"Війна убиває руками байдужих" // українська поезія воєнного часу

21 березня – Всесвітній день поезії. Культура – це те, що завжди приходить на допомогу в найтемніші часи. На наших очах створюється історія. І нова література. Ми відібрали кілька віршів наших сучасників про новітню повномасштабну війну росії проти України. 

Ілюстрація Катерини Круглик

Дарина Гладун

війна не почнеться завтра

іменем усіх похоронних вінків і пластикових стрічок
іменем лакованих трун і лакованих черевиків мерців незручних нерозношених непридатних щоб танцювати твіст
/так танцювати твіст
/так танцювати твіст
чомусь уявляю мерців що танцюють твіст
тримаючи у руках лаковані черевики замалі для розпухлих ніг
їхніми іменами називаємо вулиці сквери парки
ставимо пам’ятники на центральних площах
тепер це площі пам’ятників між якими навіть протиснутись неможливо
у мирний час тут діти гратимуть в хованки але не одразу –
хіба через два роки через п’ять років через сорок років
звісно якщо площа пам’ятників площа пам’яті вціліє у цій війні
 
передчуваючи наближення фронту з півночі фронту із півдня зі сходу
переіменовуємо і переіменовуємо
встановлюємо нові таблички на будинках дитячих садках і школах
щоб бодай на якусь хвилину окреслити те що насправді важливо для нас
але не встигаємо
змінити назви всіх вулиць
поставити всім пам’ятники
переіменовуємо на честь загиблих те що складемо в тривожну валізу
ліхтарик тепер не ліхтарик а Кокурін Сергій Вікторович
радіо – не радіо – Андріюк Євген Олександрович
аптечка – Горбенко Святослав Сергійович
 
беремо пам’ять про наших мерців із собою в евакуацію
залишаючи книжки записники і фотоальбоми радянських часів
на милість снарядів і мародерів
 
/які танцюватимуть твіст
/так танцюватимуть твіст
/так танцюватимуть твіст
/під звуки старих платівок з бабусиної фонотеки

21.02.2022

 

Коля Кулініч 

***
Я не знаю, з чого почати.
Навколо міста стіна.
Місто прокинеться —
Навколо міста війна.
Навколо війни спочивають інші міста.
Є шанс, що місто стоятиме.
Шанс є один зі ста.
Далі. 
До міста повільно пливуть човни.
Далі.
До міста летять хмари із сарани.
Місто стоятиме.
Хай щонайдовше тягнеться мить.
Місто спатиме.
Хай натомлене місто спить.
Ранок завжди приходить,
Як повернення із небуття.
Смерті немає.
Лише є антонім життя.
Птах вилітає з рук сина прямо в долоні отця.
Я не знаю, з чого почати.
Тому починаю з кінця.

 

Василь Махно

Господи, як там в Тичини:
«І Бєлий, і Блок, і Єсєнін»
як вони нас оточили
з усіх чотирьох обсіли
 
дай же нам сили і міці
тривожну валізку і хліб
брешуть же їхні лисиці
що в нас ні щитів ні століть
 
кудись же веде нас Ігор
за Дон зі своїм полком
сьогодні з лютневим снігом
і завтра – з черленим щитом
 
а тьма їхня з Тьмуторокані
а їхні – мокша і чудь
стріляють по нашому стані
по наших позиціях б’ють
 
то що там у «Слові о полку»?
і що там «шт» та «жд»
ви – скачучи босим вовком
гублячи слину вражди
 
дійшли до річок та кордонів
до серця мого в кулаці
зчорніли ваші ікони
не відбілите і в молоці
 
Господи як там в Тичини:
про Київ – Месію – про край
чому ми ці вірші не вчили?
стікай – моє серце – стікай

24.02.2022

 

 

Галина Крук

стоїш із плакатиком «no war» як індульгенцією за те,
чого уже не відвернути: війну не зупинити, 
як яскраву артеріальну кров із відкритої рани – 
вона тече, доки не вб’є, 
заходить у наші міста озброєними людьми, 
розсипається ворожими дрг у внутрішніх дворах, 
ніби смертельні ртутні кульки, що їх уже не визбирати, 
не повернути назад, хіба що вистежувати і знешкоджувати 
цим цивільним менеджерам, клеркам, айтішникам і студентам, 
яких життя не готувало до вуличних боїв, але війна вчить 
в польових умовах, на до болю знайомій місцевості, наспіх
в тероборону спершу беруть чоловіків із бойовим досвідом, 
потім уже навіть тих, що мають за плечима тільки Dune і Fallout, 
ну і ще короткий майстерклас із приготування вибухових коктейлів від знайомого
бармена. в найближчого нічному клубі сплять діти, плачуть діти, народжуються діти
у світ, тимчасово непридатний для цього 
у дворі на дитячому майданчику варять протитанкові їжаки 
і розливають смертельні «напої» – сімейним підрядом, 
цілими родинами, які нарешті спізнали радість спілкування 
і злагодженої колективної праці – війна скорочує відстань 
від людини до людини, від народження до смерті, 
від того, чого ми собі не бажали – 
до того, на що ми виявилися здатні  
– мамо, візьми трубку, другу годину просить жінка у підвалі багатоповерхівки, 
вперто і глухо, не припиняючи вірити в чудо 
але мама її поза зоною досяжності, у тому передмісті, 
де панельки склалися, як дешевий конструктор, 
від масованих ударів, де вежі зв’язку ще вчора 
перестали зв’язувати, де світ розірвався на до війни і після 
вздовж нерівного згину плакатика «no war», 
який ти викинеш у найближчий смітник, 
ідучи із протестів додому, російський поете 
 
війна убиває руками байдужих 
і навіть руками бездіяльних співчутливих

 

Мар'яна Савка

Мій бог формує всю ніч батальйони, 
Прицільно стріляє, веде бої.
Мій бог толерує мої прокльони
І протирає скельця свої.
 
Мій бог не ховається поза спину,
Він над дітьми розстеляє покров.
Мій бог скуповує кровоспинне
Й стає у чергу здавати кров.
 
Мій бог не може поки що спати,
Коли вся країна на варту встає.
Мій бог дозволяє мені не прощати 
І називати усе як є.

 

 

Елла Євтушенко

рука історії перевертає пісковий годинник
нову сторінку підручника
і світ догори дриґом
 
зчищає шкірку з блакитного апельсина
от тільки бризки чомусь
червоні
 
оживають біблійні притчі
про шиболети
й вовків ув овечій шкурі
 
і сніг знову йде і тане
немовби ворожа армія на твоїй території
 
календар не заводиться навіть із п’ятого оберту
довго чмихає
котяча лапа скидає пісковий годинник зі столу

28.02.22

 

свобода

світло торкається шкіри
я відчуваю і
як твоєї також
воно малює простір
я питаю що це криком утворює реальність?
то ми
 
я питаю тілом
я питаю розумом
що це?
що таке повітряна тривога?
раніше в мене була тільки внутрішня і я лікував її терапією
 
сирени гудять
я небо хочу обійняти
сказати йому
все буде добре
не бійся
небо
тримайся
не пускай їх до нас
будь ласка
 
вони руйнують наш дім зовні
але не зсередини
 
я питаю тілом
я питаю розумом
що це?

 

 

Юлія Яськова

горобець сідає на руку,
томиться запахом хлібних крихт думає все:
"брати - не брати,
не голодний, але взяти то б зміг
не для мене, та хто дізнається
крихти ніжаться, справді зваблюють
я лишень придумаю казочку
щоб уникнути зайвих допитів
щоб усунути вкрай зневірливих
яким правда – то вище вірення
в біса праведних
в біса правильних
на баси та на кпини братиму
це не світ з стукачів і зрадників
як мовчатимеш – все обійдеться
правда за мною, брате мій"
 
правда плететься з нутрощів
правда снується мороком
тисяч позбавлених вольностей
з прикутими намертво стержнями
правду створюють люди
а люди не завжди праведні
 
видиме, буває, зраджує
правда не завжди правильна

11.03.22