«Ментальність орди»
– це збірка та публіцистичний цикл статей українського письменника Є. Гуцала
про експансійну, терористично-завойовницьку політику московії на всіх етапах
становлення російської федерації в межах її сучасних кордонів.
Гуцало, Євген.
Ментальність орди. Хустина шовку зеленого. Повісті, новели, публіцистика. – Київ : Український письменник, 2012. – С. 383–574.
Поштовхом до написання стала
стаття відомого російського вченого Дмітрія Ліхачова «Нельзя уйти от самих себя…»,
надрукована в журналі «Новый мир» (Историческое самосознание и культура
России)». У сталінську добу академік Ліхачов належав до кола вчених, що підтримували прогресивні рухи в Україні, проте коли після розпаду срср мова зайшла про
повернення культурних цінностей, награбованих царською та радянською імперіями
у «менших братів», світогляд академіка докорінно змінився. Ліберальність росіян завжди вичерпується, коли йдеться про відновлення історичної справедливості. Є. Гуцало влучно зауважив: "Доля окремої людини мало чим
відрізняється від долі окремого народу, а доля окремого народу мало чим
відрізняється від долі окремої людини, і взаємозалежність тут є завжди, а не в
якусь тільки епоху, чи тільки в силу певних обставин".
 |
Є. Гуцало |
Як і будь-яка імперія, росія поглинає дедалі більше територій заради задоволення власних потреб у ресурсах, фінансах та робочій силі; методи та механізми «добровільного приєднання» нових земель залишається незмінними упродовж багатьох століть: збройні завоювання, терор, знищення незгодних, етноцид, звинувачення постраждалих племен, народів у власному геноциді тощо. Заради задоволення імперських шовіністичних амбіцій російська влада ладна на все, бо ментальність орди – це танці на кістках та повалених хрестах, а сутність незбагненної русской душі – намагання поєднати атеїстичний тоталітарний радянський устрій зі званням найрелігійніших захисників православ'я, традицій та порядків боголюбства. Із відсутності свободи слова та думки таке роздвоєння формує найвищий ідеал псевдодемократичної федерації. Ще Сигизмунд Герберштейн, дипломатичний і політичний представник династії Габсбургів у московії, в 1549 році занотував: "Невідомо, чи народ за своєю згрубілістю потребує собі в государі тирана, чи від тиранії государя сам народ стає таким бездушним і жорстоким" (із "Записок про московитські справи").
Є. Гуцало написав легку для прочитання, але болючу та серйозну книгу пам’яті й
перестороги. У вісьмох статтях він наважився поставити читачам запитання, на
які, здавалося б, не існує відповідей. Втім, вони є, до того ж на поверхні:
закодовані у фольклорі, культурі, традиціях, мові та,
особливо, літературі, а це, за словами автора "...дзеркало не таке просте, що в ньому можна побачити тільки минуле, а значно складніше – в ньому можна побачити своє сьогоднішнє. А також – і своє завтрашнє, себто майбутнє". Як зазначив Михайло Москаленко, особлива цінність книжки,
полягає в тому, що про хижацьку сутність російського колоніалізму сказано
словами росіян: і оскаженілих від крові генералів-розбійників типу
Єрмолова чи Скобелева, і поетів, які славили нескінченні колоніальні війни імперської росії,
і тих нечисленних опозиціонерів, які ставали на захист
народів, винищуваних імперською ордою. Незгодних із зовнішньою політикою влади завжди було незбагненно
мало…
«Ментальність
орди» – це історія завоювань та насильницького приєднання величезних земель
заради розширення власного життєвого простору. росію завжди цікавили не інтереси корінного населення, а територія, исконно русская (з якогось дива – вона ж уже була заселена іншими). Зрештою, любов до чужого – теж особливість орди, бо й у фольклорі розбійники постають ледь не народними героями, як-от один із найвідоміших, Васька Буслаєвич:
Со пьяницы, с безумицы,
С веселыми, удалыми, добрыми молодцы
Допьяна уж стал напиватися, –
А и ходя в городе уродует:
Которого возьмет он за руку,
Из плеча тому руку выдернет;
Которого заденет за ногу,
То из гузна ногу выломит;
Которого хватит поперек хребта,
Тот кричит, ревет, окаречь ползет.
Розбійників серед їхніх героїв ніколи не бракувало. Саме цей ген штовхає спадкоємців орди на нові злочини, адже не власними руками їхня влада грабує, катує та знищує – ні, для цього вона має мільйони таких васьок буслаєвих, які навіть своїх не шкодують. Національний(?) поет
Алєксандр Пушкін в епілозі до поеми "Кавказький бранець" пише:
И
воспою
тот славный час,
Когда, почуя бой кровавый,
На негодующий Кавказ
Подъялся наш орел двухглавый.
А далі – «Смирись, Кавказ: идет Ермолов!» Чи може одописець імперії («Я, как и Пушкин, слуга царю», Ф. Достоєвскій) зрозуміти трагедію вільних кавказців, яких вогнем і мечем знищували на їхній ж землі? Очевидно, ні. Смирення – це те, що російська влада здавна виховувала у росіян і те, що росіяни штучно прищеплюють на окупованих землях (принагідно згадаймо Шевченкове "Борітеся – поборете, / Вам Бог помагає!" Ці рядки, адресовані волелюбним кавказцям, стали символом боротьби і за нашу нинішню свободу).
Пушкін був лише одним із гвинтиків величезного механізму оспівування кривавих завоювань. Епілог, в якому він прославляє багаторічну збройну агресію проти народів Кавказу, викликав шок у наближених до поета лібералів. Пьотр Вязємскій відреагував доволі однозначно: "Що за герої Котлярєвскій, Єрмолов? Що хорошого в тому, що він, наче чорна зараза "губил, ничтожил племена?" Від такої слави кров холоне в жилах і волосся стає дибки. Якби ми несли просвіту племенам, було б що оспівати. Поезія – не спільниця катам... гімни поета ніколи не повинні славословити різню".
Втім, культ смерті заради наживи залишається неподоланим, він просочується звідусіль: починаючи від найнижчих ланок, завершуючи "інтелектуальними світочами". "Ментальність орди" допомагає розкласти по поличках десятки "чому", головне – почути автора, який ще на початку дев'яностих років передбачив прийдешню боротьбу України за абсолютну незалежність від убивць. Є. Гуцало написав більшість статей із циклу в розпал Першої російсько-чеченської війни (1994–1996 рр.). Першої масштабної війни на території Чечні кінця ХХ – початку ХХІ ст., як виявилось згодом, бо спроби приручити горців почались на кілька століть раніше. Він бажав Україні, з огляду на нашу безпечність щодо "братів старших", не опинитись на місці чеченців. Мусимо почути свою голос своєї правди бодай нині...
Книжку можна взяти у фондах нашого відділу.
Марина Горбаюк
.jpg)
