ВИМІР ДОЛІ ЧЕРЕЗ ЛІТЕРАТУРУ (до 90-річчя від дня народження Івана Дзюби)

…насамперед у літературі мене приваблюють серйозні, глибокі речі, які спонукають над чимось замислитися.

                                                                                                  І. Дзюба

Відділ абонемента пропонує до ознайомлення виставку-портрет  «ВИМІР ДОЛІ ЧЕРЕЗ ЛІТЕРАТУРУ» – до 90-річчя від дня народження Івана Дзюби, українського літературознавця, дисидента та громадсько-політичного діяча,  яскравого представника шістдесятництва.

         До вашої уваги щедрий,  творчий доробок відомого письменника. В колі його інтересів – М.Вінграновський, Л.Костенко, Є.Маланюк, Д.Павличко, Ф.Роговий, І.Світличний, В.Симоненко, М.Хвильовий та інші визначні представники української літератури. «Мова для Дзюби – основний атрибут нації», – за словами Марка Павлишина. І це є прямим доказом його діяльності – літературознавчої, громадянсько-політичної. Його статті  з питань естетики й культурології, історії українського кіно знаходять свого читача. Досить цікавою є публіцистика І.Дзюби, яка присвячена проблемам розвитку й захисту мови, національного самоусвідомлення  українців. Щоденникові записи, спогади – своєрідний літопис видатного українського письменника та постатей людей, із якими автор йшов по життю.   Виставка розрахована на широке коло філологів, вчителів, студентів, всіх, хто цікавиться  українською літературою.

Народився Іван Дзюба 26 липня 1931 року в селі Миколаївка Волноваського району Донецької області. У 1932 році родина, рятуючись від Голодомору, переїхала в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, потім – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ). Закінчив російську філологію в Донецькому педагогічному інституті, згодом – аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка. 

Друкуватися почав з 1959-го, видав першу книгу літературно-критичних статтей «“Звичайна людина” чи міщанин?», яка засвідчила принципову позицію речника літератури шістдесятництва щодо неповноти художнього відображення української людини як національно гідної, неповторної особистості.

У 1962 році звільнений з посади завідувача відділу критики журналу «Вітчизна» «за ідеологічні помилки». А в 1965-ому – з роботи у видавництві «Молодь». 31 липня 1963 року взяв участь (разом із Т.Цимбал, М.Коцюбинською, І.Драчем, С.Тельнюком, М.Вінграновським, Ю.Назаренком, І.Жиленко) у несанкціонованому творчому вечері у Першотравневому парку Києва, присвяченому 50-річчю з дня смерті Лесі Українки. У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом з Василем Стусом і В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції. Працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві автор власноруч надіслав до найвищих керівних органів УРСР у сподіванні, що влада врахує «помилки»  в національній політиці й «виправиться». Спеціальна комісія ЦК КПУ назвала цей твір «пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР». У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях:  1972 року виключений із Спілки письменників України. Змушений був працювати коректором у багатотиражці Київського авіазаводу. Восени 1989 року – один із співзасновників Народного Руху України. З 1991-го – головний редактор журналу «Сучасність», згодом — голова редакцiйної ради. В листопаді 1992 року став другим міністром культури незалежної України (до 1994). У 1999-2005 роках очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Співголова Головної редакційної колеґії «Енциклопедії сучасної України».

Є автором багатьох книг і близько 400 наукових праць. «Інтернаціоналізм чи русифікація?» видавалася українською, англійською, італійською, китайською, російською, французькою мовами. Редактор 10-томної серії «Україна. Антологія пам'яток державотворення X—XX ст.», упорядник її 5-го тому.  Автор сценаріїв фільмів «Василь Симоненко», «Українці. Надія», співавтор сценаріїв ряду фільмів про Тараса Шевченка. Герой України, кавалер Ордена Свобода, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, міжнародних премій Фундації родини Антоновичів та Фундації Івана Багряного, а також  літературної недержавної премії Олександра Білецького та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського. 

Івана Дзюбу називають «українським публічним інтелектуалом», який продовжує жити за правилом  «місія кожного народу (як і кожної людини) — бути собою. Всяке перевищення цієї місії дуже небезпечне для решти світу, та й для самого себе».