Торкаючись до приватних історій // «Про вас» Іванни Стеф’юк

Коли крізь ніч калатає думка, а на серці тонкий тиск, ніби грає на нім хтось (та все на одній струні), тоді руками за ту душу вхопити хочеться і втихомирити: спи, нерозумна…

(І. Стеф’юк, «Близниця»)

Фото: Руслан Трач. Модель: І. Стеф'юк

Наш світ – величезний млин, що вбирає у себе пам’ять, і коли ти готовий сприймати його дари – щедро наділяє енергією, перекачує воду минулого, остаточно пробуджуючи зі сну. Особисті історії завжди цікавили мене чи не найбільше, зрештою, дух епохи та простору можливо відчути сповна лише за умови співпроживання та співпереживання (є щось незбагненне у співзвучності цих слів). А ще: люди живі доти, доки їх пам’ятають – принаймні в багатьох випадках у це хочеться вірити.

Стеф’юк Іванна.
Про вас [образки] / Іванна Стеф’юк. – Брустури : Дискурс, 2022. – 160 с.
 

У книжці «Про вас» зібрані портрети, які без посередництва авторки залишилися б, очевидно, небаченими і недоступними. В передмові до друкованого видання Іванна Стеф’юк пише: ««Все так і було», – ці слова можу сказати про кожен із творів під цією палітуркою. З тою лише різницею, що деякі пригадала сама (бо це мої діточі спогади), а деякі мені розказали самі герої чи їхні рідні. «Образок на реальних подіях», – так я підписувала при першій публікації…». Сама назва жанру тотожна історіям: це справді образки – вихоплені з біографічною точністю, очищені від осаду десятиліть; вони могли б стати записами в щоденнику героїв, про яких йдеться, а могли б перетворитися на попіл епохи.

Мені здається, і письменниця, і її герої зберігають міфологічну віру в одухотвореність речей, у їхній вплив на формування людської долі: «Чи мають будинки душу? Чи можуть вони змінюватися залежно від того, що відбувається з його господарями? Наталка була певна, що так. Колись ця вілла у самому серці Снятина була короною на її серці – коли вона прийшла сюди у статусі дружини і молодої господині. Були часи, коли ці стіни тісною кліттю здавалися. А були й такі часи, коли – гробівцем на 13 відділів» (І. Стеф’юк, «Фотокартка»)      

Життя у книжці вирує без масок чи евфемізмів: люди народжуються, навчаються, бешкетують, люблять, сумують, шукають себе, борються, помирають. Усі несуть свій хрест. А спогади – вони не бувають однорідними: деякі відлунюють народженням світів, деякі – жорстоким знищенням, каїновим прагненням крові. Химерні переплетення доль настільки динамічно спліталось в сюжети, що я подекуди не встигала за змінами імен, зв’язків, обставин… Біль від співчуття покривдженим – очищувальний, бо: «(…) коли до їхнього тата Бруно приходили люди і кволилися йому на серце, він сумовито жартував, що то добрий симптом: поки людина чує біль, вона – жива».

«Про вас» – книжка не лише про людей, а й про людяність, що здатна оголювати сутність суспільства в межових ситуаціях (під час воєн, репресій тощо). Буває, бажання завдати страждань заради «високої місії» затьмарює розум цілим народам, паразит жорстокості заперечує природне для всіх право бути.

Кожному, певно, відомий вислів «У темні часи добре видно світлих людей» – головні герої образків випромінюють світло навіть у найскладніших умовах. Усі історії, вміщені в збірці «Про вас», надзвичайно цінні, а втім, чи не найбільше мене вразив текст під назвою «Сливки з 42-го». Події відбуваються в серпні1942 року в Кутах: мама Бейли разом із сусідкою пече медівник, дівчинку відправили в магазин по горіхи, задумавшись про своє, вона навіть не помітила сусідських близнюків, а коли побачила – швидко сховалась в ящик з-від яблук, щоб уникнути кпинів «жидів-ка-а» та жбурляння гнилими сливками. Проте хлопці навіть не наблизились – за мить на вулицю вибігла їхня мати із криком: «Німці!!! Німці жидів б’ют!». А повз Бейлу довгою шеренгою потягнулися гнані сусіди. І мама.

Наступного ранку близнюки підійшли до ящика, пригостили налякану дівчинку сливками, відтак забрали до себе. Наступних шість років вона прожила в коморі, вхід до якої забили килимом; відколи вийшла – її називали Валею: «Дивачка, кажуть. Багато мовчить, побоюється сусідів, а ще… А ще уже сумнівається. Сумнівається, що правда те, що казали у хедері, ніби людина – то наймудріше створіння Боже, розумніше від звіра. Звір не вбиває собі подібних ні з азарту, ні з помсти, ні з заздрості. Лише з голоду чи страху. А людина… Виглядає на те, що людина – це той вічно голодний звір, який ніколи не насититься…»

Щоб прожити і виносити в собі такі сюжети, треба мати велику любов до людей. У передмові авторка навіть допускає до закулісся процесу написання. Наприклад, про Бейлу з Кут Іванці Стеф’юк ще з дитинства розповідала бабуся, а ще, як сама зазначає, « (…) два сюжети мені наснилися – один записала на підвіконні простим олівцем, інший мучив мене доти, доки не сіла за ноутбук.

А ще дві історії розкрилися мені як «побічний ефект» від краєзнавства. Бо просто зацікавило, як з величезної колонії німців лише одна людина відмовилася повертатись на батьківщину (…)».

Збірка «Про вас» припаде до душі поціновувачам малих прозових форм та динамічних сюжетів. Автентичний гуцульський діалект додає особливої атмосфери історіям, що схожі на чорно-білі світлини, які набувають кольорів від доторку. Або ж на фрагменти відеозаписів.

Іванці бажаємо натхнення і вдумливих читачів!

 

Марина Горбатюк