Улюбленець долі // До дня народження Чеслава Мілоша

Чеслав Мілош входить до ґрона класиків польської літера­тури, а водночас – саме завдяки таким письменникам Польща другої половини ХХ ст. має модерне обличчя. Народився 30 червня 1911 року в литовських Шетейнях (Seteniai)  у польській родині, що належала до шляхти гербу Любич. Вдома розмовляли польською, але завдяки старанням дядька хлопчик з дитинства добре знав і литовську. Будучи вже визнаним письменником, казав, що краєвиди та дух довоєнної Литви ніколи не залишали його.

Щасливе дитинство виявилося лише ідилічним вступом до драматичних поворотів долі. Уже в 1914 році починається тривала подорож родини Мілошів аж до Сибіру: батька призвали до царської армії, оскільки він був дорожнім інженером – будував мости і фронтальні зміцнення. У цей період народився молодший брат Чеслава – Анджей, який згодом стане відомим режисером-документалістом, публіцистом та перекладачем.

Сімейну географію Мілошів доповнюють міста Вільнюс, Рига, Дерпт (нині Тарту), далекий королівський Краків. У Вільнюсі Ч. Мілош закінчив польську гімназію, а в 1929 р. вступив на гуманітарний відділ Віденського університету (згодом перевівся на відділ права). Як поет дебютував на початку 1930-х (в університетському журналі «Alma Mater Vilnensis» з віршами «Композиція» та «Подорож»). А в 1931-му Мілош став співзасновником поетичної групи «Жаґари» (польськ. Żagary). Тогочасна літературна критика назвала це ґроно Дру­гою аванґардою, яку від першої, краківської, відрізняв катастро­фізм, проте поетичній тонації юного автора була характерна постійна напруга поміж лиховісним передчуттям катастрофи та життєствердни­ми мотивами, між провіщенням Апокаліпсису та прославлен­ням краси втраченої Аркадії.

Під час навчання в університеті Мілош двічі побував на сти­пендії у Парижі, про що згадує в «Родинній Європі», оскільки без цього не було б можливим входжен­ня в контекст світової культури, вихід поза вузьконаціональні межі.

В одному з інтерв’ю (Катажина Яневська / Чеслав Мілош, 2001 р.) 90-річний письменник сказав: «Все життя я шукав справжнє мистецтво, повставав проти всього, що таким не вважав. Я не сприймав багато сучасних мені течій. На мене сильно вплинув мій родич Оскар Мілош. Саме він застерігав мене від мистецтва ХХ століття. Куток кабінету в литовському посольстві в Парижі, де Оскар працював у міжвоєнний період, був завалений збірками віршів, які йому надсилали різні поети. Він гортав їх і казав: «Остерігайся того, що вони роблять. Вони-бо дивляться у вікно і записують побачене – свої маленькі враження». Це було великим і точним діагнозом мистецтва ХХ століття».

Прозові та поетичні тексти Чеслава Мілоша є бездоганним прикладом західного мислення. Як письменник, він глибоко закорінений у європейську інтелектуальну традицію.  

Есеї та статті Мілоша довоєнного періоду мали доволі прина­гідний характер; виходили друком у більш-менш відомих пері­одичних виданнях. Напередодні Другої світової війни Мілош переїхав до Вар­шави з Вільнюса, працював на радіо, втім, незабаром втратив роботу як людина не до­сить патріотична, або ж – у сучасних катего­ріях – відкрита до інших культур. У Варшаві Мілош залишився аж до поразки повстання 1944 року. Працював сторожем в уні­верситетській бібліотеці, брав участь у підпільному культурно­му житті, видав, зокрема, антологію молодих поетів. Настрої 1930–1940-х років знайшли віддзеркалення у поетичному томі «Ocalenie» (Спасіння), виданому в 1945 році. У літературі пись­менник вбачав тоді порятунок від тотальної поразки людяності під час війни.

З перших днів окупації й аж до визволення країни він був активним учасником польського Руху Опору. Роки окупаційного лихоліття не могли не позначитися на всьому подальшому житті і творчості Мілоша. Хрестоматійним став вірш "Сатро cli Fiori", написаний 1943 р. у Варшаві, під час Страсного тижня, де зіставлення спалення Дж. Бруно у Римі на Площі Квітів і загибелі варшавських євреїв у палаючому повсталому гетто переростає у символ виняткової художньої сили. Не менш значимим у плані поетичного осмислення й узагальнення місця людини та митця у час воєнного лихоліття (і при цьому не менш трагічним) є вірш Мілоша "Втеча":

Як ми відходили з палаючого міста,
Як оглядалися на нього з далини,
Я мовив: "Хай наш слід трава покриє чиста,
Хай змовкнуть в полум'ї пророки-крикуни,
Хай мертві неживим розкажуть, що настало,
Зробити плем'я нам призначено – від зла
І щастя звільнене, те плем'я, що дрімало.
Ходім!"
Земля вогнем відкрита нам була (Пер. Д. Павличка).

Після війни письменник працював дипломатом ПНР у США та Франції. У лютому 1951 року він попросив права політично­го притулку, що стало своєрідною сенсацією і викликало дале­ко неоднозначні реакції в еміграційних колах.

У 1951–1993 роках перебував у еміграції. Відтоді його творчість у комуністичній Польщі опинилася під забо­роною («повернення» відбулось лише через тридцять років).

У 1950-ті роки Мілош видав найбільш відомі і оцінені твори, крім «Поневоленого розуму» – найвідоміші і найчастіше цито­вані сьогодні вірші, «Родинну Європу» (1959), що дотепер залишається однією з найкращих книжок присвячених східно­європейському феномену. Тоді також народився автобіографіч­ний роман «Долина Ісси», на основі якого 1982 року Тадеуш Конвіцький зняв фільм.

Мілош, Чеслав.

Долина Ісси : повість / Ч. Мілош ; пер. з пол. Н. Сидяченко. – Київ : Юніверс, 2018. – 232 с. – (Лауреати Нобелівської премії).

Упродовж тридцяти років Чеслав Мілош прожив у Сполучених Штатах, працюючи до 1980 як професор славістики в універси­теті Берклі в Каліфорнії. На цей час припадають і його найбільші успіхи, увінчанням яких стала Нобелівська премія. 

Дивовижним є діа­пазон його творчості: крім поезії, прози та есеїстики, Мілош був автором англомовної «Історії польської літератури» (1969), а також поетичних перекладів з англійської на польську та з польської англійську. Есеїстика 1960–1970-х, зібрана у томах «Widzenia nad Zatoką San Francisco» (1969) та «Prywatne obowiązki wobec literatury» (1974, див. есей, який дав назву книжці – «Приват­ні обов’язки щодо літератури») – своєрідне доповнення та ко­ментар до академічної діяльності Мілоша. Автор захищає право на індивідуальний, суб’єктивний погляд історика літератури і – традиційно вже – відмежовується від вузьконаціонального трак­тування польської культури.

Від 1980-х дедалі більше уваги письменник присвячує рідному Вільнюсу та Литві («Zaczynając od moich ulic», 1985). Він став одним із найбільш улюблених поетів польської незалежної культури, натхненником польської опозиції. Після падіння комунізму повернувся до Польщі і оселився у Кракові, який – як сам казав – найбіль­ше нагадував йому рідне Вільно.

Чеслав Мілош помер 14 серпня 2004 у Кракові у віці 93 років.

Використано матеріали з інтернет-джерел