Кадр із фільму
Ірини Цілик «Я і Фелікс»
З твого минулого майже нікого не залишилося, майже не залишилося і тих, із
ким можна сісти й пригадати, кому можна сказати, розтягуючи слова: «А пам’ятаєш, як…»
Майже нікого.
Артем Чех, «Хто ти такий?»
Чех, Артем
Хто ти такий? – Чернівці : Видавець Померанцев Святослав на замовлення Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, 2021. – 304 с.
Риторичне запитання-вигук «Хто ти такий?» прошиває книжку
червоною ниткою модифікацій «Хто я такий?» та мовчазно-кричущим «Хто ви такі?».
Новий роман із багатозначною назвою, написаний Артемом Чехом упродовж 2018–2020
рр., вийшов друком у вересні 2021-го та став Книгою року ВВС-2021.
Основні події розгортаються у 1989–2006 рр. в самому
серці країни – Черкасах, хоча часопростір твору значно ширший, оскільки чимало
інших дат і місць побіжно охоплено екскурсами в минуле персонажів.
Один із головних героїв, Фелікс Ігнатьєв, свідоме життя
віддав військовій справі, дослужився до офіцера, упродовж восьми років воював в
Афганістані, аж поки у вісімдесят дев’ятому не комісували: «Після поранення, важкої контузії і полону московське керівництво
глибоко в ньому засумнівалося. За законом, в очікуванні переходу на пенсійне забезпечення
він мусив піти працювати хоч кудись. Хоч кудись – а саме вантажником на
макаронну фабрику». Фелікс із дружиною та донькою мешкав у новобудові,
грошей в сім’ї не бракувало, втім, ще під час його перебування на фронті
подружжя почало руйнуватися. Повернення лише пришвидшило процес: усіма силами
він намагався уникати домашніх, переїхав в окрему кімнату, названу ним каютою
(кімнату дружини називав музеєм, доньчину – печерою), працював, у вільний від
роботи час тинявся містом.
***
Одній працівниці макаронної фабрики ножем відрізало пів
пальця, саме тоді Фелікс проходив повз
гурт жінок, які кричали, обступивши одна одну. Спробував надати домедичну
допомогу, перебув до приїзду швидкої – так вони познайомились з Лідою. Як на
мене, саме з цього епізоду починається гіпернатуралістичність книжки
епохи, а особливо – описаних автором подій.
Вже згодом чоловік переїде в її квартиру, час від часу
(деколи надовго) безслідно зникатиме разом зі своїм перегаром, шкіряним плащем
і білими полосками адідасівських штанів. «Хто ти такий?», – питатиме Фелікс головного
героя, п’ятирічного Тимофія (онука Ліди), на початку книжки. «Хто я такий?», –
запитуватиме себе Тимофій згодом.
Цікаво, що образ Фелікса раніше з’явивлявся в іншому романі
А. Чеха під назвою «Район Д». Натомість у найновішій книжці автор поглибив і
розширив персонажа крізь призму спілкування з дитиною: на дорослого [пошрамованого
зламами й особистими трагедіями] афганця ми дивимось очима хлопчика, найважчі
життєві випробування якого розпочнуться саме з появою, як сказано в анотації, ворога
і друга, мучителя і наставника. Їхні взаємини детальніше вихоплені з життя,
ніж стосунки Фелікса зі старшими людьми або Тимофія з однолітками: фрагментарне
співіснування цих двох – дивне й болісне, а попри те – найбільш щире, до того ж
не лише в доброзичливих чи нейтральних станах. Межа цієї щирості найкраще
виявляється в моменти ненависті.
Несподіваний прихід чужого
знищив наївний прекрасний світ головного героя, чиїм першим завданням відтоді
стало виживання. Втім, Фелікс, як на мене, ненавмисне забрав у хлопчика
повітряний міф дитинства. Навіть потреба виживання спричинена не лише діями / поведінкою / станами колишнього
афганця, хоча саме через нього відбувся розкол у сім’ї – Тимофієва мама не сприймала постійно п’яного чоловіка Ліди,
кімнати розмежували ковдрою, і ця тканина не лише обмежила вільне пересування
квартирою, вона стала символом вимушеного подріблення бабусиної любові, якою
жінка тепер ділилася не лише з онуком. Певно, найбільша причина руйнування Тимофієвого
світу в тому, що дорослі герої надто часто поводились по-дитячому
безвідповідально щодо себе і щодо найближчого оточення. Самотність
(=неприйнятність / відштовхування) та бідність супроводжували хлопчика відколи
йому 7(?), особливо загострившись у підліткові роки.
Фелікс був лише лакмусовим папірцем, рушієм і гальмом
багатьох процесів. А попри те він був і людиною. Лише йому вдалось розуміти,
підтримувати, навіть по-своєму полюбити Тимофія тоді, коли поруч не залишалось
нікого. Фелікс вкинув у темряву його найкращі часи, але став єдиним джерелом
світла у найгірші.
«Хто ти такий?» – історія багатьох перетворень та
перевтілень. Персонажі ведуть сюжет, свідомо чи несвідомо обираючи несподівані
манівці, провокуючи чимраз більші випробування. Їх простір деформується під
впливом їхніх же травм – хоча йдеться не лише про травми, радше про механізми
виживання в суціль травматичному для Тимофія світі. Якщо на початку ми ще чітко
чуємо голос автора [всюдисущого – який усе знає], то на етапі розгортання подій він наче розсіюється в
просторі. Його наявність, так само, як його відсутність, дуже органічна, а все
ж – що не менш важливо – не порушує особисту сферу тих, кому на сторінках
книжки було надано можливість (про)мовчати, (за)говорити й (за)кричати після
тривалої мовчанки самого А. Чеха, адже «Хто ти такий?» створено на основі
автобіографічних подій.
За жанровими ознаками цей текст – роман-виховання (від нім. Bildungsroman), автор простежив формування особистості Тимофія від 5
до 20+ років. Моє ставлення до героїв зазнавало трансформацій і деформацій, але
жодного разу не виникло бажання дати оцінку чиїм-небудь діям. Зрештою, загальна
динамічність оповіді не залишала часу на роздуми. Говорити чи писати про книжку
складно. Певно, найважливіше – не вдатись у дидактизм, не почати розкладати
сюжет на атоми, не вишуковувати деталі й прийоми тощо.
Зрештою, її варто
відчути й прожити –
в собі.
Немає коментарів:
Дописати коментар