Проблема батьків і дітей крізь призму літератури

Ф. Кричевський, "Життя. Триптих" (1925-1927 рр.)

 Проблема батьків та дітей у різні часи трактується по-різному. І це зрозуміло: нові покоління, перед якими постають інші виклики, нові суспільно-політичні або соціально-побутові умови. «Діти» переважно виступають рушіями прогресу, бунтівниками, які, всупереч батьківському консерватизму, прагнуть досягнути власних ідеалів, змінюють закони існування, створені попередниками (або ж навпаки – залишаються на тих самих засадах). Варто зважати, що відображені у літературі моделі поведінки несуть відбиток епохи, в якій жив/-е автор, тому проблеми «літературних» дітей для читача з іншого століття можуть видатись штучними / пафосними тощо.

«Нинішня молодь звикла до розкоші. Вона відрізняється поганими манерами, зневажає авторитети, не шанує старших. Діти сперечаються з батьками, жадібно ковтають їжу та виводять вчителів», – ці слова сказані Сократом (470-399 рр. до н.е.) задовго до нашої ери. Він був не єдиним і далеко не першим, хто критично ставився до молоді. Невідомий єгипетський жрець, який жив близько двох тисяч років до нашої ери, запевняв: «Наш світ досяг критичної стадії. Діти більше не слухаються своїх батьків. Очевидно, кінець світу вже не дуже далекий». Чимало батьків, як і раніше, засуджують, критикують, не розуміють своїх дітей. А ті, відповідно, намагаються відстоювати власні позиції усіма можливими (часом – жорстокими) методами.

Конфлікт поколінь – це протиборство старого та нового, реальний факт, з яким кожен може зіткнутися в повсякденному житті. Художня література лише допомагає спроєктувати можливі моделі поведінки за тих чи тих умов.

Проблема актуальна в усі часи. Стосунки між різними генераціями ставали об’єктом зацікавлення багатьох письменників, тож ця тема добре пропрацьована в зарубіжній та українській літературі. У другій половині 18 століття в європейській літературі з'являється особливий інтерес до жанру виховного роману. У 19 столітті проблема сім'ї, взаємин між дорослими та дітьми перетворюється на улюблену тему, вона ніби рветься з кола повсякденності і стає центральною у творах Гете, Дікенса, Гюго, Пушкіна, Тургенєва, Бальзака, Кафки, Нечуя-Левицького та інших.

Чи змогли письменники знайти відповіді на свої – залишені між рядками або ж прямо поставлені – запитання? Складно сказати. Тема вічна, і кожен автор намагається по-своєму осмислити її.

Хочеться звернути увагу на кілька творів української літератури, в яких порушена ця проблема.

 

Чия грушка всохла та за що вона постраждала?

На звання найвідомішої грушки української літератури претендує деревце, яке стало на диво комічним символом занепаду. Йдеться про повість «Кайдашева сім’я» (1879), в якій автор,  І. Нечуй-Левицький, порушує проблему батьків та дітей на зламному етапі нашої історії – в перші роки після скасування кріпацтва.

 

Нечуй-Левицький, Іван Семенович.
Кайдашева сім'я : повість / І. С. Нечуй-Левицький. – Київ : Знання, 2018. – 224 с. – (Скарби).

Сім’я Кайдашів – це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, в умовах пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь, наділивши їх типовими рисами характеру:  старі Кайдаші працьовиті люди, які все здобули чесною фізичною працею. Після скасування панщини в 1861 р., так само, як інші нещодавні кріпаки, опинилися на роздоріжжі: Омелько та його дружина Маруся народилися за часів панщини, а іншого життя не знали. Своїх синів виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі.

Вони прагнуть бути самостійними, непорозуміння найчастіше виникають через побутові проблеми. Старі Кайдаші весь вік робили те, що наказували своїм синам і невісткам, це  й привело до ненависті в родині. Герої ніби вироджуються, у вічному прагненні дошкулити комусь перевтілюються на власні тіні; вони самознищуються і тягнуть за собою власних дітей. Бунт проти жорстокости зазнає поразки. У цій повісті проблема «батьків і дітей» полягає в особистій упередженості, адже все можна було вирішити мирним шляхом, не вдаючись до конфліктів.

За що постраждала грушка?...

 

Сліпота (або коли непочутість позбавляє життя).

Винниченко, В. К.
Вибрані твори : Оповідання. Повість. Романи / В.К. Винниченко. – Київ : Грамота, 2005. – 928 с.

Коли була в 6 класі, ми вивчали оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник» (1911) // сподіваюся, воно досі є//. Абсолютно недитячий твір про світ дитини. Хлопчик Федько – веселий та спроможний на всілякі витівки – постійно опиняється в неприємних ситуаціях. Батьки, не намагаючись зрозуміти сина, лають його та б’ють. Дружба з Толею (сином господаря, в якого батьки винаймали житло) виявилася фатальною для головного героя. На противагу Федькові, то був тендітний і слабкодухий хлопчик, який хотів бути сміливим, сильним, авторитетним… Одного разу він врятував Толю, взяв на себе його провину. А ввечері батько, незважаючи на сильний жар і кашель у сина (бо ж кинувся в холодну воду, щоб допомогти), відшмагав його за скоєне. Провівши три дні в гарячці, Федько помер. На похорон прийшли всі друзі, хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна – йому було цікаво, як ховатимуть халамидника.

Герой, який мав бути антиприкладом, стає улюбленцем читача завдяки своїм позитивним вчинкам. Батьки, виробивши жорстоке ставлення через дитячі пустощі, не змогли змінити моделей поведінки: думка чужих людей, прагнення не втратити повагу через «негідні» вчинки сина, виявилось важливішим. Тотальна непочутість та сліпа упередженість.    

 

Гіперболізоване відчуття реальності. Виховання працею

Дуже репрезентативною, як на мене, є п ’єса відомого українського драматурга Олексія Коломійця «Дикий Ангел» (1978).  У підзаголовку автор вказує, що це «Повість про сім’ю». Для людини все починається з родини – виховання, пізнання моральних основ людської особистості, добробут.

Коломієць, Олексій Федотович.
Вибрані твори / О. Ф. Коломієць; упор. О. О. Коломієць; авт. передм. Г. Ф. Семенюк; авт. післям. Б. І. Олійник. –  Київ : Грамота, 2009. –  352 с. –  (Бібліотека Шевченківського комітету)

У центрі п’єси – родина Ангелів, головою якої є Платон Микитович. Навіть на пенсії продовжує працювати не покладаючи рук. На перший погляд, це скупа та черства людина, яка тероризує сім’ю, не дозволяє своїм вже дорослим дітям жити на власний розсуд. Кожна копійка полічена й «оприбуткована».

Платон Ангел не дає грошей єдиній доньці ані на нове плаття, ані на курси іноземних мов. Для цього, на його думку, Таня має заробити додатково. А молодшого сина Павлика, студента, який без батьківської згоди вирішив одружитися, виганяє з дому. Найстарший Петро досяг великих успіхів у кар’єрі, став керівником. Але батько дізнався, що він виявив злочинну бездумність при ухваленні рішення, від якого залежить доля багатьох людей. А Федір, хоча і став сумлінним працівником, в особистому житті вчиняє негідно, таємно зустрічаючись із заміжньою жінкою, дільничною лікаркою Клавою.

Батько вимагає від синів чесності, від Петра – визнати помилку; від Федора – оприлюднити свої стосунки з Клавою і розповісти все її чоловікові. Діти не згодні з батьком і вважають його настанови хибними. А все ж в багатьох питаннях Платон Микитович має рацію. Зрештою, йому вдається переконати Федора: якщо це любов, не можна ховатись по кутках, жити неправдою. Згодом Клава у присутності коханця повідомила своєму чоловіку (Малярові) про розлучення з ним.

З Петром батько зазнав чи не найбільшого розчарування. Старший син був батьковою гордістю – він домігся високої керівної посади, але помилившись, не схотів визнавати провину, а отже, відповідати за неї. Синові слова викликають в батька гіркоту й гнівний осуд: «У тобі теж временщик обізвався... За п’ять років, мовляв, може, мене на цій роботі не буде. Мовляв, інший буде відповідати  ось і вся філософія временщика. Наробить, напакостить, наплутає, грядку свою споганить, потім на іншу роботу піде або перекинуть... і сухим із води! За кожен рік, за кожен місяць, за кожну годину своєї роботи – відповідай! Помреш, і тоді пам’ять про тебе відповість за діла твої...»

Урешті-решт Петро зважується написати листа у відповідні органи, доводячи, чому не можна оселяти людей біля заводу і напруженої автомагістралі. Він втрачає все – посаду, квартиру, привілеї і навіть дружину. За підтримки батьків починає життя з чистого аркуша: стає звичайним інженером, а батько тепер планує сімейний бюджет так, щоб допомогти синові купити кооперативну квартиру.

Платон Микитович Ангел не зміг винести всіх хвилювань за дітей, його серце не витримало. Але по його смерті родина Ангелів лишилася дружньою, працьовитою і чесною, а його діти, напевно, виховуватимуть своїх нащадків так само. На думку Платона Микитовича, діти мають відповідати за своє життя, вчинки і працю перед батьками, а батьки – перед суспільством за поведінку, моральне обличчя і працю своїх дітей.

З одного боку, Платон Микитович поводиться з дітьми жорстоко: позбавляє старшого сина хорошої роботи, блокує кар’єрний зріст; середнього без попередження зводить віч-на-віч для рішучої розмови з Клавою і Маляром; найменшого взагалі виганяє з дому за те, що без дозволу одружився. Але ці дії були необхідними, щоб зберегти людську гідність і самоповагу вже дорослих дітей, щоб, оступаючись, вони все ж таки лишалися Людьми.

 

Усі книжки є у фонді відділу абонемента. Бажаємо вдумливого читання!

Використано матеріали з відкритих джерел. Підготувала Марина Горбатюк