Всі ми втратили колишнє становище, ім‘я і ранг, будинок, і гроші, і значення, втратили минуле,
сьогодення, майбутнє. Щоранку, коли ми прокидалися, щоночі, коли лягали спати,
ми проклинали смерть, яка даремно заманила нас на своє грандіозне свято. І
кожен із нас заздрив полеглим. Вони спочивали в землі, і майбутньої весни на
їхніх кістках виростуть фіалки. Ми ж повернулися додому безнадійно безплідними,
з кволими крижами, покоління приречених на смерть, якими вона знехтувала.
Висновок призовної комісії був категоричним. Він свідчив: «До смерті
непридатний».
Йозеф
Рот, «Гробівець Капуцинів»
Проза Йозефа Рота – надзвичайне явище
світової літератури. Він давно посів гідне місце поряд з іншими
геніями Слова, та, на жаль, українці й досі мало
що знають про видатного уродженця Галичини. Рот, дитина східного прикордоння Австро-Угорської
імперії, був найбільшим
літописцем «втраченого раю», одним із
найпотужніших австрійських письменників. Із приходом нацистів до влади, його єврейське походження, попри німецькомовність та перебування в
суціль австрійсько-німецькому контексті, стало причиною вигнанню зі світу, до створення якого був причетний.
Лише після Другої світової війни
написане ним пережило друге відродження. Крім цього, майже всі його літературні
твори були екранізовані.
Дитинство та юність
Біографія Йозефа Рота [який працював також під псевдонімами Гамількар і
Крістін фон Кандл] – дорога багатьох злетів і
падінь, вона вражає не менш, ніж творчість. Майбутній письменник народився 2 вересня 1894 року в
містечку Броди на Львівщині, саме тут минули перші роки його життя. Образ
Галичини виникає трепетним спогадом у багатьох романах – це чисте незаймане
місце його дитинства.
Батько залишився у пам’яті фантомним
спогадом. Йозефа виховувала матір, Міріам Грюбель, та її родина. Жили скромно,
а втім, мати забезпечила синові гідну освіту, він закінчив німецьку гімназію
кронпринца Рудольфа у Бродах. Цікаво що його клас був останнім, в якому
викладали німецькою. Саме тоді Галичина переживала гострий мовний конфлікт, уже
наступного року почали викладати польською. Уродженець сусіднього Дрогобича,
молодший на два роки Бруно Шульц, відвідував тамтешню гімназію
цісаря Франца Йосифа, де викладали польською – згодом, попри високий рівень
німецької, він писатиме свої твори польською. Як зауважив Ігор Андрущенко, «багатомовні письменники і поети Галичини
часто обирали мову своєї творчості ще зі школи».
У 1913 році Йозеф Рот приїжджає до
Львова. Тут він вступає в університет, але не сприймає орієнтовану на польський світ науку, тому прокладає
свій шлях до Відня.
Занепад імперії
Останній довоєнний рік застиг у повітрі
передчуттям неуникного, а разом із тим – вражав небачений раніше розмах життя,
яким європейці впивалися, наче спраглі. Хлопець ще встиг вскочити в останній
вагон потяга і відчути на смак яскраве столичне життя.
Справжня війна для нього почалась у
1916 році – коли доля Австро-Угорщини фактично була визначена: імперія розпадалась
на клаптики, виснажена внутрішніми незгодами та кризою. 31 травня записався в
добровольці, обравши східний фронт у складі 21 піхотного батальйону, хоча, дослідники
вважають, що він, найімовірніше, служив писарем при штабі 32 піхотної дивізії,
місцем дислокації якої був Львів.
Тим часом у Відні помирає Франц Йосиф (1830–1916), який посідав трон упродовж семи
десятиліть. Після смерті монарха до Рота приходить усвідомлення суперечливого
відчуття «занепаду батьківщини»: «…вимірюючи
близькість смерті, що її віщував мертвий цісар, я був зворушений церемонією, з
якою поховали його Величність (читай: Австро-Угорщину)». Образ «батька
народів» з’являється в багатьох творах письменника, проте найвиразніше – в
романі «Марш Радецького», де він постає ледь не в архетипній подобі Бога.
Прощання з імператором
в Лупкові, після його інспекційної подорожі Галичиною в 1880 р.
Журналістська діяльність
У цивільне життя Йозеф Рот повернувся незадовго до завершення війни, при
тому блискавично швидко облаштував власне суспільне становище: щойно приїхавши
до Відня, приніс в редакцію тижневика «Мир» свої поезії. Один із редакторів, Фред Геллер згадував
про це так: «Вояк справляв враження
бідної, напівголодної, промерзлої людини, яку старий однострій робив на вигляд
ще жалюгіднішою. Він приніс два вірші. Чи ми їх надрукуємо? Співчуваючи
бідоласі, я зараз же прочитав вірші, хоч наш літературний редактор зазвичай не
квапився щось ухвалювати. Вірші молодого вояка були чудові». Незабаром
Геллер почав працювати в редакції «Wiener Zeitung», він запропонував Роту спробувати власні сили у
написанні репортажів – співпраця виявилась успішною. Молодий поет свідомо
ігнорував канони журналістики, та попри це його дописи подобались читачам. Тоді
ж об’їздив багато країн,
займаючись улюбленою справою, став бажаним гостем різних товариств. Політичні репортажі Йозефа Рота вважали одними з найкращих.
Особисте життя
Восени 1919 року познайомився з 19-річною красунею, Фридерікою Райхлер – вже за три роки вони одружаться. Щасливої
казки, втім, не було: невдовзі виявилась душевна хвороба Фридеріки. Із часом дороговартісне
перебування у санаторіях та приватних клініках почало забирати левову частку
гонорарів, а від 1930 року жінка взагалі не виходила з лікарні. Вона ненадовго
пережила Рота, у роки Другої світової її було вбито в межах нацистської акції
«ліквідації психічно неповноцінних».
Фридеріка Райхлер
Письменницво
Новий етап творчого життя письменника почався після публікації дебютного
роману «Павутиння» (1923) у віденській газеті «Arbeiterzeitung». Головний герой
твору – його сучасник Теодор Лозе, який живе у Берліні 20-х рр. ХХ ст. Згодом,
дійшовши до межових станів, Рот відмовиться від цього роману (певно, надто вже
віддзеркалював його власну долю).
У наступні роки створює «Готель Савой», «Ціппер і його батько», «Бунт».
Пише переважно про людей єврейського походження, про покоління австрійських
сімей офіцерів і службовців, про життя представників інших етнічних груп
великої імперії. Міжнародне визнання прийшло у 1932 р. – після публікації «Маршу
Радецького». Загалом за 15 років написав 16(!) романів, а ще безліч оповідань,
репортажів, суспільних звітів, рецензій.
1933 рік був одним із
найбільш складних. Рот дедалі сильніше відчуває тиск антиєврейського
налаштування німецьмовного суспільства, його виснажує постійна втеча від себе,
психічна хвороба дружини, неспроможність влаштуватись у «новому» світі – все
частіше і більше п’є, марнуючи ночі в оточенні
гульвіс. Зрештою, за словами Дмитра Затонського, одного з найбільш
авторитетних дослідників його життя, «він
і сам був веселим гульвісою. Говіркий, товариський, завжди доброзичливий і
готовий прийти на допомогу, він викликав симпатію».
Смерть
Остання його
компаньйонка під час подорожі до Львова (у 1937 р.), Ірмагад Кьон, написала: «Коли вперше в Остденде я побачила Йозефа
Рота, у мене виникло таке відчуття, ніби переді мною людина, яка за кілька
годин помре від смутку». Кьон мала рацію.
Збіднілий та
заборгований, він помер, за однією версією, внаслідок
двостороннього запалення легенів і білої гарячки. Припускають,
що причиною смерті міг стати серцевий напад після повідомлення про самогубство
друга, письменника Ернста Толлера. Доля відміряла йому ще пів
року: втім, ні сил, ні бажання щось змінювати не залишалось.
У травні 1939 року, у
віці 44 років, Йозеф Рот перейшов у засвіти. Похований на цвинтарі комуни Thiais
департаменту Валь-де-Марн (на півдні Парижу).
Книжки Й. Рота
є у фондах відділу абонемента.
Підготувала Марина
Горбатюк
Використано
матеріали з інтернет-ресурсів
Немає коментарів:
Дописати коментар