Народження нації

Здається, останнім часом я загубила всі слова. Вимовчала і викричала, звертаючись до безвухих так само, як і мільйони українців. Зруйновані багатоповерхівки, лікарні, пологові, розстріляні авта, знищені інші інфраструктурні об'єкти... Найжахливіше – те, що розриває зсередини і перетворює біль на невідому раніше ненависть – сотні смертей співгромадян.

Така ціна за божевільні комплекси нелюда. Така ціна за безмежну довіру росіян до пропаганди. Така ціна й за нашу невчасну сепарацію – культурну зокрема. Україна бореться героїчно. Я ще ніколи не бачила українців настільки об'єднаними, а в єдності – наша сила. Ця війна за один день визначила нас як націю. Як націю волелюбну і нескорену; націю, що бореться за природне і надане життям право.

Саме зараз відбувається народження нової мови. Жорстокої, безкомпромісної. Вона змінюється щодня, щогодини, щохвилини, залишаючи своїх носіїв у вирі подій виродженої позамовної дійсності. Мова війни не може бути мовою довоєнною. Війна це апріорі злам. Це зміна або ж трансформація світогляду. Думаю, кожен українець відчув цю трансформацію на глибинному рівні, просто не всі ми можемо пояснити собі, що відбувається. 

Армія злодіїв, терористів і катів прийшла сюди, щоб стерти цілу країну з обличчя землі. Скрізь, куди приходить "рускій мір", чутно вибухи і постріли, скрізь проливаються сльози, звучать прокляття мільйонів тих, кого "примушують до миру".

"Братній" ніж у спину, який російським тоталітарним режимом маскується як спецоперація зі звільнення вигаданих республік. Зі звільнення областей, які до приходу путінської пропаганди не потребували входження у склад рф. Які не потребували захисту. 8 років невпинної пропаганди та дистанціювання від світу зробили своє. 20+ років забруднення мозку росіян теж. Більшість із них радіють війні, підтримують злочинні дії на території іншої країни та прагнуть знищення українців. Чи можна називати нацистами, фашистсько-бандерівською хунтою тих, хто обороняє свої землі від "миротворців"? Тих, хто без зброї іде на танк, щоб не дозволити просування далі, щоб не дозволити руйнувати наші будинки, убивати наших людей, дітей? Ані путін, ані толерантні до його режиму жителі імперії зла не визнають фактів цих антигуманних злочинів. Вони продовжують захлинатись у своїй ненависті до всього світу. Вони вважають себе визволителями. АЛЕ: українців нема від кого визволяти, окрім як від них –північних сусідів. Нині відбувається протистояння добра і зла, а добро, як відомо, завжди перемагає. Не лише в казках, хоча ця війна стала жахливим маренням для десятків мільйонів українців.

З нами воюють не звичайні окупанти – з нами воюють запрограмовані на вбивства головорізи: жалюгідні й нікчемні. Немає спокути тим, хто приходить зі зброєю в руках на чужу землю, щоб забруднити її. Немає. І бути не може. За рівнем жорстокості окупантів ця війна не поступається Другій світовій. Усе ж менталітет тих, хто горланить "можем павтаріть" надто сильно відрізняється від нашого. "Ніколи знову". Тільки так. Мені завжди здавалося, що в ДНК українців закладене прагнення миру: це той генетичний код, який ми несемо крізь століття. Українцям не потрібна чужа територія, але й свою будемо боронити до останньої краплі крові.

Усі ми – цивільні громадяни – із завмиранням серця стежимо за новинами. Усі чекаємо позитивних вістей з фронту. Певно, нині навіть атеїсти почали молитися за здоров'я наших захисників і захисниць. Тепер вже свобода, незалежність, мирне небо, відчуваються по-особливому. Перемога теж буде особливою. Боротьба продовжується. Безглузда війна, що її підтримує зомбоване насілєніє на чолі з послідовником Гітлера. Тріумф України означатиме перемогу світла над темрявою. Дорогою ціною, на жаль... Втім, українцям нема куди відступати. Намагаючись підкорити нескорених, кати не гребують жодними методами: наше завдання – встояти, зберегти життя своє та своїх, відновити справедливість. Лише так ми досягнемо миру. Як казав В. Симоненко,

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників-заброд!»

У поемі «Кавказ» Т. Шевченко звертався до горян-борців, промовляючи відоме:

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Ці слова завжди були актуальними для нас, українців. У боротьбі народжується сила. Захищати свою, Богом дану нам землю, свій дім, своїх рідних від загарбників – справа благословенна. Ми боремося за Україну та українців на різних фронтах. У ці важкі часи беззаконня, спричиненого нав’язаним прогнилим «міром», людське життя все ж залишається найбільшою цінністю. Будь ласка, бережіть себе. Виборюючи Україну, ми виборюємо й право на мирне життя.

Вірмо в наших доблесних воїнів, допомагаймо їм словом і ділом. День Перемоги вже не за горами. Сил і терпіння кожному з нас.

Марина Горбатюк