Скільки
раз я хотів,
за нестриманий гнів
і за дум чорні лебеді й круки,
взяти мавзера темного в руки
(щоб надворі летіли сніжинки,
коли небо сліпе і рябе), —
і поставить себе
ДО
стін-
ки.
Скільки болю і каяття насамперед перед зрадженим
серцем, яке розривається, роблячи вибір там, де його(за нормальних умов)
взагалі не мало би бути:
Рвали
душу мою
два Володьки в бою;
і обидва, як я, кароокі,
і в обох ще незнаний, невиданий хист,
рвали душу мою
комунар
і червоний фашист.
Другий
(той, що ішов на Ейхгорна),
очі мав не вперед, а назад і убік, —
об'єктивно й по суті був чорний,
або
на-
ціонал-
більшовик.
Любов до Батьківщини стає клеймом на чолі лише у
виродженому світі. І лише в такому світі любов до будь-кого і будь-чого
пертворюється на тавро невинного злочинця. В. Сосюра – поет ніжний і тривожний;
він пройшов через кілька історичних та культурних епох у житті України: від УНР
до хрущовської «відлиги». У його творчому доробку близько шістдесяти поетичних
збірок, десятки поем, автобіографічна проза, – це безмежний світ здобутків та
падінь, очищення шляхом прямостояння, це історія, пережита в любові й
ненависті, у радості та журбі – гостро, до сліз, до млості. Пристрасне слово
поета, на думку В.Моренця, «народжується з безумовної віри в життя, що
упереджує всі питання про доцільність існування особистості. У глибинах цього
слова коливається пантеїстичне відчуття світу, що підносить людину на рівень
вічних, непроминальних мет і дарує дивовижну, романтиками омріяну свободу».
Дитячі роки
Володимир Миколайович Сосюра народився на станції
Дебальцеве (нині Донецької обл.) 6 січня 1898 р. Дитячі роки поета минали в с. Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця. Про цей
край Сосюра пізніше образно розповів у автобіографічному романі «Третя Рота».
Його батько – розумний та працелюбний чоловік –
через нестатки, які гнітили сім’ю,
почав випивати. Вдома оселилася напружена атмосфера; усі обов’язки лягли на плечі старшого сина, Володі. Він мусив
допомагати матері по господарству, доглядати малих братів і сестер (а їх було семеро),
здобувати їжу…
Голод і бідність
гнали батьків на пошуки чогось кращого. Деякий час мешкали у Воронежі,
потім, скориставшись запрошенням когось із рідні, переїхали на Кавказ, але
невдовзі все ж повернулись у рідне село. А жити вже не було де. В їхній
хворостянці оселилися інші люди. Існували на кошти з випадкових заробітків
батька. Восьмирічному Володі довелося з сім’єю переїжджати від села до села, тому що тато не
затримувався на одному місці довго. Жили у родичів, знайомих, чужих людей,
часом у клунях. Складно сказати, що саме шукав по світах старший Сосюра, але
синові зумів прищепити поняття великої та малої батьківщини.
Через складне
дитинство і випробування, які випали на його долю, подорослішав швидко, уже в одинадцять років пішов працювати до бондарного
цеху содового заводу, потім був
телефоністом,
чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Утім, радісні моменти теж були: так само, як інші діти,
любив купатися в Дінці, з’їжджати на санчатах з гір, кататися на вагонетках.
Початкову освіту
здобував під опікою батька, кресляра за фахом, який працював і вчителем, і
писарем, і адвокатом, і шахтарем. У 1911 р. В. Сосюра
вступив
до міністерського двокласного училища в с Третя Рота. 14 жовтня 1917 р.
Лисичанська газета «Голос рабочего» надрукувала його вірш «Плач волн», далі – перший вірш українською мовою «Чи
вже не пора», а наприкінці жовтня –
«Товаришу», написаний у стилі революційного маршу. Ранні поезії не були геніальними, це переважно наслідувальні
тексти російською мовою. Він друкував їх під прізвищем Сюсюра – саме під цим
прізвищем у поховальній книзі записано про смерть його батька в 1915 р. У
місцевості понад Дінцем проживало багато Сюсюр. У когось із предків поета з’явилося
бажання змінити немилозвучне Сюсюра і наблизити його до французького Сосюра.
Утім, версія про те, що в роду хтось був із французів – лише романтична
легенда.
Два Володьки. Політичні орієнтири життя
В. Сосюра
В 1918 р. у складі
робітничої дружини содового заводу молодий поет взяв участь у повстанні проти
кайзерівських військ, він став козаком петлюрівської армії і увійшов до
особистої варти самого Петлюри. Відтоді, як сказав Віктор Костюченко,
починається Сосюра-Громадянин, Сосюра-Поет. Саме в цей час знайомиться із
творчістю Тараса Шевченка, Володимира Самійленка, Миколи Вороного, Павла
Тичини, Олександра Олеся. «Воскресла моя синя омріяна Україна, махнула клинком,
і зацвіла земля козацькими шликами…» – напише згодом. Майже два роки з
гвинтівкою в руках боровся за ідею. Вижити, як не дивно, допомогла його дитяча
наївність. Від напливу почуттів міг встромити багнет у землю і побігти у протилежний
до окопів бік, пристати до іншої частини, проміняти шинель на хліб, віддати
заробітну плату студентам-євреям, читати вірші конвоїрам, які мали б його
розстріляти…
Творів тих літ до
нас дійшло небагато – переважно це ритмізовані сатиричні послання, агітки. До
речі, літературознавець Володимир Моренець у книзі «Володимир Сосюра» (1990)
зауважує, що дебютна збірка поета вийшла друком не 1921, а 1918 року. Її
власним коштом видав Волох – командир гайдамацького полку, де В. Сосюра служив
козаком. Згодом за невідомих обставин поет потрапив у полон до денікінців. Його
розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною – вижив. Судив В.
Сосюру і червоний ревтрибунал, – тільки мудрість голови, який розгледів у
хлопчині поета, врятувала життя. У 1920 р. опинився в
Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії.
Трагедія роздвоєння
В. Сосюри багатьом нагадує трагедію М. Хвильового. Щоправда, останній не витримав такого внутрішнього конфлікту і закінчив
життя самогубством, а Сосюра-українець не зміг привселюдно заперечити
Сосюру-комуніста, він продовжив жити з тягарем двоїстости.
Літературна діяльність
У кожній книжці можна одразу відокремити «кесареве
кесареві» від «Божого Богові», хоча обидва Сосюри цілковито щирі – настільки
глибоко сягнуло роздвоєння. У 1921 р. побачила світ збірка «Поезії», цього ж
року він видає поему «Червона зима», яка зробила автора знаменитим. Естетика, з
якої народилася «Червона зима» і яку несла лірика В. Сосюри 20-х років,
визнавала й підносила цінність кожної окремої долі, що зливається з народною,
але не губиться, не розчиняється в ній безслідно. Від 1925 р. В. Сосюра
повністю віддається літературній праці. Упродовж 1922–1932 рр. він був членом
багатьох літорганізацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСППу та
ін.), постійно брав участь у літературних дискусіях. Неупереджена критика
вбачала у В. Сосюрі провідного майстра ліричного жанру, але «провладні»
критиканти все суворіше засуджували його, піддаючи чутливого до осуду митця
творчим мукам. Настрої відчаю позначилися на збірці «Серце» (1931) і, зокрема,
на однойменному вірші:
(…)
Серце,
козацьке серце...
Не хили свого обличчя,
не личить
тобі тепер це.
Я зроблю тебе робітничим,
моє змучене серце!
Слухай...
Он Він йде
і бере Петра за в'язи...
Його руки –
грозові маси,
очі –
повстання день
в океані облич...
Ти не чуло?
Я чув,
як майдан загримів, загув,
як Петра
поборов
Ільїч! (…)
За «націоналістичні ухили» у 1934 р. поета виключають
з партії і зі Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише,
займається поетичними перекладами. Через два роки його знову приймають до
Спілки радянських письменників. У припливі нових сил і надій він повертається
до роботи.
Книга Марії
1922 року поет познайомився з Вірою Берзіною, яка згодом стала його дружиною і матір’ю двох синів – Олега і Миколи. Саме для Віри молодий Сосюра написав рядки: «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання». Почуття між закоханими були шаленими, але ідилія тривала не надто довго: сімейний комфорт було порушено політичним тиском на митця. У родині почалися непорозуміння, які згодом і призвели до розлучення.
Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Марією
Даниловою. Вона
була на 12 років молодшою, закінчила балетну школу в Києві. 15 січня 1932 року
у них народився син Володимир.
Молода дівчина сподівалася, що відомий поет забезпечить спокійне життя і не
була готова до випробувань, які випали на роки їхнього подружнього життя. Поет свою дружину обожнював до нестями. Навіть попри те, що чутливе серце одразу вловило зміни в поведінці: «Якби
то я знав, що ти любиш мене».
В. Сосюра
Цикл віршів про Марію – надзвичайно цікаве явище у творчості В. Сосюри. Цей образ прийшов до нього з біблійної літератури, з народнопісенної творчости ще задовго до знайомства із другою дружиною. На жаль, вона не змогла (і не прагнула) зрозуміти свого чоловіка, наділеного ніжним серцем («Я знаю, що ти не моя, ні духовно, ні фізично»). У 1949 році її заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану. Через п'ять років вона повернулася – з'ясувалось, що Володимир взяв третій шлюб. Заради Марії Гаврилівни він розриває його. Разом вони прожили до кінця життя.
 |
В. Сосюра і М. Данилова |
Дві любові поета – до жінки й Вітчизни – були двоєдиним джерелом його поетичного
натхнення. Інтимну лірику Сосюри часто іменують «Книгою Марії». Магічна сила
імені уособлювала магічну силу жінки в житті й творчості поета. Жіночність для
нього – квінтесенція
чистої краси. Лірична героїня любовної лірики Сосюри, при всій її варіантності,
багатоіпостасності, – завше
зберігає певний «набір» домінантних рис,–
зовнішніх і внутрішніх. Обставини кохання змінюються з вірша до вірша, але
завжди перед нами –
велична історія унікальної любові, здатної перевернути світ.
Книга України
У 1941 р. поет був евакуйований до Башкирії. У роки
Другої світової війни Володимир Сосюра працював військовим кореспондентом
газети «За честь Батьківщини», перебував на Воронезькому та І Українському
фронтах. Поет друкував свої твори у фронтових і армійських газетах, у
листівках, що розкидалися з літаків на тимчасово окупованій загарбниками
території – про це свідчать матеріали експозиції Національного музею
літератури України.
Безліч творів поета
присвячено патріотичній темі: упродовж свого життя він повсякчас сповідався в
любові до рідної землі. До того ж образ Вітчизни поступово розростається – від Третьої Роти – до всього українського світу з
неодмінними «ясними зорями» й «тихими водами».
Любіть Україну у
сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
В. Сосюра
Патріотичний вірш «Любіть Україну!» у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі.
Вкотре його припинили друкувати, він жив під загрозою арешту, яка розвіялася лише після смерті Сталіна. Тоді з'являються нові книги поезій «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов'їні далі» (1957).
Син В.Сосюри Володимир
згадує: «Батько прожив дуже важке життя, хоча зазнав і великої популярності в народу, і на певному етапі – визнання влади (мав і державні нагороди, і найвищі
премії. Та писав не задля останнього. Його норма була – 100 рядків на день.
Тато завжди перебував у роботі.У нього мозок постійно був націлений на
творчість – навіть тоді, коли він прогулювався, записував олівцем у невеличкі
книжечки рядки, що спадали на думку… Одне слово, він був справжнім поетом.
Батька ж усе життя звинувачували у націоналізмі. Особливо після вірша «Любіть
Україну», який, до речі, написано рівно 70 років тому. Внаслідок того в тата
виникла психічна хвороба, і він періодично занедужував (на моїй пам’яті таке
було тричі), тож доводилося лягати до лікарні. Можливо, це якоюсь мірою
врятувало й не дало відповідним органам довести справу до кінця. Тато помер у
67 років, мені ж сьогодні – 82. Дивлюсь на свої роки й думаю: якби батько
прожив хоча б стільки, як я, то міг би ще багато, багато створити доброго для
людей. Але Бог йому цього не дав. Мабуть, недарма кажуть, що «туди» забирають
найкращих Він любив свій край, він любив свій Донбас, і те, що сьогодні там
діється, думаю, не пережив би…»
Тонкий лірик,
Володимир Сосюра назавжди увійшов у когорту найпотужніших українських поетів ХХ
століття. У фондах відділу є чудові видання, які допоможуть детальніше
ознайомитися з життям та творчістю митця. Бажаємо гарних свят і приємного
читання!
Використано матеріали з інтернет-ресурсів.
Підготувала Марина
Горбатюк
Немає коментарів:
Дописати коментар