ПОЧУТИ СЕБЕ УКРАЇНЦЯМИ

Національне питання у долі Пантелеймона Куліша

«Боже мій! та ти ж, по суті, створив

Тільки один закон… один закон правди, 

Один закон природи, один закон життя…» 

 

«Краще один залишусь зі своєю правдою»  

  

                                       П. Куліш

«Друже Пантелеймоне!.. Ти стояв вірно не по стороні сильних світу сього, а по стороні підневоленого і гнобленого народу»

І. Пулюй

 

Пантелеймон Куліш (1819–1897) – унікальна постать у літературному, науковому та громадському житті України ХІХ століття. Він яскраво виявив себе як письменник, драматург, перекладач, критик, етнограф, мовознавець, історик, філософ, політолог, художник, видавець… Список його іпостасей можна продовжувати довго. Один із найвидатніших істориків України, Степан Томашівський, зауважив, що постать П. Куліша «висока і далеко перевищує пересічного національного святого всіх українських земель». 

П. Куліш, 1861 р.
Світлина С. Левицького

Його рід походить із курінних отаманів Кулішенків. Свого часу предки письменника належали до дворянського стану, але статус було втрачено, оскільки ніхто з родини не перебував на царській службі. 

Батька записали звичайним козаком. Матір – сотниківна зі старосвітського козацького роду Гладких. Вона була неписьменною, але зберігала в пам’яті незліченні скарби українського слова – думи, казки, приповідки тощо. 

Саме ніжна мамина любов справила визначальний вплив на формування його особистости; фундаментальними у  світогляді письменника є архетип материзни та ідея святого материнства. О. Шокало пише: «Поняття "материзна" Куліш незмінно вживає замість загальноприйнятого поняття "батьківщина"».

Не дивно, що людина, у жилах якої текла справжня козацька кров, на усіх життєвих стежках так трепетно ставилася до українського питання.

Чимало випробувань у зв’язку із національною позицією випало на долю П. Куліша ще замолоду. Згадаймо принаймні арешт за підозрою у зв’язках із Кирило-Мефодіївським братством. Це відбулося на його з Лесею Білозерською (у заміжжі – Олександра Білозерська-Куліш, вона ж – письменниця Ганна Барвінок) весіллі. 

Ганна Барвінок, 1847 р.

 Хоча письменник організаційно не належав до братства (слідство також не довело його причетности), вирекли присуд «за чрезмерную любовь к родине», яку проповідував у власних працях, а особливо, «за антикріпосницький дух та за утвердження природних прав людности й політичної волі народу» (О. Шокало). Заслання частково надломило письменника. Вийшовши на свободу, він поводився обережніше, але й надалі сприяв співгромадянам у боротьбі за їхні права.

У 1857 році в Петербурзі заснував видавництво із друкарнею. Вони були неприбутковими, але суттєво посприяли розвиткові українського літературного процесу, суспільної думки. П. Куліш упорядкував і випустив у світ читанку «Граматика» для навчання дітей рідною мовою. Саме в цій книжці уперше застосував власноруч створений український фонетичний правопис, який зрештою отримав назву кулішівка. У 1858 р. заходився організовувати журнал «Хата» – цим мав на меті посприяти розвиткові  вітчизняного письменства. 

Із його допомогою був заснований львівський науковий і літературний тижневик «Правда». На видання народницького часопису П. Куліш витрачав багато сил і коштів. Він не лише фінансував, а й, за словами І. Франка, став «духовним керманичем "Правди"». У тижневику друкував власні художні твори, також опублікував автобіографію під назвою «Жизнь Куліша» – вона посприяла утвердженню авторитету серед галичан. Втім ще до того він мав великий вплив на суспільство як патріарх письменства та національний ідеолог. Дізнавшись про народницьку діяльність, російський уряд зажадав, щоб письменник публічно зрікся своєї позиції у пресі. Кулішеві довелося піти зі служби. 

Деякі науковці вважають тритомник «Исторія возсоедіненія Руси» його найголовнішою працею. Мислитель систематизував свої погляди на історію України, критично переоцінив історичні джерела, зокрема літописи. 

До слова, П. Куліш одним із перших похитнув народницьке ідеалістично-романтичне захоплення козаччиною. Його внесок у наукове осмислення історії України – неоціненний. Політично незріле, несвідоме населення тоді не збагнуло мудрого Кулішевого застереження: «Доки тяжіє над нами нерозуміння нашого минулого… Доки не висвітлиться для нас пройдений уже нами шлях, доти ми раби, позбавлені самосвідомости (в чому, власне, й полягає рабство); доти ми не відаємо, що і як нам робити; а отже, свою будучину віддаємо влаштовувати комусь іншому…» Історію змінити не можна – на помилках минулого слід вчитися.  

Кулішева смерть змусила українців схаменутися, переоцінити постать талановитого сучасника. Він помер на хуторі Мотронівка, майже забутий безпам’ятним громадянством. Пізніше В. Щурат зазначив: «Сам-один написав більше, ніж усі його попередники, почавши від Котляревського, а ідейних горизонтів створив більше, ніж судилося опанувати їх зором духа всім українським письменникам до найновішої доби».

У 20-х роках, у короткий період національного відродження, його ідеї знову стали провідними для української інтелігенції. Ось що сказав український письменник і політик М. Хвильовий: «Що ж до науки, політики й культури в широкому розумінні слова, то тут більшого за Куліша не бачу. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента…». Можливо, висловлення дещо гіперболізоване, але від цього не менш правдиве. Принаймні у свій час П. Куліш був одним із найбільших духовних провідників українства, одним із найяскравіших світочів нашого народу, який не зміг вчасно належно оцінити його старань. 

Крізь усе життя П. Куліш проніс високий народний ідеал українців і людства – тож і ми будьмо гідними дітьми свого народу.

У статті використано матеріал із таких видань:

Куліш, Пантелеймон Олександрович.

          Повість про український народ. Моє життя (Жизнь Куліша). Хутірська філософія і віддалена од світу поезія / П. О. Куліш. – Київ : Ред. журн. "Укр. Світ", 2005. – 384 с.

У книжці вміщено три унікальні твори, які письменник написав у різні періоди свого життя. Два з них одразу було вилучено і знищено (дивом збереглися кілька примірників). Видання допомагає читачеві сформувати комплексне уявлення про  П. Куліша. «Повість про український народ», як зазначив автор, –  політична історія українців для «дітей старшого віку». «Моє життя» – автобіографія письменника. «Хутірська філософія і віддалена од світу поезія» – філософські роздуми про окремішність та унікальність аграрного типу українського суспільства – хутора.

Видання повертає раритети в національний культурний простір. Кожен із творів є важливим не лише як предмет розгляду історії  –  на сучасному етапі розвитку нашого суспільства необхідно заручатися знаннями та підтримкою попередників.  

Куліш, Пантелеймон Олександрович.

Повість про український народ / П. О. Куліш ; упоряд., авт. вступ. ст. В. Івашків, пер. з рос. Я. Приходи. – Тернопiль : Терно-граф, 2016. – 228 с.

Текст подано у двох варіантах: в оригіналі (першодрук  із збереженням особливостей авторського правопису) та в українському перекладі. Вперше «Повість про український народ» побачила світ у Санкт-Петербурзі в 1846 р.  У книжці стисло викладено історію України від початків козацтва і до ХІХ століття. Письменник підштовхує молодь до критичного осмислення минувшини, вступає із читачем у діалог. Особливо цінною у цьому виданні є розгорнута передмова В. Івашкова («Пантелеймон Куліш та його політична історія українського народу»).

У відділі абонемента є чимало інших книжок, присвячених життєвим та творчим стежкам П. Куліша. З нагоди прийдешнього відзначення Дня незалежности України рекомендуємо ознайомитися з його історичними працями.

Бажаємо вам приємного та пізнавального читання!

Світлини взято з інтернет-ресурсів.

Матеріал підготувала Марина Горбатюк.