Читати і дивитись: добірка екранізацій відомих творів

 

Сьогодні поговоримо про літературу, яка надихнула кіно. Важливо: я обирала абсолютно рандомно, згадуючи те, що сама читала (та/ або) бачила. Тут далеко не всі назви знятих за творами фільмів. До речі, ви теж можете доповнити список, написавши у коментарях власні рекомендації.

Екранізації творів зарубіжної літератури:

«Собор Паризької Богоматері», Віктор Гюго

Один із найвідоміших романів французького письменника Віктора Гюго, його magnum opus, був написаний для привернення уваги громадськості до давніх архітектурних (!!!) споруд. Звучить незвично, чи не так? Утім, нема нічого дивного, адже на той час у Франції проблема занедбаності пам’яток матеріально-культурної спадщини мало кого хвилювала (перша третина ХІХ ст., нещодавно відгриміли Наполеонівські війни, тривають революції, бунти… та й загалом не надто сприятлива суспільно-політична ситуація), тож давній Собор – всесвітньо відомий символ цієї країни, який існував ще задо-о-о-овго до Ейфелевої вежі – міг просто не дожити до ХХІ століття. Але це лише одна з імовірних причин написання – і вона мені симпатизує.

Гюго, Віктор.

Собор Паризької Богоматері : роман; пер. з франц. П. Тернюка ; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Харків : Фоліо, 2007. 512 с. (Бібліотека світової літератури).

Критики кажуть, що в романі Гюго будівля є втіленням кількох образів: перш за все, це центр культурного та політичного життя парижан та всієї Франції. Також він є символом захисту, адже людину, яка знаходилася на священній території, не могли заарештувати. Водночас Собор – образ боротьби, бо штурм, детально описаний у творі – репетиція перед штурмом Бастилії, який згодом став символом супротиву Франції.

Твір є у шкільній програмі, читається легко й цікаво, тому підійде навіть початківцям. Хоча… нагадати сюжет не завадить і тим, хто вже прочитав. Гарантую, помітите багато чого нового для себе, на що раніше, можливо, не звертали уваги.

Рекомендую до перегляду однойменний фільм 1956 року. Постановку цього масштабного проєкту здійснив французький режисер Жан Деланнуа. Натурні зйомки, розкішні костюми і чудова гра знаменитих акторів: Джини Лоллобриджиди, Ентоні Квінна, Алена Кюні. Кінострічку варто переглядати після прочитання роману. 

Фільм переносить глядачів у середньовічний Париж: дія відбувається наприкінці ХV століття. Благородна циганка Есмеральда своєю красою зводить з розуму чоловіків. У неї таємно закоханий Клод Фролло, суворий священик з Собору Паризької Богоматері.  Вихованець святого отця, горбатий і, м’яко кажучи, непривабливий карлик Квазімодо, також зачарований смаглявою танцюристкою. Але даремно чоловіки зітхають від любові – дівчина зберігає вірність аристократу на ім'я Феб. Очманілий від ревнощів священик ранить його. У злочині звинувачують Есмеральду, дівчину засуджують до страти. Фінальні сцени фільму частково відрізняється від роману: Есмеральду було вбито стрілою при штурмі собору. Її останні слова: «Життя прекрасне» (фр. «C'est beau, la vie»). Для дітей є чудовий мультфільм-адаптація від студії «Дісней», створений за мотивами роману: «Горбань із Нотр-Дама» (1996).

 

«Сяйво», Стівен Кінг

Один із перших творів письменника, написаний у добрих старих традиціях роману жахів. Стівена Кінга люблять і знають, а його книжки розбирають із полиць зі швидкістю світла. Звісно, спершу бажано би прочитати, але це той випадок, коли екранізація, на мою думку, не поступається роману. Можна і заперечити, звісно.

Кінг, Стівен. 

Сяйво : роман; пер. з англ. О. Красюка. Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2014. 640 с.

Письменник Джек Торенс разом із дружиною та сином приїжджають у віддалений гірський готель, в якому планують перезимувати. Чоловік має проблеми з алкоголем, одного разу він навіть вдарив сина, тож це його останній шанс зберегти сім’ю. Як на лихо, у будинку повно нечисті – тут відбуваються різні страшні речі. На додаток їхня дитина, малий Денні, володіє надприродними здібностями… Батьки розуміють, що час забиратися з божевільного готелю, аж тут нова біда: його замело снігом. Сім’я залишається один-на-один зі смертю. Чи вдасться втекти?..

Фільм «Сяйво» (1980) Стенлі Кубрика – класичний психологічний трилер і зона відпочинку перфекціоністів: Кубриківське тяжіння до симетрії вражає. Сценарій, акторський склад локація, кольори, світло, декорації, – у фільмі все синкретично поєднане між собою, тож створює прекрасну єдність змісту і форми. Жахи – це точно не моє, але тут важко було втриматися від прочитання і перегляду… Раджу-раджу-раджу!

 

«Вбивство у «Східному експресі»», Агата Крісті

Агата Крісті – одна з найвідоміших письменниць ХХ століття. Про авторку детективів чули навіть ті, хто не прочитав жодної її книжки. Сотні тисяч людей по всьому світі починали знайомство з Крісті зі «Вбивства у Східному Експресі». Так само я.

Крісті, Агата.

Вбивство у "Східному експресі" : роман; пер. з англ. Н. Хаєцької. Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2018. 288 с.

 Вперше прочитала цю історію у підлітковому віці, тож коли дізналася про екранізацію (їх є кілька) була немовірно втішена.

Раджу звернути увагу на фільм 2017 року (англ. Murder on the Orient Express) – це американська кримінальна кінодрама режисера, продюсера і виконавця головної ролі Кеннета Брана, Крім того, у головних ролях: Альберт Фінні, Джонні Депп, Олівія Колман, Пенелопа Крус, Мішель Пфайффер, Віллем Дефо та інші. Основні події базовані навколо розслідування детективом Пуаро вбивства, яке сталося в потязі. Кожен із пасажирів є підозрюваним, але у всіх них – беззаперечні алібі. Чи вдасться з’ясувати, хто скоїв злочин? На перший погляд банальна детективна історія, але не все так просто.

 

«Хід Королеви», Вальтер Тевіс

Знятий за твором американського письменника Вальтера Тевіса серіал став найпопулярнішим за всю історію платформи Netflix (хоча має лише 8 серій): залежна від алкоголю та таблеток сирота перевертає шаховий світ і показує, що вона – нова шахова королева.  Книжка вийшла друком ще в 1983 році; одразу після її публікації автор зазначив, що це – «шаноба усім розумним жінкам».

 

«Код да Вінчі», Ден Браун

Читачам нашого відділу надзвичайно полюбилася ця книга. Від різних людей чула досить неоднозначні відгуки (від нестримного захоплення до закидів про антинауковість, еголітарність чтива). Сама ж не можу сказати нічого конкретного, бо руки (і очі) ще не дійшли до видання. Але кажуть, що в описану автором легенду весь світ повірив аж настільки, що Ватикану навіть довелося боротися з нею і спростовувати.

Браун, Ден. 

Код да Вінчі : роман / Д. Браун ; пер. з англ. Є. Кононенко. Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2017. 336 с.

Постать Леонардо да Вінчі – одна із найбільш таємничих та загадкових, а тому вона й приваблює увагу.

«Чудовий фільм та неймовірно крута книжка, де питань більше, ніж відповідей, містичні загадки і таємниці Лувру, котрі примусять разом із професором симвології Гарвардського університету Робертом Ленгдоном розкрити вбивство та відгадати загадку, яку століттями оберігало братство «Пріорат Сіону» – мова йде про  таємницю священного Граалю», – пише Марина Соколова. Я заінтригована.

 

Екранізації творів української літератури:

«Тіні забутих предків», Михайло Коцюбинський

Думаю, цей твір (певно, так само, як і фільм) не потребує особливої презентації та опису сюжету. Враховуючи те, наскільки часто кінострічку показували на різних телеканалах (не знаю, як нині, бо вже давно не дивлюся телевізор), я дізналася про «Тіні…» раніше, ніж навчилася говорити. У дитинстві чомусь жахливо боялася і тікала з кімнати, щойно починався цей фільм. А тепер він, певно, один із найулюбленіших. «Тіні забутих предків» в міжнародному прокаті «Дикі коні вогню» (англ. Wild Horses of Fire) – художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий 1964 року на кіностудії імені Олександра Довженка. Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського.

Він є дебютним для Івана Миколайчука, який згодом став відомим актором, режисером, а також одним із символів українського кіно.

Зйомки здійснювалися в справжніх гуцульських хатах села Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області та на його околицях. До речі, саме в цій місцевості Михайло Коцюбинський написав свою повість.

Коцюбинський, Михайло Михайлович.

Тіні забутих предків : повість та оповідання. Львiв : Каменяр, 1988. 160 с.

Цікаво!

Гарвардський університет додав стрічку до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

 

«Заборонений», Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов

Книжку я вже згадувала у дописі «Національне питання в долі Василя Стуса». Наголошу, що це художній твір, а не документалістика. Постать поета, дисидента показана у спогадах колишньої співробітниці КГБ, яка, будучи важкохворою, вирішила розповісти свою правду. Жінка багато разів перетиналася із Василем Стусом, особливо в останні дні його життя. Спогади слугують лише тлом розгортання подій, своєрідним обрамленням. Основну увагу зосереджено на долі самого письменника: тут і студентські роки, і знайомство з майбутньою дружиною, і збори творчої молоді під прицілами всюдисущих очей уважних наглядачів, і показ політичної ситуації того часу. У невеликій за обсягом книзі, яку реально «проковтнути» за вечір,  насправді багато чого вміщено…

Дзюба, Сергій Вікторович.

Заборонений. Історія життя і боротьби Василя Стуса : роман / С. В. Дзюба, А. Кірсанов. Харків : Фабула : Ранок, 2020. 176 с.

Вона вийшла друком 2019 року, тоді ж відбулася кінопрем’єра (режисер Роман Бровко). У головних ролях: Дмитро Ярошенко, Діана Розовлян, Євгенія Гладій, Олег Масленніков та інші. Якщо ви ще не бачили фільм – рекомендую переглянути, бо це той рівень українського кінематографа, яким можемо пишатися і який не соромно презентувати світовій спільноті. Основну увагу зосереджено на постаті В. Стуса, але автори подають опис реальної й не надто віддаленої від нас історичної епохи. Доля українських дисидентів – частинка цієї панорами.

До слова, поет також був чудовим науковцем, зокрема його літературознавчі праці вирізняються ґрунтовністю та високою майстерністю; одна з них, під назвою «Феномен доби», присвячена справді феноменальному і стражденному Павлові Тичині (1891–1967), який є одним із найяскравіших поетів нашого модернізму (особливо вражає рання, НЕзаідеалогізована примарним соцреалізмом, творчість). Автор дуже тонко відчув ціну втрати себе заради «сходження на Голготу слави» уже іншого – зразкового радянського письменника . У своєму поколінні В. Стус ще за життя виявився не меншим од Тичини феноменом, істинним генієм. Його зламати не вдалося – позиція виявилася дорожчою, ніж слава (читай: дозвіл жити-працювати, але на умовах влади). Втішно бачити, що доля поета-борця зацікавлює дедалі більшу кількість людей…

 

«Кайдашева сім’я», Іван Нечуй-Левицький

Доводиться перестрибувати із сумного на веселе… Нехай.

Поки ви ще не почали позіхати, почувши назву цього твору, встигну зазначити: серіал, знятий за мотивами соціально-побутової повісті українського класика ХІХ століття, вдався на славу! Нареготалася від душі (хоча деколи було й сумно…). Усі знайомі десятикласники чомусь плюються, щойно чують про цей твір, до того ж, написаний у руслі реалізму.

Іван Нечуй-Левицький

Не буду брехати, я теж не одразу зрозуміла і полюбила Нечуя – аж надто він старомодний і повільний, як для дитини глобалізованої епохи. Усі ті посткріпацькі зітхання центральноукраїнських селян (на прикладі родини Кайдашів) за городами, садочками, …; їхні патріархальні закиди, їхні матріархальні закиди; усі ті Омельки, Марусі й Мотрі – ну аж зовсім вони не вписувалися у досвід 15-річної людини, яка ніколи в селі навіть не була. І таке воно вимучене тоді було, таке недотепне… Єдине, з чого щиро сміялася – сварки між родичами. Але звідки б тоді розуміти, що то не просто бійки, а панорама соціального буття українських селян! Хтось би сказав: «Такий менталітет», – я ж казала: «Що це робиться… Якби ви нормально жили, мені б не довелося читати ці кількасот сторінок. Абись вам та грушка врешті всохлася!». І грушка всохлася-таки! (*приречене на розуміння цієї метафори зітхання людини, яка все ж дочитала бодай один твір Нечуя*)

Нечуй-Левицький, Іван Семенович.

Кайдашева сім'я : повість. Київ : Знання, 2018. 224 с. (Скарби).

І якщо для розуміння Нечуя потрібен час, то екранізація, яка є римейком (від анг. remake – переробка), не потребує докладання особливих зусиль, сприймається легко і невимушено.

«Спіймати Кайдаша» – 12-серійний телесеріал 2020 року, створений компанією «ПроКіно». Сценаристка – Наталка Ворожбит, режисер – Олександр Тіменко. Наразі відбулася прем’єра лише одного сезону (створювати продовження поки не планують), але це стало справжньою сенсацією у площині українського кінематографу. Усі серії є у вільному доступі. Н. Ворожбит осучаснила сюжет і перенесла історію, яка відбувається в 1860-х рр., на початок ХХІ століття (події хронологічно розгортаються від 2005 до 2014 рр., але й вони, відповідно, осучаснені. Це такі ситуації, які можуть статися з будь-ким із нас). 12 серія закінчується відкритим фіналом.

Цікаво!

Першою назвою була «Кайдашева сім’я ХХІ століття», так кінопроєкт іменується у офіційних документах, підписаних ще за півтора року до прем’єри. «Спіймати Кайдаша» – фразеологізм, який означає «зажуритися, задуматися над життям», він здався авторці більш сучасним та відповідним (+має потужний підтекст).

 

Бажаю приємного читання та перегляду!

Усі книжки є у фонді відділу абонемента.

Марина Горбатюк