Нові надходження: Бутченко, Калитко, Курков, Жадан

До відділу абонемента надійшли нові видання від Українського інституту книги за програмою поповнення бібліотечних фондів. Пропонуємо вашій увазі добірку творів сучасної української літератури.

Бутченко, Максим.

Жінка в темряві. Зелений Клин : роман / М. Бутченко; пер. з рос. В. Верховня. – Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2021. – 288 с.

Світ перевернувся, і я залишилася на одному боці, а решта людей – на іншому. Як мені тепер жити? Як стерпіти цей біль?

М. Бутченко

Далекий Схід, Владивосток, 1918 рік. Революція зламала та перемолола тисячі життів. У цьому шаленому вирі на тлі подій, що ввійдуть у підручники з історії, донька заможного купця Тетяна закохується в більшовика Андрія. Така любов була приречена на загибель… Біль втрат і спільна мета – знайти вбивцю одного з членів родини – поєднали їх міцніше, ніж вінчальна обітниця. Перші пошуки злочинця завершилися невдачею: Тетяна виказала себе під час зустрічі з одним із підозрюваних. Андрієві довелося вбити свідка, тож тепер закохані мусять тікати та ховатися у селі Покровка, в якому лютують більшовики. Закохані опиняються між двох вогнів, позбавлені права зробити крок вперед чи назад. Тут, у вирі кровопролитних сутичок, серед вибухів і кулеметних черг, їм доведеться обрати між честю та життям. Автор зазначає, що книжка зберігає загальну тематику його творчих пошуків української ідентичности в 1917–1921рр. Розповідь ведеться від першої особи – головної героїні Тетяни. М. Бутченко додає: «Усе описане в цій жіночій історії – правда, адже щось подібне відбувалося в моєму найближчому оточенні, у колі моєї численної родини. <…> З безліччю найтонших нюансів, змальованих в книжці, я стикався особисто, тому сміливо можу сказати, що знаю свою героїню краще, ніж справжніх людей у реальному світі».

 

 

Жадан, Сергій Вікторович.

Вишиваний. Король України  / С. В. Жадан. – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2020. – 112 с. : іл.

Я хотів би, щоби гори ці рвались у висоту,

Щоби їх не спиняли наші страхи.

Гори ростуть, і я з ними росту.

Всі сплять. Не сплять лише пастухи.

С. Жадан

"Вишиваний. Король України" – це опера присвячена подіям часів Першої світової війни. Європу страсають глобальні, часто радикальні, політичні зміни. Люди втрачають країни, домівки, себе. Увесь світ перетворився на театр, і на цій імпровізованій сцені кожен мусить віджити свою роль:

І життя, що складається з розчарувань

 і див,

лишає нам присмак поцілунку і сну.

Найпечальніше – кидати місто, яке любив.

Найпечальніше – в юному віці програти війну.

Той, хто виживе, продовжить свою боротьбу. Головне – не дозволити переконати себе, що докладені задля чистої мети зусилля виявилися марними; що ніщо не мало сенсу перед обличчям нових випробувань. Як каже один із героїв, «іноді ми знаємо наперед відповіді на питання, які нам ще не поставили. Не слід боятися того, що тебе запитає смерть. Смерть не буде питати зайвого».

Некоронований король України Вишиваний – етнічний австрієць Вільгельм фон Габсбург, який зробив по-дитячому щемливу і болісну (навіть деструктивну) любов до України сенсом свого життя. Трагедія країни, в якій опинився ще замолоду, стає і його особистою трагедією. Любов червоною ниткою тягнеться крізь усю книжку, вона змінила життя героя і врешті цілком логічно підштовхнула до найвідвертішої розмови у фіналі.   

Василь Вишиваний

"«Вишиваний. Король України» – багатовимірний проєкт, масштабний за ідеєю і географією, подібний до захопливого пазлу", – пише О. Саєнко у передньому слові.

 

 Жадан, Сергій Вікторович.

Псалом авіації : вірші / С. В. Жадан ; фот. М. М'яновської. – Чернівці : Meridian Czernowitz : Померанцев Святослав, 2021. – 160 c. : фот.

Були слова, якими я говорив про людей та їхні історії.

Були слова, якими я називав предмети в дитячих руках.

Були слова, якими я намагався пояснити свій страх –

страх перед тишею, страх подорожнього,

на якого ніхто не чекає вдома.

С. Жадан

У збірці вміщено вірші, створені впродовж 2020 року. Мені здається, вони з’явилися з надлишку світу навколо: коли змінюєш географію свого місцезнаходження, маєш готуватися до мімікрії – вплітатися у стовбури давніх дерев, мов правічний змій, щоб заповнювати собою усі порожні території  (а направду – наповнювати ними себе). С. Жадан пише: «Минулого року несподівано з’явилося багато часу на з’ясування стосунків зі простором довкола себе. Дистанцію, що раптом окреслилася й зафіксувалася, так чи інакше потрібно було чимось заповнювати. Скажімо, словами. Або тишею». В анотації до збірки зазначено: «Місце, де вони писалися, лежить на пагорбах. Це означало присутність широкої лінії горизонту й великої кількості повітря. А ще там було багато дерев і птахів, були балки, водойми і рівне, віддалене дихання міста за обрієм. Зміна оптики так чи інакше призводить до зміни письма. Ось про це переважно і книжка: про те, як нас формують ландшафти, як дерева додають нам вертикалі, а озера – глибини, як весняна зелень вчить нас оптимізму, а літні ріки – щедрості. Нехитре знання, що допомагає цінувати кожен почутий зранку голос».

 

 

Калитко, Катерина.

Орден мовчальниць : поезії / К. Калитко. – Чернівці : Meridian Czernowitz : Померанцев Святослав, 2021. – 144 с.

Тексти, народжені з крику, який поступово переростає у затяжне безсиле мовчання, а згодом вибухає цілим спектром нерозтраченої ніжности, що її ти так вперто втискаєш у Прокрустове ложе дозволеного.

Саможертовність, готовність зректися заради можливості бути надалі – нехай  окремо, нехай і гублячи/ залишаючи/ відпускаючи важливих людей – властивість того, хто справді любить:

Скажуть: обхоплювала долонями його обличчя,

мов яблуко,

але не цілувала – відверталася раптом.

 

Хтось же повинен залишитися і замкнути по всіх ворота,

думати про нього всю зиму, світло і трохи ображено,

в любові, тихій, як зброя масового ураження,

в країні, що розчиняється

в повітрі

як пара з рота.

Портрет української жінки частіше визначає те, про що вона мовчить, ніж те, про що вона говорить. Без досвіду цього мовчання не було би голосу, що звучить у збірці. Голосу, що обстоює право мовити про гостре горе, поколіннєві травми, стереотипи та архетипи, розчарування порожнечею поза масками. Тільки так виборюють себе і залишаються собою, втілюючи до того ж досвід досі безмовних посестер.

 

Курков, Андрій Юрійович.

Самсон і Надія : роман / А. Ю. Курков ; пер. з рос. В. С. Бойка ; худож.-іл. Ю. Є. Нікітін. – Харків : Фоліо, 2021. – 384 с. : іл.

Дзвін шаблі, що впала на голову батька, оглушив Самсона.

А. Курков

Таким реченням розпочинається цей ретророман. Ранньою весною 1919 року під час вуличного погрому козаки зарубали батька Самсона Колечка, а йому самому відтяли вухо. У Києві – заворушення, місто знову захоплене більшовиками, які, втім, майже не контролюють ситуацію. Городян грабують справжні та фальшиві червоноармійці. Виживати стає все складніше. За дивним збігом обставин, Самсона беруть на службу до робітничо-селянської міліції. Тут він починає розслідувати злочини червоноармійців, що оселилися у нього. Пошуки відповідей призводять до непередбачуваних наслідків.