ЦІКАВО ЗНАТИ (№1): українська мова

У низці джерел зазначають різну кількість живих мов. Вважають, діапазон – від двох до семи тисяч, проте ці цифри приблизні, бо встановити точно – неможливо:

по-перше, одні мови щойно зароджуються, тоді як інші поступово зникають з карти світу;

по-друге, є безписемні й недостатньо досліджені мови, є й ті, що взагалі невідомі науці;

по-третє, існують проблеми статусу деяких мов та діалектів, їх розмежування. Ці проблеми можуть бути спричинені лінгвістичними (об’єктивними) або ж політичними (суб’єктивними) факторами.

Більше фактів про функціонування мов, зокрема й про українську, можна дізнатися із праці К. Булаховського:

Булаховський, Кирило Анатолійович.
Цікаве мовознавство / К. А. Булаховський. – 2-е вид., переробл. і розшир. – Львів : Апріорі, 2019. – 200 с. : іл., табл.

Олесь Гончар зауважив: «Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в українській мові свою першодомівку, адже маємо факт унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі вийшла українською мовою в Києві».

Українська мова входить до переліку найпоширеніших мов світу, за кількістю носіїв, відповідно до різних джерел, займає 25 або 22 місце у світі. Вона є другою за поширеністю серед слов’янських мов. В останні роки кількість тих, хто активно послуговується українською мовою, поступово зростає.

Вважають, найдавнішим медичним довідником, що зберігся до нашого часу, є лікарський трактат-порадник «Мазі» (Х ст.) – узагальнена праця про лікування травами (укладачка – Євпраксія Мстиславна, онука Володимира Мономаха).

Найдавніша пам’ятка писемності на Русі – «Ізборник Святослава», укладений у 1073 та 1076 роках для київського князя Святослава Ярославича. У ньому вміщені твори церковно-релігійного характеру, а також публіцистика давньоруських письменників, у якій пояснені норми поведінки людини за різних побутових обставин з огляду на вимоги світських феодалів та духівництва; до того ж йдеться про користь знань і читання книжок тощо.

Перший буквар, виданий на території України – «Буквар» («Азбука»), надрукований І. Федоровим у Львові в 1574 р. До нашого часу зберігся лише один примірник, його було знайдено в Римі у 1927 році, нині перебуває в бібліотеці Гарвардського університету (США).

Перший друкований буквар, виданий українцем, мав назву «Наука до читання й розуміння слов’янського письма». Вийшов друком у Вільні (нині Вільнюс, Литва) в 1596 році завдяки зусиллям Лаврентія Зизанія. До книжки було додано словник, в якому вміщено 1061 слово.

Першою відомою граматикою старої української мови є «Граматика словенская…» І. Ужевича. Рукопис датований 1643 роком. Першу ж граматику народно-розмовної мови – «Граматику малороссийского наречия» – уклав С. Павловський у 1818 р.

Перший художній твір, написаний народною (розмовною) мовою, було оприлюднено у 1798 році: відтоді, попри усі заборони й обмеження, українська мова продовжила стрімко розвиватися. Автора вітчизняної версії «Енеїди», І. Котляревського, нині вважають зачинателем нової укр. літ. мови. Першою спробою фіксування живої мови став невеличкий тлумачний словник, доданий до першого видання «Енеїди».

Першу хрестоматію укр. літератури уклав у 1829 році І. Могильницький. Починалась з привілею руського князя Лева (1292), далі – зразки літературних творів ХVІ–ХVІІ ст.: перекладні, оригінальні вірші, проповіді, синаксар, пісні з «Богогласника», вірш про Вакулу Чмиря, уривки з «Енеїди».

У 1880 р. в Одесі вийшла унікальна наукова розвідка М. Красунського «Давнина малоросійської мови» (рос. «Древность малороссийского язика»), в якій укр. мову розглянуто як праматір мов народів Індії та Європи. Вчений прийшов до висновку, що вона старша за грецьку, латинську та багато інших мов. Аргументацію думок починає з доказів походження чисел, якими користуються арійські народи. Число 1, на думку М. Красунського, походить від укр. «одвін», яке з часом перетворилось на «один». Цією розвідкою автор – значний вклад на шляху до спростування тези, ніби укр., рос. та білоруська мови розвинулися на грунті штучно створеної старослов’янської.

Перший ґрунтовний словник української мови «Словар української мови» в чотирьох томах був оприлюднений у Києві в 1907-1909 рр. Співукладачем, упорядником та редактором видання є Б. Грінченко. В українській лексикографії це видання залишалось найповнішим упродовж наступних 50 років.

Відповідно до «Короткого словника синонімів української мови» (понад 4000 синонімійних рядів) , найбільшу к-ть синонімів має слово «бити» – 45.

Найбільшу кількість значень має абревіатура ПК.

Найчастіше з-поміж сполучників мовці використовують «і».

За виданням:

Лаврик, Оксана Василівна.
1000 цікавих фактів про Україну / О. В. Лаврик. – Харкiв : Аргумент Принт : Віват, 2015. – 256 с. : іл. – (Корисна книга).

ДО РЕЧІ:

В інтернеті можна натрапити на таку інформацію: «Найдавнішими українськими поетесами, чиї імена відомі й про яких збереглися документальні свідчення, є інокиня Анисія Парфенівна і Анна Любовичівна. Жили вони, очевидно, в кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст.» Акровірш «Пісня світова», авторство якого приписують Анні Любовичівні, вперше було опубліковано в антології «Пісні Купідона: любовна поезія на Україні XVI — поч. XIX ст.» (1984), згодом було включено до третього тому хрестоматії української літератури «Слово многоцінне» (2006). 

Втім, насправді це – літературна містифікація, несправжні персонажі. Анну Любовичівну «створив» Юрій Винничук. У своєму дописі «Авантюризм живе» («Збруч», 19.06.19) він написав: «(…)нарешті варто признатися, що Анну Любовичівну вигадав я й написав кілька віршів від її імені. Оскільки «писала» вона давньоукраїнською мовою, де траплялися й полонізми, то я подав «переклади» на сучасну мову. Валерій Шевчук попросив оригінали для антології «Пісні Купідона», тоді я сотворив і «оригінали»».