церковні дзвони і поливали водою дівчат. Робили це хлопці та старші парубки по черзі. Ще вдосвіта вони ходили по хатах, а тих юних господинь, які довго спали – обливали холодною водою. Від гостей можна було відкупитися певною кількістю крашанок.

Ст. Карачко зауважив, що Великодня тема надихала не одне покоління українських майстрів пензля, зокрема таких класиків і метрів національного живопису, як О. Курилас, Е. Козак, О. Кульчицька та багато інших. Їхні картини стали основою для чудових великодніх поштівок, які у першій третині минулого століття випускали українські видавництва у Львові "Українська преса", "Союзний Базар", Гр. Гануляка та ряд інших. Українці, зокрема й буковинці, надсилали їх одне одному з нагоди Великодніх свят. Ця чудова традиція була відроджена в Україні лише на початку 1990-х років, із випуском нових великодніх поштівок.

Додатково (якщо текст складно роздивитись, натисніть на зображення і наблизьте):

Привітальне повідомлення «Христос Воскрес!» від редакції газети «Буковина» у 1895 році, 2/14 квітня 1895 р.

Статя К. Ластівки «Великодні звичаї в давніх часах в газеті «Час», 28 березня 1929 р.

Інформація секретаря Глибоцької райради депутатів трудящих Уповноваженому Ради у справах релігій по Чернівецькій області від 17 квітня 1974 року щодо святкування віруючими релігійного свята «пасхи» у Глибоцькому районі, 17 квітня 1974 р. 

Використано матеріали з інтернет-джерел

Що почитати: добірка книжок

 

Ілюстрація з сайту видавництва "Ранок"

МОВА

Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування. 

Панас Мирний

 

Терлак, Зеновій.
Українська мова для початківців = Украинский язык для начинающих / З. Терлак, О. А. Сербенська. – 3-тє вид., випр. й доп. – Львів : Апріорі, 2019. – 268 с. – Укр. та рос. мовами.

Посібник допоможе ознайомитись із фонетичною структурою української мови, детальніше вивчити особливості її граматичної системи, удосконалити лексичний запас тощо. Книга підійде не лише тим, хто хоче опанувати або вдосконалити свою українську – вона створена для тих, у кого є потреба паралельно пізнавати культуру, долучатись до духовного світу українців. Розрахована на російськомовних іноземців, але не менш цікавою буде й для українців. Легкість викладу матеріалу, його інформативність та наочність сприяють засвоєнню мовного матеріалу.

 

Ренчка, Інна.
Лексикон тоталітаризму / І. Ренчка ; передм. Л. Т. Масенко. НАН України, Ін-т укр. мови. – Київ : Кліо, 2018. – 232 с.

У книжці розглянуто наслідки впливу радянської тоталітарної ідеології, яка зумовила формування особливої політизованої мови (що згодом стала втіленням ідеологічних догм, засобом ідеологічного впливу та формування світосприйняття, відповідного інтересам владної верхівки).

"Мова тоталітаризму" вийшла друком у 2019 році. Праця виявилась пророчою – майже спробою застереження від помилок минулого. Радимо до прочитання кожному, кого цікавлять питання, як можна аж настільки зомбувати багатомільйонне населення недружної нам країни.

 

ІСТОРІЯ

Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього.
                                                       М. Сервантес

Історія України написана у V ст. до нашої ери Геродотом / Геродот ; пер. С. К. Спасько. – Київ : ФОП Стебеляк, 2012. – 144 с. : іл.

Читач має змогу ознайомитися з неупередженим перекладом «Історії Геродота», в якому виправлені основні неточності, свідомі перекручування та поринути в прадавні часи Скитії. У примітках-коментарях укладач розтлумачив старі назви земель, країн, народів, міст і рік, провів аналіз походження скитів, їх культури, звичаїв, мови та писемності.

Час народження Геродота визначають як 484 рік до н.е. Ранні роки його життя минули в місті Галікарнас, яке знаходиться на східному узбережжі Егейського моря. З «Історії…» видно, що автор багато подорожував Малою Азією, Африкою та Європою. Він цікавився різними народами, племенами й розпитував про них, але завжди робив це за допомогою греків, які жили між тими людьми.

Із записок Геродота було укладено 9 книжок. В «Історії» є недоліки й переваги, але варто зважати, що описане ним відбувалося 2500 (або й більше) років тому.

 

Плохій, Сергій.
Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до Незалежності / С. Плохій ; пер. з англ. Р. Клочка. – 2-е вид. – Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2019. – 496 с.

 

Цю книжку вважають однією з найкращих сучасних науково-популярних праць з історії України. Сергій Плохій – професор історії Гарвардського університету, етнічний українець, автор багатьох ґрунтовних досліджень про наше минуле, «Браму Європи» присвятив усім громадянам України. Попри достатньо великий обсяг, праця читається на диво швидко. У п’ятьох розділах – «На Понтійському кордоні», «Схід зустрічає Захід», «Між імперіями», «Світові війни», «Шлях до незалежності» – описано та з авторської позиції проаналізовано відомі й маловідомі факти нашої історії.

Як зазначив Ендрю Вілсон, професор українських студій Університетського коледжу Лондона, «Сергій Плохій створив прекрасну нову книгу з історії України для цих неспокійних часів – авторитетну та новаторську і разом з тим зрозумілу, доступну, від її читання отримуєш задоволення».

 

ЕКОНОМІКА

Савченко, Олександр.
Антиукраїнець, або Воля до боротьби, поразки чи зради / О. Савченко. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2019. – 192 с.

Цікава науково-популярна книжка відомого вченого, економіста, громадського діяча Олександра Савченка присвячена вирішенню найсклад­ніших соціально-економічних проблем України та українців. Автор надає конкретні рекомендації, як зробити країну успішною, а себе – заможними. Книга стане у нагоді тим, хто хоче покращити становище: своє та держави. А зараз, в умовах повномасштабної війни, економічний фронт є одним із найважливіших.

Як написано в анотації (2019 (!) р.), «Успіх України має заспокоїти Росію – вкрай агресивну державу, – причому для її ж користі. Поразка України може відродити Імперію Зла, проти якої діяльність ІДІЛ здаватиметься дитячою забавкою»…

 

ПЕРСОНАЛІЇ

Грабовський, Сергій.
Генії проти ідіотів. Алгоритми української історії / С. Грабовський. – 3-є вид., переробл. і. допов. – Київ : Стилос, 2019. – 448 с. : іл.

Що внесла Україна у світову колиску талантів та досягнень? Ким та чим можемо пишатися? Хто вони – визнані українські генії?

У цьому сенсі наша держава й досі «невідома сама собі», вона живе в полоні міфів, котрі утворюються як прихильниками «Сходу», так і «Заходу». Водночас спроби офіційного визначення великих українців обходять увагою багатьох унікальних особистостей, народжених на наших теренах. Тільки нині вони повертаються з багаторічного забуття, щоби постати перед нами в усій величі свого таланту. Книжка науково-популярних  роздумів про людей, історію здобутків і втрат та демістифікація відомих мітів.   

 

НАРОДНЕ СВІТОБАЧЕННЯ

Міф – не вигадка, а концентрована правда.
Доріс Лессінг

Міфи та легенди українців / уклад. Ю. Винничук ; худож.-оформлювач Л. П. Вировець. – Харків : Фоліо, 2017. – 224 с. : іл. – (Шкільна бібліотека української та світової літератури).

Як Господь створив землю, звідки пішли гори, як з’явилися на світ чоловік та жінка, звідкіля взялися зорі, грім та блискавка, як було засновано Київ, як помер Олег, як хрестилася княгиня Ольга... Міфи та легенди, зібрані відомим письменником-українознавцем Юрієм Винничуком, зберігають у народній пам’яті й передають майбутнім поколінням знання про історичне минуле українського народу, пояснюють причини виникнення різних явищ природи, а також навчають правил, яких має дотримуватися людина протягом усього свого життя.

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

Проза

Шиян, Гаська.

За спиною : роман / Г. Шиян. – Харків : Ранок : Фабула, 2019. – 352 с. – (Сучасна проза України).

27-річна Марта із покоління солом’яних сиріт — понуре дитинство у маленькому містечку, мама, яка покинула сім’ю заради заробітків в Італії. Але це лише стало поштовхом до того, щоб зробити успішну кар’єру ейчара в айті-галузі. Марта щиро насолоджується комфортом та добробутом, який створює для себе і для свого бойфренда Макса, намагається триматися осторонь від політичних новин. Аж ось її затишний світ перевертається догори дригом. Макс бере повістку в армію. Марта намагається відповідати суспільним очікуванням і прийняти такий крок, але внутрішній конфлікт, образа на хлопця, не дають спокою. Їй здається, що це дуже хибний спосіб довести свою маскулінність. Гострий внутрішній конфлікт, який намагається подолати головна героїня, спровокований переоцінкою цінностей і тілесністю, яку не завжди вдається приборкати. Як вона подолає депресію? Які рішення приймає? І головне: куди її приводить намагання втечі?

 

Поезія

Стус, В.
Палімпсест. Вибране / В.Стус. – Київ : Факт, 2006. – 432 с.

Постать і творчість Василя Стуса, певно, не потребують презентації. Його вірші – справжні «образки епохи». «Палімпсест» – найповніша книжка вибраного; розрахована на широке коло читачів.

Ці та інші книжки є у фондах нашого відділу.

Відбулось заняття з креативного письма для переселенців

Вчора працівники нашого відділу провели в одному з Чернівецьких ліцеїв захід із креативного письма. У закладі тимчасово живуть люди з охоплених воєнними діями регіонів, які вимушено залишили рідні домівки. Організація цікавого та корисного дозвілля – пріоритет для багатьох, хто приймає гостей з інших областей; бібліотеки не залишаються осторонь, тож щойно з'явилась потреба – ми відгукнулись.

Захід провела працівниця ЧОУНБ імені Михайла Івасюка, студентка філологічного факультету Марина Горбатюк. Учасники розповідали про себе, виконували творчі завдання, вчились писати рефлексії, чітко формулювати та висловлювати власні думки. А ще – після проговорення та опису, малювали асоціації до картини Г. Клімта. Дуже приємно бачити, що дітки все ж надають перевагу пастельним та яскравим кольорам у малюнках. Світло завжди перемагає темряву – наші маленькі українці несуть в собі стільки тепла і любові, що заряджають енергією все навколо.
Символічно, зустріч проходила в кабінеті географії: звісно, найважливіші координати там, де дім, але цей захід об'єднав маленьких однодумців та їхніх матерів з різних міст, містечок та сіл України. Кривий Ріг, Київ, Харків, Попасна, Мелітополь... Всіх учасників згуртувала одна мета – прагнення до нового, незвіданого, того, що приховане у слові та óбразі.

Ми готові проводити тренінги з креативного письма та письменницької майстерності. Просимо керівництво навчальних закладів, волонтерів та інших зацікавлених звертатися із пропозиціями за адресою:
@abonement.cv@gmail.com

Кожен на своєму фронті – заради спільної перемоги. Слава Україні!

Як не сприяти ворогу в інформаційній війні

Поруч із наступом на військовому фронті йде атака на психологічно-інформаційному. Часто люди несвідомо стають співучасниками ворога, поширюючи фейкові дописи та сіючи паніку в соцмережах.

Які дописи не варто писати й читати свідомим українцям

"Правдива" інформація від сина тітки чиєїсь подруги на роботі: «Сьогодні в якомусь місті буде хімічна атака/наступ/бомбардування. Тікайте негайно».
Такі меседжі активно поширюють на просторах інтернету, проте вони лише деморалізують людей, змушують панікувати. Кожен, хто міг/хотів уже виїхав або в дорозі. Ті, хто лишились, мають на це причини. Це збільшує моральну напругу, а отже, ворог досягає своєї мети. Натомість краще дотримуватись офіційних рекомендацій у разі об’єктивної загрози та не ігнорувати сигнали повітряної тривоги.

"Ці безсоромні переселенці втекли та ще й просять про якусь допомогу/сидять у кав'ярнях/гуляють містом (тощо). Хай вдовольняються тим, що не під обстрілами". 

У кожної людини свої мотиви виїхати з зони активних бойових дій. Залишитися без грошей, майна, родини, їжі, житла у незнайомому селі, місті або країні –страшно. Не слід порівнювати чиєсь життя зі своїм і штучно збільшувати рівень емоційної напруги в суспільстві. Горе в нас єдине, тож мірятись патріотизмом не на часі. Уникаймо дискримінації за будь-яким чинником.

Багато з тих, хто був змушений виїхати, збирають гуманітарну допомогу, працевлаштовуються, організовують мітинги на підтримку України, працюють на інформаційному фронті тощо. Ніхто не мусить виправдовуватись або доводити щось.

"Чому мій син/брат/батько/друг має ризикувати життям, поки чоловіки звідти сидять тут?!"

Емоції – це нормально, ненормально провокувати взаємні звинувачення. У лавах ЗСУ, в теробороні, в народному спротиві – десятки тисяч українців і українок (навіть іноземці є!), на фронті чи в тилу – скрізь працюють заради спільної перемоги. Не всі чоловіки можуть воювати, у зоні активних бойових дій нині фахівці воєнної справи. Зрештою, економіку також треба втримувати. Мобілізацію поступово проводять, усім переселеним чоловікам призовного віку, усім військовозобов'язаним за законом слід стати на облік, але змушувати когось воювати – контрпродуктивно... Це може призвести до випадків масового дезертирства / невиконання безпосередніх обов'язків. 

"Десь там критична ситуація, просять про негайну допомогу. Я прочитав(-ла) про це допис, скопіював(-ла) його дослівно без вказання джерела, а ви далі робіть що хочете". Це не допомога. Варто поширювати прохання про допомогу від перевірених людей/організацій. Чужі дописи можуть бути застарілими чи фейковими. Так ви лише забираєте час (свій та інших) і засмічуєте інфопростір. І ще одне: будь ласка, звертайте увагу на дату публікації, не потрібно репостити повідомлення на кшталт "Загубився чоловік. Горлівка" за 2019 рік.

"Дочка приїхала у *назва будь-якого регіону на Заході України*, тікала з дитиною від війни, а тут деруть такі величезні кошти за житло. От тобі й західняки".
Серед жителів будь-якої області трапляються різні люди. Необгрунтовано високі ціни за оренду посередніх квартир засмучують не лише переселенців, а й тих, хто з готовий віддати останнє, щоб допомогти людям у скрутному становищі. Ситуації бувають різні, важливо не втрачати людяність. Такі дописи узагальнюють усіх жителів західних регіонів, демотивують та роздвоюють суспільство. Щоб вирішити конфлікт (якщо він справді існує) важливо звертатись у відповідні служби. 

Хейт чи докори на адресу Президента України, чинної влади тощо. 

Сіяти розбрат у воєнні часи не потрібно. Політичні вподобання можуть бути різними, але зараз найважливіше об'єднатись, будь-який розкол українців лише сприятиме ворогові. Незадоволення конкретними рішеннями можна висловлювати конструктивно. 

"Ситуація на фронті страшна, ми програємо, але від нас це поки що приховують". 

Мета таких закидів – демотивувати людей та змусити припинити чинити опір. Пам'ятаймо, що надійний тил та віра всіх українців у перемогу – найкраща мотивація для героїв на передовій. Очевидно, наші воїни теж гинуть, проте ці втрати в будь-якому разі менші, ніж кількість смертей серед окупантів. Зараз найголовніше – зберегти життя кожного громадянина, тому, будь ласка, не ігноруйте заклики евакуюватись: на неокупованих територіях безпечніше, тут від вас буде більше користі, а якщо звернетесь за допомогою – обов'язково отримаєте її. Краще для початку спати на підлозі в школі або тулитись у невеликій кімнатці, ніж сидіти в підвалі під обстрілами. Цивільні без спеціальних, необхідних під час війни навичок (або ті, що не займаються волонтерством), у зоні активних бойових дій лише ускладнюють роботу нашим воїнам. Увесь світ встиг побачити справжні "цінності" руZкого міра...

І ще одне, закликаємо вас довіряти лише офіційним, підтвердженим даним та не панікувати навіть якщо ваше місто/село тимчасово перебуває в окупації. НЕ СЛІД писати, що українська армія/влада забула про вас/зрадила/кинула напризволяще тощо. Наші хлопці та дівчата героїчно б'ються за кожен сантиметр української землі, за всіх українців. Не піддавайтесь брехні, якою орда намагається налаштувати вас проти, залякати, змусити здатись. Нині вже не працює "мені байдуже яка влада, лише б мир був": де російська влада – там  геноцид українців.
Інформаційна безпека – дуже важлива складова частина успішного протистояння, тож не засмічуйте свій інфопростір брехливими російськими новинами, інакше повірите, що вже 40+ днів існує Львівська народна республіка, Буча/Ірпінь/Гостомель (та інші знищені орками містечка й села, в яких у багатьох із нас є родичі, друзі...) – декорація, а наші ж брати, чоловіки, батьки, сини у ЗСУ випускають ракети по цивільному населенню поки російські терористи мирно "денацифікують" Україну. 99 % (якщо не більше) інформації на їхніх каналах – фейки та вигадки, достовірність яких за наявності критичного мислення, одразу розвіюється; усі вони спрямовані на розвиток у насілєнія українофобії та підвищення рівня агресії щодо нашої нації, "ЗМІ" на росії не гребує жодними ганебними методами задля досягнення мети. 
Бережість себе. Обов'язково переможемо, тому що "хто борець, той здобуває світ". А наймиліший світ там, де рідний дім, де воля і наша, українська, правда.
Слава Україні! 

Використано матеріали з інтернет-джерел