Міста і люди: подорожні нотатки Йозефа Рота

Кілька місяців тому підготувала невеликий допис про життя австрійського письменника та журналіста Йозефа Рота (1894–1939), чиї слова «Кому належать дні, які ти сам у себе вкрав?» десь глибоко зрезонували й відлунюють досі. Стаття за покликанням: https://read-ukrainian.blogspot.com/2022/10/blog-post_19.html

Тексти деяких авторів можна розбирати на цитати, – власне, так я і робила, коли читала «Марш Радецького», «Гробівець Капуцинів», «Ціппер та його батько» й інші романи, а втім, лише цілісне сприйняття надає доступ до створеної письменником панорами. Сила літератури, як на мене, в її позачасовому триванні – можливо, саме тому твори Йозефа Рота (попри загальну хронологічну причетність до конкретних періодів, топосів, постатей) зачіпає. Написане ним майже сто років тому залишається актуальним, дихає живою експресією.

Він – людина одвічних поривань і тонкої чуттєвости – завжди був у пошуках місця, оточення, призначення, слів. Щось незбагненне змушувало його надаватися до невідомого, шукати і знаходити нові грані, змінювати призми, тікати від і повертатися до – себе.

Das ist faktisch! «Фактично!», – у дитинстві цим вигуком Йозеф Рот часто завершував свої оповіді, за що його й прозвали Муньо Фактіш. Малою батьківщиною майбутнього письменника було периферійне містечко Броди, яке на початку ХХ століття входило до складу Австро-Угорської імперії. Народжений на території сучасної України в єврейській сім’ї, вихований у німецькомовному культурному середовищі, він вважав себе частиною німецько-австрійського світу. Йозеф Рот є представником втраченого покоління – людей, що досягали повноліття в часи Першої світової війни. Війна, мов фантом, виринає у різних контекстах життя і творчості письменника:

«Сьогодні, через 13 років, я бачу Сараєво. Невинне, але прокляте місто! Воно досі стоїть! Сумна оболонка наймоторошнішої з катастроф. Воно не сходить із місця! На нього не випав вогненний дощ, будинки стоять цілі, дівчата повертаються зі школи – коси тепер уже не носять. Першо година по обіді. Небо ніби з блакитного сатину. Вокзал, на який ерцгерцог прибув зі смертю за спиною, стоїть далеко за містом. […] Он там на розі почалася світова війна» 

(Й. Рот, «Де почалася світова війна», опубліковано в «Франкфуртер Цайтунг», 3 липня 1927 р.).
Напевно, можна сказати, що йому пощастило не застати кривавих подій Другої світової.  

  

Рот, Йозеф
Міста і люди : Есеї, репортажі та фейлетони ; пер. з нім. Олесі Яремчук та Христини Назаркевич. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2019. – 256 с.

«Коли мені виповнилося тридцять років, я врешті зміг побачити білі міста, про які мріяв, будучи ще хлопчиком. Я прожив сіре дитинство в сірих містах. І юність моя була сірою та червоною військовою службою: казарма, окопи, лазарет. Я їздив до інших країн, але то були ворожі країни. Я б ніколи не подумав, що так неждано, так немилосердно, так силоміць проїду частину світу, маючи за мету стріляти, а не бажання щось побачити. Перше, ніж я почав жити, весь світ був відкритий переді мною. Проте коли життя розпочалося, відкритий світ виявився спустошеним»

(Й. Рот, «Білі міста»).

У книжці «Міста і люди» зібрано тексти, що є результатом експедиційно-журналістської роботи молодого репортера. В українському виданні об’єднано 4 цикли чи то розділи: Подорож Францією. Подорож Росією. Подорож Балканами. Євреї: дороги і бездоріжжя. Гельмут Нюрнберґер писав, що Й. Рот «малював обличчя часу початку ХХ століття». Ці тексти, написані для різних видань, мали ознайомити західних читачів із «екзотичними» та недосяжними для більшості містами. Враження автора фактично вихоплені з реального життя, вони фільмують створений обставинами та простором дух епохи, «оживлюють» людей і події.

Його огляди дають змогу сформувати враження про кожне з описуваних місць, про людей, що створили й облаштували свій простір, вони руйнують часовий бар’єр між сучасним читачем і реальністю першої половини ХХ століття. Недотичною до більшості західних європейців реальністю, а межи тим – Й. Рот виконує роль посередника між різними світами: особливо відчутна внутрішня роздвоєність в останній частині книжки, у розділі про життя східних євреїв: сам автор, хоча й намагається триматись відсторонено («Вони, євреї, «батьківщини» не мали, проте кожна країна, в якій вони жили і якій сплачували податки, вимагала від них патріотизму і геройської смерті, докоряючи їм, що вони помирають без особливої охоти»), не наголошувати на власному походженні, – однозначно має сентимент до народу, яким часом гребують не лише «чужі», а й «свої» – асимільовані до забезпеченого, на позір цивілізованого, світу.

Одна з перекладачок збірки «Міста і люди», авторка передмови до цього видання Олеся Яремчук пише: «За два десятиліття міжвоєнного періоду Йозеф Рот опублікував понад 1300 журналістських матеріалів, серед яких літературні репортажі, есеї, фейлетони, короткі коментарі. Він стрімко став одним із найбільш високооплачуваних і популярних журналістів Німеччини, хоч сам стверджує, що писав не через амбіції, а через потребу у грошах. Важливою для його кар’єри виявилася робота у «Frankfurter Zeitung», адже редакція відправляла його кореспондентом за кордон, і це давало змогу ділитися зі своїми читачами рефлексіями про побачений світ. Він писав про війну, соціальні проблеми, культурні події, готував спеціальні репортажі з різних країн».     

Кожен текст, вміщений у цій збірці – невипадковий і важливий. Книжка є у відділі абонемента.

Марина Горбатюк