Із вірою в людину / до дня народження Михайла Стельмаха

Михайло Стельмах – відомий український письменник, драматург, фольклорист, педагог. Народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці на Віниччині у родині селянина, ветерана російсько-японської війни Панаса Стельмаха. Почав навчання в дев’ять років, майбутнього літератора одразу взяли у другий клас. Здобувши початкову освіту, вступив до школи колгоспної молоді, потім навчався у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту. Його називають одним із найяскравіших знавців української мови та її необмежених зображально-виражальних можливостей.

Батьки письменника

До 1939 р. вчителював, у перші дні війни був мобілізований до радянської армії, став учасником бойових дій. Як солдат-артилерист воював у Білорусі. Враження від війни послугували потужним імпульсом для творчости:

Життя моє – ідуть бійці суворі, і чуєш дзвін натруджених сердець.
Вночі прострелені зринають зорі, в полях вмира поранений боєць
Життя моє – не пісня солов’їна – пожари, кров, натруджене плече.
А за димами встала Україні – і вража кров сторінками тече

М. Стельмах

Через 2 роки вийшла друком дебютна збірка молодого поета («Добрий ранок», 1941 р.). 

Через отримані поранення М. Стельмахові довелося змінити стилет на стилос, тож із 1944 р. працював військовим кореспондентом, у редакції газети 1-го Українського фронту під назвою «За честь Родины». Упродовж війни за редакцією М. Рильського (один із творчих наставників М. Стельмаха) були оприлюднені ще дві збірки фронтових віршів поета: «Провесінь», «За ясні зорі» (1942); в 1943 році побачила світ книжка оповідань «Березовий сік» (ред. – Юрій Яновський). Після війни, на запрошення поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1953 роки). 

Творив переважно у напрямку соцреалізму – відповідно до ідеологічних норм часу, втім, доробок письменника посідає важливе місце в українській літературі: у романах «Дума про тебе» та «Чотири броди» (1978) вперше заговорив про український Голодомор 1932–1933 р., враження воєнних років було описане у творах «Велика рідня», «Правда і кривда», він також зміг переосмислити вічну тему "людина і земля" тощо. Автор працював на власних засадах гуманізму. 

Письменник створив самобутній художній світ, в якому, за словами М. Ткачука, "відчайдушно змагаються правда з кривдою, життя і смерть, віра і бенадія. Але завжди у нього перемагає світле начало. Він визначає людське життя верховною, найвищою цінністю буття і протставляє сумній приреченості memento viveri. Його позитивні герої, навіть умираючи, думають про життя як подвиг і дію. Тому в романах митець сприймає життя не тільки у соціальному вимірі, а й у філософському". 

Михайло Стельмах був єдиним українським радянським письменником, що здобув найвищі нагороди безпосередньо за свою творчість, оскільки не був членом комуністичної партії радянського союзу. Помер 27 вересня 1983 у Києві. Похований на Байковому цвинтарі. Його син, Ярослав Стельмах – дитячий письменник, драматург, кіносценарист – став продовжувачем справи батька.

До 110-річчя від дня народження М. Стельмаха відділ абонемента підготував книжкову виставку, на ній представлені видання, що вийшли друком після 1940-х років; цікаво, що письменник також збирав українські народні пісні, ознайомитись із текстами можна у збірці «Українські народні пісні в записах Михайла Стельмаха».

Використано матеріали з відкритих джерел