Олександр Купрін: доля і творчість

(до 150-річчя від дня народження) 

Олександр Іванович Купрін… Бурхливе, яскраво-строкате, насичене зустрічами та враженнями, щирою дружбою та глибоким коханням життя видатного російського письменника і його блискучі твори посіли своє особливе місце в класичній літературі кінця ХІХ – початку ХХ століть.

Творчість письменника тісно пов’язана з Україною, тому в рік 150-річчя від дня його народження хочеться нагадати користувачам про основні твори та життєвий шлях О. Купріна.

Народився О. І. Купрін 26 серпня (7 вересня) 1870 у с. Наровчат Пензенської губернії в родині дрібного чиновника. Рано залишившись без батька, провів безрадісне «казенне» дитинство спершу в Будинку для вдів у Москві, де перебувала його мати, потім у Розумовському благодійному сирітському пансіоні. У 10 років його віддали у гімназію, яка незабаром була реорганізована у кадетський корпус із суворим солдатським режимом і тілесними покараннями. Непокірливий хлопчик зазнав багато лиха через жорстокі корпусні порядки. «Трирічним хлопчиськом мене привезли до Москви, і з цього віку аж до дев'ятнадцяти років я не виходив з казенних закладів» - згадував письменник. З дитинства О. Купрін зненавидів насильство, став чуйним до чужого страждання. Осудом сваволі і мрією про свободу перейнято вже перші вірші Купріна-кадета. У вісімнадцятирічному віці О. Купрін вступив до московського Олександрівського військового училища. Тут він написав і анонімно опублікував перше оповідання «Останній дебют». Цей твір про красу й силу почуттів простої людини визначив наперед одну з провідних тем у творчості Купріна.

Після закінчення училища майбутнього письменника у чині підпоручика було направлено у 46-й піхотний Дніпровський полк, що стояв у Проскурові Подільської губернії (нині м. Хмельницький). Будні глухого містечка, побут і звичаї здичавілого заштатного офіцерства, провінційних міщан описав він згодом у оповіданнях «Дізнання», «Похід», «Прапорщик армійський», «З вулиці», «До слави», «Напівбог», у повісті «Поєдинок».

У 1894 році, не потрапивши в Академію Генерального штабу (Петербург), Олександр Іванович їде до Києва, де співпрацює в київській щоденній пресі. У 1897році відвідав Одесу, потім мандрував Поліссям.  Виступав у житомирських, одеських, ростовських, поволзьких газетах. Фейлетони, судова хроніка, оповідання, передові статті, вірші, нариси, театральні рецензії – такий діапазон газетяра О. Купріна. За час свого перебування в Україні, він друкувався в газетах «Киянин», «Київське слово», «Волинь» (Житомир), «Одеські новини». Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.

«Я штовхався усюди і скрізь нюхав життя, чим воно пахне. Серед вантажників в одеському порту, злодіїв, фокусників та вуличних музик зустрічалися люди  з найнесподіванішими біографіями – фантазери і мрійники з широкою та ніжною душею» - так згадував і розповідав дружині про початок свого літературного життя Олександр Купрін.

Плідною та цікавою для молодого письменника стала поїздка по Донецькому  вугільному басейну навесні 1896 року. Приїхавши в Донбас із записною книжкою кореспондента київських газет, Купрін вивозить звідти не тільки захоплююче і жваво написані нариси про південну промисловість, а й цілу серію оповідань.

Всеросійську популярність принесла О. Купріну повість «Молох». Назва повісті символічна: головний «герой» твору – завод, що поглинає «двадцять років людського життя в добу», – уподібнюється ідолу Молоху.

Наприкінці ХІХ століття писав оповідання та опублікував повість «Олеся».  Деякий час займався акторством у драматичній трупі В. Вікторова в Сумах, був суфлером українського  театрального гурту в Києві. У  1901 році потоваришував з А. П. Чеховим, у його ялтинському будинку працював над оповіданням "В цирке". На борту чорноморського пароплава "Св. Николай" познайомився з Л. М. Толстим , який схвально характеризував літературну майстерність молодого письменника.

У цьому ж році О. Купрін переїжджає до Петербурга і працює редактором у белетристичному відділі журналу «Світ Божий», стає учасником «літературної дружини». У травні 1905 у шостій книзі збірника «Знання» з'явилася його повість «Поєдинок». Того ж року О. Купрін став очевидцем розстрілу матросів на крейсері «Очаків», допомагав переховувати кількох матросів, які врятувалися із крейсера, написав нарис «Події в Севастополі», через який був вигнаний з міста. У роки першої російської революції  Олександр Іванович переживає почуття розгубленості перед життям, революція уявляється йому з одного боку неминучою, а з другого – він боїться її («Огидне неуцтво покінчить з красою і наукою...»).

У роки громадянської війни письменник разом із військами, що відступали, опинився в Ямбурзі, а потім через Фінляндію дістався до Парижа. В еміграції він створює повість «Колесо часу», книгу «Купол святого Ісаакія Далматського».  О. Купріна завжди приваблювали герої, які хоча б раз у житті пережили миті «щасливих гармонійних станів», коли в людині поєднуються «розум, сердечне почуття і добрий інстинкт життя». Така гармонія, на його думку, властива насамперед «стихійним душам», людям, якими керують природні, несвідомі, але щирі й добрі пориви.

Життя в еміграції було важким. Бідував. Від І. Рєпіна, з яким листувався, одержав у подарунок кілька картин, але  через матеріальну скруту продав. Проживши  близько  20 років у Франції, Олександр Іванович так і не зміг адаптуватися за кордоном.  І туга за Батьківщиною... О. Купріна вона дуже гнітила. Почуттям ностальгії, смутком за минулими молодістю і здоров'ям, силою і надією пройнятий єдиний великий і значний твір, створений Купріним за кордоном, – роман «Юнкера».

Мрія Олександра Купріна про повернення додому збулася, але, на жаль, занадто пізно. Смертельно хворий він приїхав додому помирати. Проживши в рідній країні трохи більше року, Купрін Олександр Іванович помер 25 серпня 1938 р.

Його сучасники справедливо відзначали, що він далекий від суворого толстовства, похмурості психологічних безодень Достоєвського, вересаєвської замисленості, андріївської пристрасті до нерозв'язних питань. У своїх кращих творах О. Купрін проспівав гімн життю: коханню, природі, поезії, цінності людської особистості, пошуку, "природній людині", яка не зіпсована цивілізацією. Герой О. Купріна ввійшов у літературу як правдолюбець, романтик, сильний своєю натхненністю, бунтар проти вульгарності і нелюдяності.

За творами О. Купріна в Україні знято фільми: «Напередодні», «Білий пудель», «Олеся», «Яма», «Гамбрінус», «Господня риба» тощо. Його твори можна почитати у нашій бібліотеці як в оригіналі, так і в українському перекладі.

 

Купрін, Олександр Іванович.

Вибрані твори  / О. І. Купрін ; авт. передм. С. В. Кучерявенко ; упор. А. М. Михайлян. - К. : Україна, 2011. - 480 с. - (Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга" 2011 р.). - До 140-річчя від дня народження. - 2000 пр.

До книги увійшли кращі твори письменника, які посіли унікальне місце в класичній літературі кінця ХІХ – початку ХХ століть.

 Купрін, Олександр Іванович.

Олеся : повість / О. І. Купрін ; пер. з рос. М. П. Лещенко ; іл. М. А. Прокопенко. - К. : Молодь, 1965. - 157 с. : ил.

За визнанням автора — цей твір один з його найулюбленіших.  Сюжет повісті розгортається у глухому українському селі на околиці Волинського Полісся.   Головна тема — трагічна любов міського пана Івана Тимофійовича і молодої дівчини Олесі.

 

Купрін, Олександр Іванович.

Поєдинок  : повість / О. І. Купрін ; пер. з рос.: Н. Гордієнко-Андріанова, О. Пархомовська ; худож. О. І. Івахненко. - К. : Дніпро, 1981. - 319 с. : ил.

У повісті описується історія конфлікту молодого підпоручика Ромашова зі старшим офіцером, який розвивається на фоні зіткнення романтичного світогляду інтелігентного юнака зі світом глухого піхотного полку, з його провінційними звичаями, муштрою і вульгарністю офіцерського суспільства.

 Купрін, Олександр Іванович.

Білий пудель  : для серед. шк. віку / О. І. Купрін ; пер. з рос., упор., передм. О. Таранченко. - Київ : Нац. кн. проект, 2011. - 192 с. : іл. - (Бібліотека шкільної класики. Позакласне читання. 6 клас).

Автор розповідає про собаку Арто, якого на забаганку вередливого панича хотіли відібрати у бродячої циркової трупи, що заробляє собі на життя, даючи вистави у панських маєтках Криму.