Життя на межі (?)//До дня народження Едґара Аллана По

У вічному пізнанні – вічне блаженство; але знати все – пекельна мука.

Едґар Аллан По

 

Едґар По народився 19 січня 1809 року в Бостоні у сім'ї акторів Елізабет Арнольд Хопкінс По і Девіда По. Через рік батько покинув сім'ю, а в 1811 р. від сухот померла мати: Едґар, його старший брат і молодша сестра залишилися сиротами. Брат поїхав жити до родичів, а двоє молодших потрапили в різні сім'ї у Річмонді (штат Вірджинія).

Хлопчика всиновила заможна родина Алланів.

Прийомні батьки письменника

У Джона і Френсіс не було власних дітей, жінка дуже любила пасинка, тож він отримував у своє розпорядження все, що заманеться.

У 1815 р. сім’я переїхала до Великобританії, там вони жили впродовж тривалого часу. В Америку майбутній письменник повернувся зміцнілим, не по роках розвинутим, підлітком. Знання, отримані в Старому Світі, дозволили без особливих зусиль вступити в 1820 році до місцевого коледжу, де він вивчав античну літературу та історію, латину, грецьку та французьку мови, математику тощо. Навчаючись у коледжі, По закохався в матір свого друга, Джейн Стенард. Їхні побачення зводилося до кулуарних зустрічей і безперервних розмов по ночах. Юнак навіть присвятив коханій вірш «Олена» (так він називав обраницю). Принадами взаємної любові поет насолоджувався недовго, у 1824 році Джейн захворіла на менінгіт, втратила розум і померла. Вбитого горем хлопця почали мучити нічні жахи.

Провчившись в університеті рік, повернувся в Бостон, де познайомився з молодим друкарем Келвіном Томасом, своїм першим видавцем. Дебютна збірка віршів «Тамерлан» вийшла друком у червні 1827 року під псевдонімом «Бостонець». У книжці, що з’явилася накладом 50 примірників, налічувалось всього 40 сторінок. Як і слід було очікувати, юнацька поезія не привернула до себе уваги читача та критики.

26 травня 1827 року, відчуваючи потребу в грошах, він підписав контракт терміном на п'ять років і став рядовим Першого артилерійського полку армії США. У документах вісімнадцятирічний новобранець вказав вигадане ім'я − «Едґар А. Перрі» , до того ж змінив вік, додавши собі 4 роки.

Близько двох років прослужив в армії при штабі, не залишаючи поетичної творчості. Незабаром з’явилася на світ друга поетична збірка Едґара По, яка теж не отримала широкого резонансу. Це був важкий період в житті поета: померла прийомна мати, критично загострилися стосунки з вітчимом.

1830 року По став кадетом Військової академії армії США Вест-Пойнт. Навчання давалося йому легко, щоправда артистична натура виявилася несумісною з військовою дисципліною: Едґар почав ігнорувати заняття, не виходив в караул і саботував підготовку – результатом стали арешт, суд і виключення з академії. Це була остання крапля, що переповнила чашу терпіння Джона Аллана: він остаточно розірвав спілкування з пасинком і викреслив його зі свого заповіту.

Не маючи коштів для існування, молодий чоловік переїхав до своєї тітки місіс Клем в Балтімор. Відчайдушне безгрошів'я підштовхнуло його звернутися до прози. Перші надіслані  на конкурс оповідання «Метценґерштейн», «Герцог де Л'Омлет», «На стінах єрусалимських», «Істотна втрата» та «Угода, що не відбулася» були опубліковані в газеті.

Із 1835 року публікував розповіді в щомісячному журналі «Південний літературний вісник», доволі швидко він посів місце помічника редактора. Тоді ж на сторінках журналу почали з’являтися безкомпромісні, але аргументовані критичні статті письменника. По нажив собі безліч ворогів у літературних колах, але водночас значно підвищив популярність журналу.

Життя поступово налагоджувалось. Він запросив до себе в Річмонд місіс Клем і її дочку Вірджинію – родичок, які прихистили його у важкі часи. У травні 1836 року Едгар і Вірджинія (а їй не виповнилося ще й п'ятнадцяти років) одружилися. Рідкісна та зворушлива прихильність до цієї дівчини, яку знайомі описували як чарівну, легку, віддану чоловікові істоту, багато визначила в біографії письменника. Вона втілювала для нього всі ті високі фізичні і моральні якості, якими він наділяє жінок в своїх віршах і героїнь своїх оповідань «Береніка», «Морелла», «Лігейя» і особливо «Елеонора».

Влітку 1838 разом із дружиною переїжджає до Філадельфії. Майже шість років, які проведе в цьому місті, − найспокійніший і найбільш плідний період його життя і творчості. За цей час написав близько тридцяти оповідань, в їхньому числі й ті, що принесли автору світову популярність: «Чорний кіт», «Окуляри», «Повість Крутих гір», «Передчасне поховання», «Ангел нез'ясовного» та інші оповідання.

Тут, у Філадельфії, «народився» геніальний детектив Огюст Дюпен, герой своєрідної новелістичної трилогії, що складається із «Вбивства на вулиці Морг», «Таємниці Марі Роже» і «Викраденого листа» та знаменує виникнення детективного жанру.

Кожне з детективних оповідань По – це корінь, з якого зросла література загалом… Де були детективи до того, як По вдихнув у них життя?

Артур Конан Дойл

У 1842 році у Вірджинії трапився перший важкий напад туберкульозу, який на тривалий термін прикував її до ліжка. Чоловік втратив душевну рівновагу і здатність працювати, пригнічений стан супроводжувався частими і, як свідчили деякі сучасники, тривалими запоями. У «періоди жахливого просвітління», коли По вдавалося взяти себе в руки, він продовжував виконувати службові обов'язки в журналі і навіть опублікував розповідь «У смерті – життя». Згодом через тривалу відсутність на робочому місці та погану дисципліну його все ж звільнили. Письменник знову опинився без роботи, але йому пощастило знайти партнера, який погодився допомогти з виданням власного журналу «The Stylus». Спеціально для першого номера журналу По написав оповідання «Золотий жук», від якого він чекав величезного ефекту на читачів. Упродовж місяця новину про вихід «The Stylus» надрукували десятки видань по всій країні.

Літературна слава Едґара По неухильно росла. Його твори публікували в багатьох виданнях по всій країні, їм присвячували критичні огляди, багато з яких відзначали неабиякий талант автора і силу його уяви. Позитивні відгуки писали навіть літературні вороги.

У січні 1847 року померла Вірджинія. Письменник до останніх своїх днів не оговтався від її загибелі. Останні півтора-два роки життя Едґара По становили трагічну картину відчаю, марних надій, короткочасних захоплень, нападів алкоголізму, постійних переїздів. Осінь 1849 року − знову в Річмонді, де намагається назбирати кошти, щоб заснувати журнал. Звідти Едґар поїхав у Балтімор, де 3 жовтня його, напівроздягненого, було знайдено непритомним, а через чотири дні письменник помер у місцевому госпіталі. Обставини, пов’язані зі смертю письменника, як і безпосередня її причина, до цього часу залишаються нез'ясованими.

За двадцять років творчої діяльності написав дві повісті, дві поеми, одну п'єсу, близько сімдесяти оповідань, п'ятдесяти віршів і десяти есе, які друкувалися в журналах та альманахах, а потім увійшли до збірок. Найвідоміші твори творив у готичному жанрі. В оповіданнях найчастіше  порушував питання смерті: її фізична незрозумілість, страх передчасного поховання, реанімація мерців та скорбота. Окрім жахів, мав успіх у створенні гострої сатири, гумористичних творів та містифікації. Доволі часто використовував у творах елементи популярних тоді псевдонаук фізіогномії та френології.

Чи знали ви, що справжня популярність «прийшла» до письменника не в Америці, а у Франції – завдяки Шарлю Бодлеру. Основоположник французького символізму став першим методичним популяризатором творчості Е. По в Європі. Про своїх вчителів Бодлер писав: "Розмірковувати мене навчив де Местр і Едґар По". Ось лише деякі зі слів, якими він «нагородив» наставника: "творчість По передусім поза- та надлюдська", "найбільший в історії літератури герой, геніальна людина", "він найкращий з усіх, кого я знаю", "один із найбільш натхненних людей, яких я будь-коли знав", "поет геніальний, як ніхто інший".

Він мав величезний вплив на французьких символістів, а з них бере початок увесь світовий модернізм. Перш за все був поетом (попри те, що його поетичну спадщину можна назвати більш ніж скромною – всього 53 вірші). Оскар Вайлд якось сказав: "Що я думаю про вашу, американську, літературу? Гадаю, у вас був великий поет в особі Едґара По. Він ваш найбільший поет. Його відчуття форми і вишуканість стилю вражають…"  Серед палких шанувальників творчості американського письменника були: Верлен, Гумільов, Рільке, Гессе, Набоков, Вознесенський та багато-багато інших.

Олег Романенко в дописі «Едґар Аллан По: поет, затаврований детективом» сконстатував: «Едґар По, класик світової літератури, перетворюється на маскультовий персонаж. Його ім’я вже давно має всі атрибути попсової слави, про що можуть свідчити численні статті в бульварних газетах та Інтернеті. Наприклад, є версія, що По помер від сказу. Існує гіпотеза, що По сам убив Марію Роджерс, прототипа Марі Роже, а потім, спостерігаючи за ходом розслідування цього вбивства, написав детективне оповідання "Таємниця Марі Роже", в якому переклав вину на якогось моряка. Існує також "таємниця могили Едґара По": нібито якийсь чоловік, що вельми нагадував По, щороку впродовж десятиліть приходив на могилу письменника в день його народження і, знявши капелюха, стояв нерухомо кілька хвилин, а потім ішов геть, залишаючи на могилі почату пляшку коньяку і три червоні троянди». Складно згадати бодай одного генія, якого б не переслідували безглузді чутки. Згадайте лишень, скільки всього можна почути про Т. Шевченка, наприклад…

Таємниця смерті

Уранці 7 жовтня 1849 письменник припинив свій земний шлях. Судячи з медичного висновку, він загинув через крововилив до мозку. Лікарі описували його стан перед смертю як «буйне божевілля».

Некролог у газеті

Легенда про таємничого прихильника

Загадкова особа, яка щорічно приходить на могилу в день народження Е. По, 19 січня. Ця традиція бере початок із 1949 року, коли перший таємний прихильник відвідав могилу на цвинтарі Вестмінстерської пресвітеріанської церкви в Балтиморі, штат Меріленд. Він нібито виконував цей ритуал до самої своєї смерті в 1998 році, після чого традицію продовжив його «спадкоємець».

 

До вашої уваги – добірка наявних у відділі абонемента видань творів письменника:

По, Едгар Аллан.

Повне зібрання прозових творів / Е. А. По. – Київ : Вид-во Жупанського, 2020. –  (Майстри готичної прози).

Т. I / пер. з англ. О. Українця [та ін.]. – 2020. – 408 с.

До першого тому повного зібрання прози культового американського класика готичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані у період 1832–1838 років – від найпершого оповідання у жанрі горор, «Метценґерштайн», і аж до відомих класичних «Рукопис, знайдений у пляшці», «Береніка», «Незрівнянна пригода такого собі Ганса Пфааля», «Король Чума», а також найзагадковіший його твір, над інтерпретацією якого й досі б’ються дослідники творчості письменника – роман «Оповідь Артура Ґордона Піма з Нантакета».

По, Едгар Аллан.

Вбивства на вулиці Морг та інші історії / Е. А. По ; пер. з англ. А. Пехника. – Київ : Знання, 2017. – 208 с. – (American Library).

До пропонованої увазі чита­чів збірки увійшли найвідоміші новели письменника.

По, Едгар Аллан.

Викрадений лист = The Purloined Letter : [вид. з паралельним текстом] / Е. А. По. – Харків : Фоліо, 2008. – 192 с.

Тут вміщені знані багатьом оповідання двома мовами: англійською та українською.

 

Ці та інші книжки письменника можна взяти у фондах відділу.

Цікавого читання!