Я вірю в те, що ніщо
не відбувається без мови і все починається з мови. Із кожним днем ми все ближче
підходимо до дати початку повномасштабної війни. Цей рік багато чого знищив і викривив;
деякі думки, залишені мною в нотатках, статтях, рецензіях, віршах здаються
тепер наївними і надмірно експресивними – це очевидно, бо звичний світ
змінювався надто динамічно, набуваючи чужої подоби.
Сьогодні буду часто апелювати до свого есею «Мова тоталітаризму, або як слово стає
співучасником злочину» (опубліковано на «Збручі» 12 квітня 2022 року). На
початку другого місяця повномасштабної війни я писала: «Саме зараз відбувається
народження нової мови. Жорстокої,
безкомпромісної. Вона змінюється щодня, щогодини, щохвилини, залишаючи своїх
носіїв у вирі подій виродженої позамовної дійсності. Мова війни не може бути
мовою довоєнною. Війна це апріорі злам. Це зміна або ж трансформація
світогляду. Думаю, кожен українець відчув цю трансформацію на глибинному рівні,
просто не всі ми можемо пояснити собі, що відбувається». Зрештою, зміна звичних реалій, травматичні для
суспільства події, перемоги й поразки є причиною змін мовних і мовленнєвих: мова
стає на захист свого народу, створюючи навколо нього своєрідну сферу.
***
Існує
широка палітра значень слова «мова» в метафоричному і первісному розумінні. Швейцарський
лінгвіст Фердинанд де Сосюр (1857–1913) виділив два модуси її існування: власне мову – тобто потенційну систему об’єктивно наявних, соціально закріплених знаків, правила їх сполучуваності
й уживання та мовлення – конкретну
реалізацію мовцями одиниць і категорій мови.
Будь-яка мова
наділена здатністю кодування іманентних (інакше – внутрішніх) поколіннєвих чи
то спадкоємних сенсів. Власне, це є однією з причин її існування: вона
створена, щоб закріплювати та передавати світоглядний досвід попередніх
ґенерацій. Українські лінгвісти дедалі частіше згадують про націєтвірну (ІДЕНТИФІКАЦІЙНУ)
функцію мови – на рівні з найважливішою, комунікативною.
Саме спільномовність провокує відчуття залучености, причетности до чогось
більшого – соціуму «своїх». Потрійна формула
(?) «свій», «інакший», «чужий» з’являється в процесі еволюції. Лише в
оточенні собіподібних ми можемо навчитись протиставляти. Наш народ надто довго перебував у штучно виродженому просторі, і особливо для
тих, хто не встиг / не бажав вийти з культурного простору Росії, ця війна виявилась
найбільшою несподіванкою.
Тоді ж, у квітні, я писала, що
ми, як мовці, стаємо в оборонну позицію, намагаючись вербально та візуально
донести до світу факт геноциду. Українці
навчені пам’ятати й оплакувати померлих – нам (більшій частині) не притаманна ненависть
у тривалій перспективі.
***
Те, що сьогодні відбувається зі свідомістю росіян – результат впливу теорії
утопії: влада дбає про нас, вона піклується про безпечне майбутнє для наших
дітей, тому цілком логічним є напад на іншу країну. Цензура необхідна, інакше вороги зруйнують Росію зсередини.
Будь-яка утопійна теорія є передумовою знищення людських свобод, адже
утопія передбачає цілковиту згоду. Такого
в адекватному демократичному суспільстві не може існувати – наявність
опозиційного бачення свідчить про багатоголосся, що є нормальною реакцією.
Окрім комунікативної та пізнавальної, мова виконує низку інших функцій,
серед яких – сугестійна. Саме з нею
тісно пов’язана здатність слова бути знаряддям впливу на свідомість людини. Дж. Орвелл у романі-антиутопії «1984» ввів термін «новомова», який набув
найбільшого поширення на позначення того, що також називають «мовою брехні /
ненависті», «казенною мовою», «антимовою», «квазімовою» тощо: «Мета Новомови
полягає не тільки в тому, щоб бути засобом вираження світогляду й мислення, які
властиві Ангсоцу (=ідеологічним потребам партії Англійського соціалізму – М. Г.), а й щоб унеможливити всі інші форми думки».
Українці стали
свідками подій, описаних Дж. Орвеллом. Старший брат, який
постійно спостерігає за тобою і прагне фізичною силою вибити необхідну
йому сліпу покору. Викривлена дійсність завжди потребує викривлення
мови, руйнування значеннєвих зв’язків: «ВІЙНА – ЦЕ МИР, СВОБОДА
– ЦЕ РАБСТВО, НЕЗНАННЯ – ЦЕ СИЛА».
Пропаганда знову спрацювала – історія повторилась. Коли Й. Стернін описував російську тоталітарну
мову радянських часів, він виділив доволі впізнавані головні риси:
«…ідеологізацію лексичної системи мови, класове, ідеологічне роздвоєння
семантичного простору за принципом «соціалістичне – вороже (буржуазне,
антисоціалістичне, контрреволюційне тощо)»; значеннєвий примітивізм; велику частку «готових думок» у
письмовому та усному дискурсі (кліше, гасла, цитати тощо)(…)».
Мова – це кордон, межа
поділу, життєво необхідне означення території. Нав'язана колишнім колоніям за
багато століть російськомовність несе (несла і буде нести) за собою
фікцію спільної культурної та історичної традиції, відтак – географічного
співперебування в межах одного метерлінківського простору.
Зрештою, як писав Людвіг Вітгенштайн, «Межі моєї мови визначають межі мого
світу». А ми вітаємо вас з Міжнародним днем рідної мови!
Марина Горбатюк
Немає коментарів:
Дописати коментар