Я не дивлюсь на світ звисока // до 150-річчя від дня народження Богдана Лепкого

Я жив, терпів і вмер за міліони.

А ви?.. Ви мовчите? Де ж ваші лиця?

Чи ви живете, чи життя вам сниться?

(Б. Лепкий, «В Тарасові роковини»)

Богдан-Теодор-Нестор Лепкий (псевдоніми Федір Кригулецький, Сент Брень, Петро Тихий, Серафим Чугайстер  та ін.) народився 4 або 9 листопада 1872 року на хуторі Кривеньке, нині село в Чортківському районі Тернопільської області, – український педагог, письменник, мистецтвознавець, літературознавець, критик, перекладач, публіцист, громадсько-культурний діяч, художник. Н. Білик та Б. Мельничук зазначають, що 9 листопада – помилкова дата, яку неправильно вказали в деяких виданнях, зокрема в «Українській літературній енциклопедії» (т. 3, 1995).

Богдан був одним із сімох дітей в подружжі о. Сильвестра та Домни; троє померли в ранньому віці від дифтерії.

Із малих літ. пробував малювати. Батько, відомий ще як поет і прозаїк під псевдонімом Марко Мурава, підтримував сина у його прагненні стати художником: «Богдан нехай малює, нам треба історичних малярів...». Усі біографи зазначають, що батько був дуже авторитетною людиною для сина.

Раннє дитинство провів у сусідньому селі Крегулець, з 5 до 13 років жив у Бережанах в домі свого діда – священника Михайла Глібовицького. Після закінчення «нормальної школи» з польською мовою викладання, вступив до Бережанської класичної гімназії; там у хлопчика виявили музичний талант, кілька років співав у гімназійному українському хорі під керівництвом Дениса Січинського. Ніжну любов до музики Богдан Лепкий проніс до останніх хвилин життя:

О пісне моя! Що найкращого є
В душі-мислі народу мойого,
В твоїх звуках, як в арфі безсмертній жиє,
Воскресіння чекаючи свого.
(Б. Лепкий, «До народної пісні»)

У шкільні роки брав участь у концертах, декламував поезії, читав уривки з прозових творів, був знайомий з акторами мандрівного театру «Української Бесіди» , з-поміж яких –  батько Леся Курбаса. Тоді ж почав займатися літературною творчістю: ще в другому класі писав вірші, оповідання («Дідусь», «Нездала п'ятка», «Над ставом», «Настя», «Скапи», «Гусій»), створив поему про русалок (не збереглася).

Після закінчення гімназії вступив до Віденської академії мистецтв, щоправда, через три місяці перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури; тут відвідував дискусії на суспільно-політичні та літературні теми, разом із Філаретом Колессою займався етнографічними дослідженнями.  На другому курсі перевівся до Львівського університету, продовжував вивчення української історії та літератури, працював під керівництвом Михайла Грушевського, Омеляна Огоновського, Ісидора Шараневича.

Літературний дебют відбувся на сторінках  газети «Діло» (у 1895 р.), там письменник-початківець надрукував своє перше оповідання «Шумка», згодом оприлюднив ще чотири поезії в прозі та два оповідання («В лісі», «Дивак»). Як прозаїк пройшов певну еволюцію: від реалістично-побутових творів до глибоко психологічних новел; від нарисових – до художньо-експесивних, емоційно-багатогранних текстів. У більш зрілому віці перейшов до написання великих епічних полотен.

Б. Лепкий також зреалізувався як чудовий поет. Попри загальну меланхолійність поетичних творів, його лірика часто струменить життєствердністю, нескореністю перед жодними обставинами – і цим запалом митець ділиться з тими, хто готовий почути полум’яне Слово:

Хоч нині чорна ніч,
Так завтра день, -
Гони розпуку пріч,
Співай пісень!
Широких, як простір
З землі до зір.
В побіду правди вір,
В побіду вір!
(Б. Лепкий, «Хоч чорна ніч…»)

Після випуску з університету влаштувався вчителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії в Бережанській гімназії, інтенсивно займався громадською працею: започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки і позичкові каси, виголошував реферати та промови на святкових академіях, був учасником хору «Боян» і драматичного гуртка.

Через 2 роки, у 1897,  одружився з Олександрою Лепкою (донькою свого стрийка), в яку здавна був закоханий; подружжя мало трьох дітей.

Б. Лепкий. Портрет дружини

Коли в Ягелонському університеті (м. Краків) відкрили лекторат української мови та літератури, Б. Лепкого запросили викладати профільні предмети. У Польщі продовжив займатись просвітницькою діяльністю, опікувався питанням дитячої літератури українською, укладав читанки для народних шкіл. Був одним із засновників літературного модерністського угрупування «Молода Муза», що виникло у Львові в 1906 р. як ланка загальноєвропейського руху за оновлення літератури та проіснувало до 1909 р. Багато в чому він мав схожі з іншими учасниками погляди на мистецький процес, проте не вважав, що творчість мусить бути відмежована від проблем соціального характеру (очевидно, в цьому також є сенс: література постає одним зі способів осмислення навколишньої дійсності).

Осип Курилас. Портрет Б. Лепкого, 1910-ті рр.

Письменник також стояв біля витоків, був одним із засновників і найактивніших учасників «Слов'янського Клубу», що видавав часопис «Świat Słowiański» (функціонував упродовж 1905 –1914 рр.). У 1907 р. припинив співпрацю з виданням через політичні незгоди з редакцією.

У Кракові до 1914 р. мешкав у будинку на вул. Зеленій (нині Сарего), 28. 

Вдома у Лепких бували Василь Стефаник, Михайло Яцків, Остап Луцький, Михайло Бойчук, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська та інші.

Перша світова війна застала сім'ю письменника у Кракові. Коли російська армія почала окупацію Галичини й Буковини, вони разом з іншими біженцями переїхали в Карпати, сподіваючись, що сюди не дійде. Зупинилися у готелі в м. Яремче (згодом будівлю знищили снаряди, у номері згоріли речі, а також рукописи третього тому «Начерку історії української літератури» та історичної драми «Мотря»).

Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська, втім, завдяки сприянню друзів не брав участь у бойових діях, служив у тилових містах. У 1919 р. працював в Українській Військово-Санітарній Місії, яка готувала військовополонених до від'їзду додому.

Через деякий час після ліквідації таборів Б. Лепкий переїхав до Берліна, тут до 1925 р. продовжував займатись громадською та просвітницькою діяльністю, був співробітником управи Українського Червоного Хреста, викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР в Берліні. У 1925 р. повернувся до Кракова, продовжував викладати в Ягеллонському університеті, став завідувачем кафедри української літератури. 1 січня 1935 р. президент Речі Посполитої (нині Польща) відзначив його титулом надзвичайного професора університету.

Друга світова війна застала родину на відпочинку в Черче, на Прикарпатті. Після того, як німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, залишився без роботи, йому відмовили у професорській пенсії. Заради мінімального заробітку дописував до українських журналів, друкувався в газеті «Краківські Вісті», перекладав з української німецькою. У ті роки сім’я жила переважно за кошти, які вдавалось заробити сину – Леву, що був завідувачем невеликої аптеки. Попри складні життєві обставини та злидні, письменник не покидав літературну творчість: в останні роки свого земного шляху написав книжку мемуарів «Бережани», повість «Крутіж», чимало віршів. Втім, заслабле здоров’я та стреси сильно підбили виснаженого митця – не допомагали ні лікарі, ні синова аптека. Його серце припинило битись 21 липня 1941 р. Похований на Раковецькому цвинтарі у Кракові – в гробниці свого товариша Ігнатія Шайдзіцького.

***

Б. Лепкий – автор багатьох літературознавчих досліджень, які й досі не втрачають актуальності: «Василь Стефаник» (Львів, 1903), «Про житє великого поета Тараса Шевченка…» (Львів, 1911), «Маркіян Шашкевич: Характеристики українських письменників» (Коломия, 1912), «Про Шевченків „Кобзар“» (Львів, 1914), «Чим жива українська література?» (Відень, 1915), «Про життя і твори Тараса Шевченка» (Вецляр, 1918), «Незабутні» (Берлін, 1921). Він створий двотомний науково-популярний «Начерк історії української літератури» (Коломия, 1909–1912), праці «Наше письменство: Короткий огляд української літератури від найдавніших до теперішніх часів» (Краків, 1941).

Художні книжки, мемуари, літературознавчі видання (про) Б. Лепкого є у фондах нашого відділу.

Використано матеріали з інтернет-ресурсів.

Підготувала Марина Горбатюк