Книжки, подаровані Французьким інститутом в Україні (№3)

Біне, Лоран.

HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх : роман / Л. Біне ; пер. з фр. О. Леська. - Харків : Віват, 2018. - 352 с.

Прага, 1942 рік. Двоє чоловіків повинні вбити третього. Це операція «Антропоїд»: двом чехословацьким диверсантам, надісланим із Лондона, доручено знищити Райнгарда Гайдріха, начальника ґестапо, голову нацистських спецслужб, «найнебезпечнішу людину Третього райху», того, хто спланував «остаточне вирішення єврейського питання». Гайдріх був правою рукою Гіммлера. Есесівці казали: «HHhH» - «Himmlers Hirn hei?t Heydrich», тобто «Голову Гіммлера звуть Гайдріх». Усі персонажі цієї книжки існували насправді. Усі події, зображені в ній, правдиві. Однак за лаштунками підготовки до замаху відбувається інша війна, та, що точиться між художньою вигадкою та історичною дійсністю. І, попри все, історія мусить бути розказана до кінця…

Візель, Елі.

Ніч. Світанок. День / Е. Візель ; пер. з фр.: В. Каденка, Є. Кононенко ; Нац. ун-т "Києво-Могилян. акад.", Центр дослідж. історії та культ. східноєвроп. єврейства. - Київ : Дух і літера, 2021. - 288 с. - Парал. тит. арк. фр. мовою.

Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення – наскрізна тема творів лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля. Він писав: «Тиша Біркенау – це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мовчання людяності в хорі нелюдів. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій ХХ століття – Голокост.

Вуяр, Ерік.

Конкістадори : роман / Е. Вуяр ; пер. з фр. С. Орлова. - Харків : Фабула : Ранок, 2019. - 384 с. - (Bestseller - Бестселер)

Історичний роман оповідає про захоплення іспанцями Перу. Франсіско Пісарро з братами вирушає з невеликим військом установлювати владу іспанського короля на нових землях. Вони переживають хвороби, нестачу їжі, холод, долають гори і тропічні ліси. Купка самовпевнених чужинців прагне золота і влади.

Що доведеться зробити, щоб досягти цього? Чи достойно їх винагородять за випробування і принесені криваві жертви? Завойовників чекає складний і небезпечний шлях.

Ґрін, Жюльен.

Брат Франциск : [роман] / Ж. Ґрін ; пер. з фр. Г. Чернієнко. - Київ : Юніверс, 2006. - 296 с. - (Життєписи). - Загол. обкл. : Францизк Асизький. Брат Франциск. - Парал. тит. арк. фр. Мовою

         Як письменник Жюльєн Ґрін не підлягає реєстрації в рядах певної літературної школи чи модної течії, він – поза часом, тому його твори читаються і будуть читатися завжди... Увазі широкого читача пропонується романізована біографія найбільшого святого католицизму Франциска Асизького. Автор створює надзвичайно багатий і колоритний образ людини, що проходить свій життєвий шлях від маленького хлоп’яти до зрілого чоловіка і засновника одного з найбільших і найрозгалуженіших християнських орденів – ордену францисканців.

Клер, Марі-Франс.

П'ять майорців для мого незнайомця : роман / М. -Ф. Клер ; пер. з фр.: Я. Вестель, М. Перетятка. - Київ : Дух і літера, 2021. - 252 с. - Парал. тит. арк. фр. Мовою

У книзі Марі-Франс Клер, француженки з українським корінням, яка в романній, поетичній формі розповідає нам історію своїх предків, що залишили рідну Україну після революції 1917 року і знайшли собі нову батьківщину у Франції. Давнє і нещодавнє минуле сім’ї головної героїні цієї книги Наталі стає живим і близьким, коли воно вбирається в слова, зрозумілі і дітям, і дорослим. Книгу цю треба читати до кінця. Вона напевно викличе у вас багато думок і почуттів і, можливо, підштовхне до того ж, що не дає спокою головній героїні – до пошуку невідомих поки деталей долі її не таких уже й далеких предків.

Макін, Андрій.

Французький заповіт : роман / А. Макін ; пер. з фр. С. Орлової. - Харків : Фабула : Ранок, 2017. - 288 с. - (Лауреати)

Андрій Макін, уродженець Красноярська, – один з найбільш відомих письменників Західної Європи. «Французький заповіт» – вигадана історія француженки, яка прожила життя в Росії – «країні, що заросла колючим дротом». Сюжет роману тісно пов’язаний зі справжньою біографією автора, який у 1987 році емігрував у Францію. Роман був опублікований 1995 року і став справжньою літературною сенсацією, а його творець був удостоєний Гонкурівської премії. Він перший і поки що єдиний не-француз, який отримав Ґонкурівську премію.

Чудовий стиль, багата і точна мова, психологічна глибина. Роман є першим україномовним виданням автора.

Мовіньє, Лоран.

Чоловіки : роман / Л. Мовіньє ; пер. з фр. Г. В. Малець. - Київ : Пульсари, 2013. - 224 с. - (Бібліотека сучасної прози). - Парал. тит. арк. фр. Мовою.

У своєму романі відомий сучасний французький письменник Лоран Мовіньє порушує довго замовчувану тему війни в Алжирі, показує її жахливий вплив на людські душі на прикладі скаліченої долі головного героя книги – Бернара на прізвисько Вогонь.

Немировськи, Ірен.

Вино самотності : роман / І. Немировськи ; пер. з фр. Г. Малець. - Київ : Пульсари, 2010. - 192 с. - (Класика).

У романі, багато в чому автобіографічному, змальована доля родини, яка з виру революції в Росії втекла до Парижа. Втрата коріння, самотність, а також нестримне бажання скинути з себе пута – ось що вирує в замкненому гнітючому родинному колі. Авторка змальовує портрет молодої безкомпромісної дівчини, її намагання вирватися з-під гніту матері – родовитої міщанки, яка вийшла заміж за «непомітного єврея» і яка викликала у дочки лише неприязнь. Оповідаючи про болісне звільнення, цей зворушливий роман розкриває нам непересічний талант однієї з відомих письменниць минулого століття.

Фай, Ґаель.

Маленька країна : [роман] / Ґ. Фай ; пер. з фр. М. Марченко. - Київ : К.І.С., 2017. - 168 с. - (Європейська проза)

Чудовий перший роман молодого музиканта Ґаеля Фая потрапив у номінації чи не всіх престижних французьких премій, включаючи фінал Гонкуровської, та отримав одразу чотири нагороди, зокрема Гонкурівську премію ліцеїстів. Книга розповідає про втрачену країну дитинства, що потонула у військовому божевілля. У десятирічного героя "Маленької країни", як і у самого Ґаеля Фая, батько - француз, а мати - біженка з Руанди. Вони живуть у Бурунді, у благополучному столичному кварталі, хлопчик навчається у французькій школі, багато читає та весело проводить час із друзями на вулиці. Він намагається не помічати батьківських сварок і не розуміє, чого так боїться його красуня мати, що благає чоловіка терміново відвезти родину до Франції. Тим часом у країні назріває громадянська війна, а в сусідній Руанді готується жахливий геноцид. «Є речі, які ти не повинен бачити, ніколи в житті». Але Ґабі доводиться побачити. Дитинство скінчилося.

Цей пронизливий і поетичний роман перекладено 30 мовами.

Хадра, Ясміна.

Те, що день винен ночі : роман / Я. Хадра ; пер.з фр. Г. Малець. - Київ : Пульсари, 2016. - 408 с. - (Бібліотека сучасної прози). - Парал. тит. арк. фр. мовою.

Ясміна Хадра (псевдонім сучасного франкомовного алжирського письменника Мохаммеда Мулессеуля) пропонує нам роман про буремний, пристрасний і жорстокий колоніальний Алжир (1936-1962 років), про світанок нової епохи, про жорстоке протистояння двох народів, закоханих в одну країну. Роман, написаний прекрасною мовою, позначений властивою автору великодушністю.

Нагадуємо, книжки є у фонді відділу абонемента.

Книжки, подаровані Французьким інститутом в Україні

До уваги наших користувачів пропонуємо книги французького романіста, філософа, публіциста, лауреата Нобелівської премії 1957 р. Альбера Камю, які надійшли у фонд нашого відділу. За життя його називали «володарем дум», і нині він вважається одним із найзначніших письменників і мислителів ХХ століття.

Камю народився в Алжирі в родині робітника, навчався на філософському факультеті, займався театральною і громадською діяльністю. В роки окупації Франції Німеччиною брав участь у русі Опору, співпрацював з підпільною газетою «Комба», яку очолив після звільнення країни. Альбер Камю завжди прагнув залишатися повністю незалежним і, перебуваючи в гущавині суспільно-ідеологічної битви, не приставати до жодного із суперницьких таборів.

Камю, Альбер. 

Міф про Сізіфа. Бунтівна людина  / А. Камю ; пер. з фр. О. І. Жупанського ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. - Харків : Фоліо, 2022. - 448 с. - (Зібрання творів).

Світогляд письменника знайшов яскраве відображення у двох його найбільших філософських працях – «Міфі про Сізіфа» (1942) та «Бунтівній людині» (1951), які свідчать, за визначенням самого автора, про перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту». Якщо в основі «Міфу про Сізіфа» лежить твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості, то у «Бунтівній людині», проаналізувавши великий історичний матеріал, Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів.

Камю, Альбер. 

Перша людина  / А. Камю ; пер. з фр. О. І. Жупанського ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. - Харків : Фоліо, 2021. - 256 с. - (Зібрання творів).

«Перша людина» – незавершений автобіографічний роман Камю, який побачив світ лише через третину століття після смерті автора і мав приголомшливий успіх. Коли 4 січня 1960 року письменник загинув в автокатастрофі, чорновий рукопис «Першої людини» виявили у його дорожній валізі. Роман охоплює життя Жака Кормері від народження до його навчання у ліцеї в Алжирі – це зворушлива розповідь про дитинство, отроцтво, болісну любов сина до матері, про пошук зниклого батька, але також це роман про історію колоністів у величезному і не завжди гостинному Алжирі, про складні стосунки цієї країни з колоністами, про глибокі наслідки війни та політичної революції…

Камю, Альбер. 

Спід і лице. Шлюбний бенкет. Літо  / А. Камю ; пер. з фр.: Р. Осадчука, О. Жупанського, Є. Марічева ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. - Харків : Фоліо, 2022. - 160 с. - (Зібрання творів).

Писати Альбер Камю почав у передвоєнний період. 1937 і 1938 рр. в Алжирі виходять збірки його коротких лірично-філософських есеїв і нарисів «Спід і лице» та «Шлюбний бенкет», де у вільній формі, що поєднує філософські медитації та ліричні відступи, знаходить відображення його «середземноморське» світовідчуття. Ці дві ранні збірки, а також короткі есеї, що увійшли 1954 р. до збірки «Літо», – пролог до всієї творчості Камю, адже в них напряму висловлені аксіоми, що визначили його письменницький почерк і яким судилося стати відправними для всіх подальших пошуків письменника.

Камю, Альбер. 

Щоденники  / А. Камю ; пер. з фр. Є. Т. Марічева ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. - Харків : Фоліо, 2021. - 544 с. - (Зібрання творів).

Починаючи з 1935 року і до самої смерті у 1960-му, Альбер Камю, письменник, який ще за життя став класиком французької літератури, вів свої так звані зошити. Щоб уникнути плутанини із іншими нотатками – «Зошитами Альбера Камю», – перші видавці обрали назву «Щоденники».

У цих записах письменник намагається зрозуміти світ і самого себе, в них можна побачити його творчі пошуки і роздуми, за якими постає образ людини з активною життєвою позицією: «Ставити питання про абсурдний світ – значить спитати: “Чи змиримося ми з відчаєм і нічого не робитимемо?” Гадаю, що жодна чесна людина не може відповісти “так”».

Книжки, подаровані Французьким інститутом в Україні.

 

Французький інститут (IFU) є складовою частиною Відділу культури та співробітництва (Service de Cooperation et d'Action Culturelle)   Посольства  Франції  в Україні. Як і решта французьких культурних центрів  за  кордоном  має на меті популяризацію французької культури та мови в Україні, а також сприяє налагодженню ефективного довготривалого співробітництва з установами культури України.

Завдяки такому щедрому подарунку користувачі відділу абонемента мають змогу ознайомитися з творами французьких письменників, в тому числі і тих, яких ще не було у фонді нашої бібліотеки.  

Розпочинаємо знайомство з новими надходженнями з добірки книжок серії «Лауреати Нобелівської премії».  

 

 

Франс, Анатоль.

Пінґвінський острів: [роман] / А. Франс ; пер. з фр. В. Підмогильного. - Київ : Вид-во Жупанського, 2014. - 264 с. - (Лауреати Нобелівської премії : 1921).

Анатоль Франс (1844-1924) - класик французької літератури, лауреат Нобелівської премії "За блискучі літературні дослідження, позначені витонченістю стилю, глибоко вистражданим гуманізмом та справді ґалльським темпераментом".

Письменник у своїй творчості і, зокрема, у романі «Пінґвінський острів» звертається до вольтерівської традиції – відроджує жанр філософського роману. У 1896 році А. Франс стає членом Французької академії наук.

«Пінґвінський острів» – один із шести романів А. Франса з перекладацької спадщини В. Підмогильного – блискучого українського прозаїка і неперевершеного стиліста, – що був опублікований ще 1930 року.

                    

Перс, Сен-Жон.

Поетичні твори / С. -Ж. Перс ; пер. з фр. М. Москаленко. - Київ : Юніверс, 2000. - 480 с. - (Лауреати Нобелівської премії : 1960).

Сен - Жон Перс – літературний  псевдонім  французького  поета  і дипломата Алексіса Леже (або Сен-Леже), складений з імен апостола Іоанна і римського поета I століття Персія. Вперше псевдонім був використаний в 1925 році.

Книжка містить повний переклад усіх поетичних творів видатного французького поета. Крім того, друкуються його стокгольмська та флорентійська промови, а також висловлювання поета про власну творчість.

Повністю поетичні твори Сен-Жон Перса друкуються в Україні вперше.                  

Сартр, Жан-Пол

Диявол і Господь Бог: п'єа / Ж. -П. Сартр ; пер. з фр. О. Жупанського. - Київ :    Вид-во Жупанського, 2021. - 160 с. - (Лауреати Нобелівської премії : 1964).

Жан-Поль Сартр – французький філософ і драматург. Свої перші великі твори, в тому числі і знамениту філософську працю «Нудота», що відкриває людству очі на абсурдність буття, Сартр  написав в кінці 30-х роках 20 століття. Тоді ж виходить друком гучна новела «Стіна». Ці твори отримали звання «Книга року».

Події історико-філософської драми «Диявол і Господь Бог» відбуваються в Німеччині XVI сторіччя, в часи так званої Селянської війни.

Письменник у своїй п’єсі, в притаманній йому філософській манері, надзвичайно по-сучасному порушує одвічні питання Добра і Зла, а також місію вільної людини у цьому світі.

Свого часу Сартр написав, що був би дуже радий, якби майбутні покоління з усіх його творів пам’ятали роман «Нудота», а також… п’єсу «Диявол і Господь Бог».

Сартр, Жан-Поль.

Шляхи свободи: трилогія / Ж. -П. Сартр. - Київ : Вид-во Жупанського. - (Лауреати Нобелівської премії : 1964).

Т. 3 : Смерть у душі : роман / пер. з фр. Л. Кононовича. - 2016. - 312 с.

В чім більше гідности: піддатися ворогові задля того, щоб уникнути марних жертв, чи вступити з ним у безнадійну боротьбу? Яка роль окремої особистості у вирі історії? Що може зробити кожен задля перемоги? Ці питання доводиться вирішувати героям третього тому трилогії «Шляхи свободи», і вибір кожного з них різний… 

Бекет, Самюель.

Молой: роман / С. Бекет ; пер. з фр. П. Таращук. - Київ : Юніверс, 2006. - 256 с. - (Лауреати Нобелівської премії : 1969).

«Молой» – перший роман з трилогії, написаної французькою мовою, славетним ірландським письменником, лауреатом Нобелівської премії Самюелем Бекетом (1906–1989), є одним з найкращих його франкомовних творів, про який критики свого часу писали: «…ця книжка найщедріша на обіцянки, які запропонувала нам сучасність після роману «Нудота». 

Ле Клезіо, Жан-Марі Ґюстав.

Золотошукач: роман / Ж.-М. Ґ. Ле Клезіо ; пер. з фр. Г. Чернієнко. - Київ : Вид-во Жупанського, 2011. - 274 с. - (Лауреати Нобелівської премії : 2008).

«Золотошукач» – роман-притча, де екзотичні мандри в пошуках скарбів є насправді нічим іншим, як механізмом психологічного захисту від труднощів, намаганням повернути втрачений рай. Це розповідь про пошук своєї ідентичности у заплутаному жорстокому світі, це спроба відповіді на кричущі питання розгубленого людства, яке знемагає від невмотивованого духовного і фізичного насильства, що панує у так званому проявленому світі, спричинює безкінечні конфлікти, втягує в них цілі народи і нищить життя на планеті і саму планету. Це також щира розповідь про справжню дружбу, велику любов і чисте кохання… 

Ле Клезіо, Жан-Марі Ґюстав.

Потоп: роман / Ж.-М. Ґ. Ле Клезіо ; пер. з фр. Г. Чернієнко. - Київ : Вид-во Жупанського, 2010. - 256 с. - (Лауреати Нобелівської премії : 2008).

Незважаючи на численні мандрівки автора, починаючи з семи чи восьми років, він  ніколи не припиняв писати: поеми, казки, оповідання, новели, з яких жоден твір не був опублікований до «Протоколу», його першого роману, що вийшов друком у вересні 1963 року і за який письменник отримав премію Ренодо. 1980 року він здобув Ґран-Прі Поля Морана Французької академії за роман «Пустеля». Почесний професор багатьох університетів. 2008 року став лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури.  З  1 січня 2009 року — офіцер Почесного легіону.

Книга зачаровує читача неперевершено цікавими, глибокими, філософськими думками та чудовими описами природи та стихії...

 

Що почитати: добірка української есеїстики

Андрухович, Юрій.
Диявол ховається в сирі. Вибрані спроби 1999-2005 років / Ю. Андрухович. –  Київ : Критика, 2006. –  320 с.

Книжка «вибраних спроб» Юрія Андруховича містить есеїстичний доробок автора. Ці тексти впродовж 1999–2006 років виходили друком на шпальтах часописів «Дзеркало тижня», «Критика», «Потяг 76», «Gazeta Wyborcza», а також в антологіях «Europaexpress: Ein literarischtes Reisebuch» (Eichborn Berlin, 2001; есей «Справжня історія однієї Європи») і «Ich bin nicht innerlich: Annaherungen an Gottfried Benn» (Klett-Kotta, 2003; есей «Ґотфрид Бенн, спроба абетки»).Книга поділена на окремі есеї, однак, за словами автора, це повноцінний зв'язний роман. Складається з трьох розділів –  «Підсвідоме», «Геопоетика» та «Справжні історії однієї Європи».
 
Бойченко, Олександр.
Мої серед чужих : читацький путівник для дітей ст. шк. та мол. студ. віку / О. Бойченко. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2012. – 320 с.

«Мої серед чужих» містить тексти про зарубіжних філософів і письменників: Сократа і Марка Аврелія, К’єркегора і Ніцше, Кафку і Джойса, Селінджера й Кізі, Мілоша і Колаковського, Ґомбровіча й Гласка та багатьох інших. В основі книжки не лише географічний принцип – автор розбив збірку, що складається з шести розділів: «Кілька орієнтирів», «Близький світ», «Старий світ», «Дитячий світ», «Далекий світ», «Інший світ». І пояснив, що його книжка може стати у пригоді тим, хто вже навчився читати, але ще вчиться розуміти прочитане.
 
Забужко, О.
Хроніки від Фортінбраса : вибрана есеїстика / О. Забужко. – [3-тє вид., доп.]. – Київ : Факт, 2006. – 352 с.

Книжка відомої письменниці складається з вибраних есе, виступів і доповідей, присвячених різним аспектам ґлобальної культурної кризи сьогодення. У центрі авторської уваги – культура українського суспільства "на переломі" посттоталітарного, посткомуністичного, постколоніального і, за словами О. Забужко, посттрагічного, тобто такого, що втратило здатність переживати дійсність як трагедію. Поєднання глибини інтелектуального аналізу з яскраво особистісним, подеколи мемуарним способом викладу робить цю книгу цікавою не лише для фахових гуманітаріїв –  як культурологічну розвідку, а й для ширшої читацької публіки –  як своєрідний письменницький і людський документ нашої доби.
 
Стеф'юк, Іванна Іванівна.
Портрет українця : культуролог. есеї та образки / І. І. Стеф'юк ; передм. Є. Барана. – Київ : Укр. письм., 2022. – 312 с.

У книзі вміщено культурологічні есеї та образки-замальовки, присвячені постатям яскравих і маловідомих українців, котрі вміли змінювати час. Тут також є дослідження рідкісних обрядів Буковини та Прикарпаття. Краєзнавство, народознавство та історія літератури в іменах – авторка вважає це різними шляхами до пізнання українства, а втім, ці шляхи часто перетинаються.
 
Прохасько, Тарас.
Так, але... / Т. Прохасько. – Чернівці : Meridian Czernowitz, 2019. – 152 с.

Олександр Бойченко, літературний редактор книги, прокоментував: «Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова».
 
Чех, Артем.
Точка нуль : зб. есеїв / А. Чех. – Харків : Віват, 2018. – 224 с.

Ця книжка виходить друком після тривалої паузи в літературній творчості Артема Чеха. Мобілізований у п'ятій черзі, письменник пробув 10 місяців на передовій і описав війну (як її тоді називали – АТО) від першої особи. 

Думки читачів: Юрій Чорней ПРО "Записки кирпатого Мефістофеля"

«І ніякої зради немає з мого боку. Мене самого зрадило життя, одібравши в мене молодість», – намагається осягнути витоки своїх руйнівних вчинків і відчуттів герой роману «Записки Кирпатого Мефістофеля».

Ризикну припустити: навіть через сто років після того, як Володимир Винниченко його написав, цей текст досі цікавий сучасним читачам. І не стільки через хвацько (мелодраматично, навіть по-серіальному) закручений сюжет і яскраві образи головних героїв, скільки складними моральними дилемами, які їм доводиться вирішувати.

Бо якщо для переважної більшості побутових ситуацій, які становлять для них трудність, на кшталт встановлення біологічного батьківства, запобігання небажаній вагітності та її наслідкам, забезпечення прав жінок, чоловіків та дітей у сім’ях, які де-факто розпалися, навіть визначення етичних норм поведінки для представників певних професій, наприклад, тих таки адвокатів у сучасному світі напрацювали більш менш цивілізовані правила їхнього вирішення, то із так званими вічними питаннями власного існування і стосунків із собі подібними людство досі не може дати собі ради.

Яскравим явищем вітчизняної літератури роман роблять не життєві обставини, в які потрапляють його герої, а їхні моральні шукання першопричин цих ситуацій і шляхів виходу із них.

Успішний київський адвокат Яків Михайлюк, або «Кирпатий Мефістофель» як прозивають його приятелі, замолоду був революційним романтиком – «самим чесним, самим порядним, самим палким і відданим…» і ще безліч подібних «самим… самим…». Нині ж, у віці не більше тридцяти п’яти, намагається існувати за правилами так званого дорослого життя. Успіх у ньому вимірюється фінансовим достатком, стосунки із людьми будуються за принципом взаємної вигоди, жінок купують або завойовують, чоловіків використовують… Словом, це світ, де ніякої абсолютної істини немає, а світ є не що інше, як тільки наша уява про нього.

Усе це нахабному, енергійному, сильному, харизматичному, успішному, привабливому Мефістофелю якнайкраще вдається. Ось тільки часом так гидко від самого себе, що «хочеться схопити себе за голову й одшпурнути її». І неясна чорна туга морозом проймає серце. «… важка, гризуча, темна, неначе я зробив щось таке, що забув, і воно мені погрожує бідою». Незрозуміло, коли він розучився щиро сміятися, легко сходитися, жартувати з дівчатами, обважнів, чому йому часом нудно, чому відчуває злість, почувається роздратованим. І від цієї жури не рятують ні власна насмішкуватість, ні жорстокі ігри з близькими людьми, ні розказані самому собі на ніч казки.

Мефістофелю приємно спровокувати падіння, спокушати, заманювати людей на саму гору, скориставшись її життєвими негараздами, явними й уявними труднощами, слабкостями… «Омочити» праведницю/праведника в гріх. Запанувати над особистістю й волею, а коли він/вона уже й не помічають того, зіпхнути їх вниз. Усе це знуджено, злісно, роздратовано усміхаючись та потираючи крадькома руки. Але ні свої погані, ні свої добрі справи, не даремно ж Мефістофель Кирпатий, він до кінця зазвичай не доводить. Ненавидить і мститься тільки вибухами, спокушає в один замах… Від доброчинності, коли нападає хвиля зробити щось добре, приступів сентиментального жалю, навіть «геройських вчинків», теж нудить, усе це швидко надокучає…

Швидше за інерцією, він продовжує гратися, маніпулювати, спокушати слабких людей, пропонуючи їм начебто прості й очевидні рішення складних життєвих ситуацій, в які вони потрапили. Розлучитися з чоловіком (Варварі Федорівні), вкрасти Дмитрика (Панасові Павловичу), зійтися з коханим, не дочекавшись його офіційного розлучення (Олександрі Михайлівні); зробити аборт (Клавдії Петрівні); підрихтувати реальність (Нечипоренку)… Не забуваючи при цьому посунути когось на страшне; відчуваючи, що чужий ляк – приємний. «Щоб торжествувати, щоб тішитися і сміятися з нас, з нашого «семейного очага», – виголошує власний рахунок претензій до колишнього коханця і, можливо, батька свого старшого сина Соня.

Проте сам Мефістофель подібними «простими» рецептами для вирішення власних проблем, яких у нього теж чимало, скористатися, чомусь, не може. Наприклад, найпростіше – купити Андрійка. Власне ця глибина, нешаблонність, непослідовність головного спокусника робить його образ таким цікавим для читачів. Адвокат Михайлюк, який годується стервом закону, дурістю, безпорадністю, жадібністю своїх жертв, який ніколи не каже жінкам про любов, постать складна і багатовимірна.

Залізна логіка, весь попередній досвід існування людства, власні життєві спостереження – усе вказує на те, що єдиним мірилом, яким має керуватися людина в житті – це розум, який підказує як найкраще чинити, основний інстинкт, закони природи, а не якась абстрактна порядність, академічна моральність…

Мораль вигадали люди аморальні з корисною метою, – придумав я собі колись замолоду, напевно, у віці революційного романтизму Кирпатого Мефістофеля. «Через те припудрені так гаряче й боронять пудер, який помагає їм дурнів тримати в руках», – раптом каже зі сторінок роману вигаданий уявою Винниченка герой. Мораль він називає рожевою пудрою на законах природи. Тисячоліттями люди напрацьовували основні її постулати, нещадно караючи часом відступників від її норм лицемірними людськими законами. Зруйнувати барикаду моралі, яка відділяє розум від основного закону природи, здається, головна мета усіх його потуг. Однак зробити це не вдалося ні мені в реальному житті, ні Кирпатому Мефістофелю у вигаданому фантазією автора романі.

Чому колишній соратник по революційному минулому кидає в обличчя мерзотнику 300 карбованців, яких сам так гостро потребує? «Що має ця людина такого, що тримає її на світі з цими покривленими закаблуками, голодними очима й тихою упертістю? Невже любов до своєї молодості? Чи щось інше? Ах, мабуть, щось інше!» Хіба не скрізь одне й те саме? «Це ж така одноманітна, монотонна річ — життя. Родиться, розвивається, поживе, вмирає. І так вічно-вічно. Зоряні світи, окремі планети, людські царства, людина, мікроб — живуть одним шаблоном… На Марсі, чи де інде, так само, як і тут, родяться, живуть, страждають, вмирають. Ну, чого прилетіли? Все те саме, не варто і хвилюватись».

«Біла Шапочка», як подумки називає Кирпатий Мефістофель цю героїню роману, найсвітліший жіночий образ, будь-коли створений волею українського автора. І лінія «Білої Шапочки» справді одна з найпривабливіших у романі. Деякий час здається, що єдиною людиною, яка зможе примирити Кирпатого Мефістофеля із самим собою, є Ганна Пилипівна Забережна. Загоїть його душевні травми, зробить щасливим, поверне радість існування, зіллється в єдине «я», як він розуміє справжню любов... Навіть здійснить «тайну, несмілу мрію обновитися в… дітях і оправдати забруднене, зогиджине мною моє існування». Та чи можливо це в принципі, коли йдеться про людське життя? А раптом усе перелічене насправді може існувати тільки як казка «про маленьку, любу дівчинку «Білу Шапочку»? Алогічний фінал роману: помщаючись власному спаскудженому життю, Мефістофель фактично карає самого себе. Щоб бодай раз довести якусь справу до краю, чого йому досі ніколи не вдавалося. Як мільйони, мільярди разів до нього, життя знову перемогло чергового претендента в надлюдину. Героїв роману, точнісінько таких самих як ми самі, звичайних людей, особливо зворушує таке сильне почуття морального обов’язку, яке демонструє Кирпатий Мефістофель. Нехай навіть своє захоплення ним вони висловлюють із трохи зворушливо-насмішкуватим виглядом.

Юрій Чорней

Мішель Бюссі - французький письменник, автор "романів-таємниць".

 

                

Детектив вважається одним із найпопулярніших жанрів у всьому світі – і це не дивно, адже такі історії рідко бувають нудними.

Книги Мішеля Бюссі – чудовий зразок психологічного детективу. Читачі кажуть, що він обіцяє інтригу на початку книги та тішить несподіваною розв'язкою наприкінці. У деяких рецензіях автора називають «імпресіоністом у сфері детективу», а його твори порівнюють із танцем – принадним, таємничим, пристрасним та неймовірно красивим. На сторінках романів письменника панує особлива атмосфера. Мішель Бюссі майстерно оголює перед читачами справжні мотиви персонажів, показує приховані сюжетні лінії, дражнить здогадами та хибними версіями того, що сталося. Іноді автор ніби розповідає зовсім не пов'язані між собою історії, наприкінці книги сплітаючи їх докупи.

Про його дитинство та юність відомо мало. Як письменник дебютував у 1990-х роках.

Свій перший роман створив будучи молодим викладачем географії в університеті Руана. Роман було відкинуто кількома видавництвами. Тоді він почав писати короткі оповідання, проте й вони не принесли йому популярності – Бюссі покинув спроби видати книжку. Повернувся до літературної діяльності лише через десять років. Тоді він почав читати перевидання книг Моріса Леблана, чиєму персонажу Арсену Люпену виповнилось сто років. Бюссі побачив у Люпені нормандського  Дена Брауна і так надихнувся цим, що знову почав писати. Першим виданим твором Бюссі став роман "Код Люпена", автор дев'ять разів переробляв рукопис. Книга мала дуже скромний успіх, втім, це навіть можна назвати особливістю творчості письменника: як правило, його романи стають бестселерами не відразу, а за кілька років після виходу у світ. 2007 року Мішель отримав листа зі словами: «Ми організатори фестивалю „Sang d’encre“, у В'єнні, в Ізері. Ми не знаємо хто ви, але ви отримали премію».

Сьогодні Бюссі – лауреат понад двадцяти найпрестижніших літературних нагород, до прокату готуються кілька екранізацій його романів. У середньому автор видає одну книгу на рік. За версією газети "Фігаро", Мішель Бюссі входить до десятки найпопулярніших детективних письменників сучасної Франції.

Наразі він займається дослідницькою роботою в галузі геополітики. У письменника троє дітей.

 

Бюссі, Мішел

Змарновані мрії : роман / М. Бюссі ; пер. з фр. О. Абраменка. – Харків : Віват, 2020. – 464 с.

Наталі й Олів’є мають усе, що можна бажати для родинного щастя: двох дорослих доньок, будинок на березі Сени, улюблену роботу. Аж раптом низка дивних збігів змушує жінку згадати епізод із молодості, який стосується її давньої таємниці. Події розгортаються в тій самій послідовності, що й двадцять років тому. Це може бути чийсь кепський жарт, дріб’язкова помста або просто ж уява, розбурхана спогадами… А коли збігів між минулим і сьогоденням виявляється забагато, Наталі стає лячно. Хтось намагається змусити її знову це пережити. А коли минуле й сьогодення стають настільки подібні, що це не можна пояснити раціонально, невже Наталі повинна повірити, наче час можна повернути назад?

 

Бюссі, Мішель

Літак без неї : роман / М. Бюссі ; пер. з фр. О. Голякова. – Харків : Віват, 2018. – 544 с. – (Світовий бестселер) (Премія "Мезон де ля пресс").

Ця книга стала світовим бестселером. Вона починається з трагедії – падіння пасажирського літака, на борту якого були люди, що летіли зі Стамбулу в Париж.

Загинули всі, крім 3-місячної дівчинки – одна з двох немовлят, які летіли цим рейсом. Дві родини претендують стати опікунами, проте як визначити, хто вона – Емілі або ж Ліз-Роуз? Оскільки тестів ДНК ще не існує, проводити розслідування доводиться детективу. Минає 18 років від моменту початку його роботи, аж раптом він закінчує життя самогубством. Все, що залишається, – це зошит із робочими нотатками.

Бюссі, Мішель 

Чорні водяні лілії: роман / М. Бюссі ; пер. с фр. В. Барської. – Харків : Віват, 2019. – 400 с. – (Премія Ґюстава Флобера).

Дивовижна розповідь про вбивство в саду Клода Моне і про таємниці, які його оточують. Місце дії – Живерні, Франція. Це історія тринадцяти днів, які починаються з одного вбивства і закінчуються іншим. Жером Морваль, людина, чия пристрасть до мистецтва можна порівняти тільки з його пристрастю до жінок, був знайдений мертвим в струмку, що протікає через сади. У його кишені знаходиться листівка з водяними ліліями Моне і словами: "Одинадцять років. З Днем народження".

У цій таємниці виявилися замішані три жінки: молода дівчина-художниця, спокуслива сільська шкільна вчителька і стара вдова, яка спостерігає за всім селом з млина біля струмка. Всі троє поділяють секрет. Але що вони знають про виявлення трупа Жерома Морваля? І який мають зв'язок з таємничою картиною «Чорні водяні лілії»?

Усі книги є у відділі абонемента ЧОУНБ ім. М Івасюка. Бажаємо вам гарно провести час із книгою .