#ЛюблюЧитатиЛінуКостенко

ДОТИЧНО ДО ЛІНИ КОСТЕНКО

Один раз на століття народжуються Богом поціловані обраниці долі. І стають пророками, поводирями нації, геніями народу. Наша ЛІНА КОСТЕНКО має талант зазирнути в людську душу своїм могутнім, правдивим, немеркнучим, елегантним, красивим СЛОВОМ, яким ти причащаєшся і очищуєшся.

Хочеться читати та перечитувати збірку поезій «Річка Геракліта» (2011), яка є  поетичним одкровенням для цінителів слова-любові, слова-добра, слова-ніжності, слова-сміливості, слова-мудрості…

Від упорядника Оксани Пахльовської:

«...Хотілося книжки-музики,  книжки-живопису, поезії як свободи людських почуттів, орфічного переживання світу… У цій книжці перетинається час космічний із суб’єктивним, час християнський з античним, минулий психологічний час поетеси – з теперішнім його виміром, а ХХ століття  зустрічається з новим століттям і також Тисячоліттям.

…Мій стосунок з маминими віршами – це особлива історія. Адже для мене існують не просто вірші Ліни Костенко про любов – за ними стоїть мій тато…

І ще – про мамин почерк, яким написані назви розділів у цій книжці. Все моє дитинство – а було це задовго до комп’ютера! – пам’ятаю великі аркуші паперу, густо списаного віршами, – від ідеальної каліграфії до нерозбірливого плетива слів, нервової кардіограми пошуку єдино можливого Слова, з безжальними закресленнями, з-під яких як «срібні птиці» вилітали «непередбачені слова».

І якщо Ліна Костенко «валізу віршів привозить з собою з притулку тиші й самоти», то ми стаємо тими «щасливцями, що мають трохи неба», «говорять з лісом», мандрують містом, селом, «дякують за день»…

***

В. Ц.
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
на білі вальси радісних беріз.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці
дощу напився і за день підріс.
Багряне сонце сутінню лісною
у просвіт хмар показує кіно,
і десь на пні під сивою сосною
ведмеді забивають доміно.
Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми.