вівторок, 29 березня 2022 р.

Григорій Квітка-Основ’яненко «Маруся» ( 190 років від написання)


Виставка однієї книги (в рамках проекту
«Портрет ювілейної книги»)

Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» мені так розказала, що я вас навиліт знаю, – Тарас Шевченко, з листа до Квітки-Основ'яненка.

    

Григорій Квітка-Основ’яненко стояв поруч з Іваном Котляревським біля першовитоків нової української літератури. Письменника обурювало зневажливе ставлення до його рідної мови та висловлювання про непридатність її для написання високохудожніх творів. Після виходу «Енеїди», «шовіністично налаштовані критики старалися закинути авторові використання «мужицької мови», говорячи, що українська мова придатна тільки для створення комічних творів, а не для ліричних, емоційних. Тож
Г. Квітка-Основ’яненко створює свою повість «Маруся», яка назавжди ствердила те, що українська мова придатна для будь-якого жанру літератури, вона може бути використана і як засіб передавання іскристого неперевершеного гумору, і як засіб створення емоційних, ліричних творів. Загалом твори письменника правдиво описували життя людей в тодішній Україні та, зокрема на Харківщині. Недаремно, пропагуючи народну версію української мови у своїх творах, Квітка-Основ‘яненко пояснював: «Як говоримо, так і писати треба»!

      Г. Квітка-Основ’яненко першим в українській літературі утвердив оповідну манеру письма, за що Т. Шевченко назвав його «батьком». За словами І. Франка  визначний прозаїк і драматург  «творець  людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах».

«Маруся» – перший прозовий твір нової української літератури.  Сентиментально-реалістична повість Григорія Квітки-Основ’яненка, написана у 1832 році, опублікована в 1834 р. у книжці «Малоросійських повістей…». Для втілення свого задуму письменник використовує засоби сентименталізму, що в першій половині ХІХ ст. набув популярності. У ньому зображення дійсності підпорядковане головній меті – розчулити читача, викликати в нього сильні емоційні переживання. 

          Над текстом повісті письменник працював багато – як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову.

Г. Квітка-Основ’яненко присвятив «Марусю» своїй дружині. Анна Григорівна стала справжнім янголом-охоронцем Квітки-Основ'яненка. Їй першій письменник читав усі свої твори (у листах до видавців Квітка з любов'ю називає дружину своїм хатнім «цензором»).  Писати автор почав майже у 50 років. До речі, Основ’яненком Квітка став аж у 54 роки, коли підписав цим прізвищем «Супліку на пана іздателя», що вказувало на географічну прив’язаність автора до рідних Основ.

Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Та побоювання автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу та передової інтелігенції. Надрукована в журналі «Современник» і користувалася великою популярністю.

         «Я написав «Марусю» і довів, що від малоросійської мови можна розчулитися», так висловлювався Григорій Квітка-Основ'яненко.

3 березня 1864 року у Львові відбулося відкриття громадсько-культурного товариства виставою «Маруся».  Тема твору – зображення життя і побуту українського народу кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст., відтворення його душевної краси і високої моральної чистоти.

Герої «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». Головні персонажі – Маруся, Василь, Наум Дрот – люди з чуйними душами, саме їх почуття і зображує автор. Маруся – один з найпрекрасніших персонажів.

Автор розглядає такі актуальні проблеми:  батьки і діти; соціальна нерівність; життя і смерть; пошуки щастя.

Спираючись на зміст, можна виділити три частини: позасюжетний вступ, сюжет, моралізаторські висновки.

У першій частині – філософські роздуми автора про сенс життя людини, декларується одна з провідних ідей традиційного народного світогляду – фатальність долі.

У другій частині розгортаються дії. Вагомими й важливими елементами сюжету стають талановито написані картини природи, описи народних свят і обрядів, колоритні репліки й коментарі.

         Третя частина повісті нагадує змістом давньоруський жанр – житійний (опис життя й мук святих). Жанр релігійної літератури, її морально-дидактичні настанови були дуже близькі авторові.

У сентиментально-реалістичному творі «Маруся» Г. Квітка-Основ’яненко розвинув погляди Г. Сковороди про відповідність життя людини Божому задуму. В основі конфлікту повісті «Маруся» лежить невідповідність між прагненнями простої людини до щастя та суспільними перешкодами, які стоять на її шляху. У творі такою перешкодою для закоханих стала служба в армії Василя – Марусиного нареченого. Г. Квітка-Основ’яненко порушує проблему щастя людини з народу, природної рівності людей незалежно від їхнього соціального стану. Письменник-гуманіст підносить свій голос на захист гідності «маленької» людини, показує, що вона вміє глибоко переживати, відчувати, має високі моральні якості.

Проблеми, порушені прозаїком в епічних творах, визначили особливості розвитку української просвітницької прози в першій половині ХІХ ст., заклали основи її подальшого розвитку до кінця ХІХ ст.

Твір мав надзвичайну популярність у читачів. Підтвердженням Квітчиного успіху були захоплені відгуки читачів і преси. «Ми не спроможні висловити тієї насолоди, з якою прочитали її. Загальне захоплення публіки, одностайні похвали всіх журналів цілком виправдовують враження, яке справила на нас ця чудова повість», – писали рецензенти.

Для свого часу Квітка-Основ’яненко був кращим знавцем української літературної мови, він найглибше усвідомлював і найактивніше утверджував думку про її великі естетичні спроможності та широкі перспективи.

Книга видатного прозаїка і драматурга є у фонді відділу абонемента.

Немає коментарів:

Дописати коментар