Наш Гомер // до 125-річчя від дня народження Бориса Тена

 

І напрямків розбіжних і стремлінь

Люблю спостерігати суперечність,

Поміж чужих у натовпі сердечність

І потайну між близьких далечінь.

Борис Тен, «Люблю несхибну вулиць безконечність...»

Борис Тен (справжнє ім’я Микола Хомичевський) народився 9 грудня 1897 року в селі Дермань у родині священика о. Василя Хомичевського та вчительки парафіяльної школи Віри Іваницької, був шостою дитиною. Видатний український поет і перекладач, член Спілки письменників України, лавреат премії імені Максима Рильського за досягнення в галузі художнього перекладу (1979), заслужений діяч польської культури (1977). Літературний псевдонім походить від стародавньої грецької назви річки Дніпро – Борисфен.

Життя

Корені формування духовного світу Бориса Тена сягають в глибину історії його малої батьківщини. Село Дермань згадане в історичних актах, датованих 1497 р. На початку ХVІІ ст. там почала діяти перша в Україні сільська друкарня, з Дерманським монастирем пов’язані імена друкарів Івана Федорова, Івана Тростянецького, автора «Граматики словенської» Мелетія Смотрицького.
Навчався у Дерманській школі, Клеванському духовному училищі, Волинській духовній семінарії, закінчив Волинський інститут народної освіти (нині Житомирський державний університет імені Івана Франка).
У 1919–1923 роках викладав українську мову в школах і технікумах Житомира. Одночасно з навчанням в інституті й педагогічною діяльністю захоплювався театром і музикою.

1921 р. М. Хомичевського висвятили на священика Української автокефальної православної церкви, наступного року перейшов у сан ієрея, згодом стане протоієреєм. Сучасники згадували, що він був хорошим проповідником, гарно співав та мав глибокі теологічні знання. Працював у редакції щомісячного журналу УАПЦ «Церква і життя» (надруковано сім чисел журналу), є автором багатьох композицій церковного співу.
У 1924 р. переїхав до Києва. В столиці познайомився з поетом, літературознавцем, перекладачем римських поетів, професором Київського університету Миколою Зеровим, який став його великим другом (Борис Тен навіть хрестив сина свого товариша). Микола Зеров познайомив молодого митця-священника з академіком О. Білецьким, а також із М. Рильським; їхні зв’язки збереглися до останніх днів життя.
7 серпня 1929 року Бориса Тена заарештували, пізніше його засудили на десять років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Був у кращих умовах, ніж значна частина інших людей: йому навіть дозволили створити хор з ув'язненими. У 1931 році одружився з Аполлінарією (Норою) Ковальчук (відтоді втратив право на священнослужіння), через два роки народився син, назвали Васильком. Достроково вільнений 1 вересня 1936 року. У його радянській біографії потім з’явився запис: "У 1930–36 роках працював економістом на Дальрибпромі".
 
Повернувшись із заслання, влаштувався завідувачем літературної частини Третього київського пересувного театру, наступного року йому довелось переїхати в росію, бо в Україні був «небажаним». З початком німецько-радянської війни письменника мобілізували, на фронті потрапив у оточення, відтак його взяли в полон. Борис Тен не зізнався, що добре знає німецьку, хоч міг легко стати перекладачем; він влаштувався у дозволений окупантами аматорський театр (хоч і не «служив» німцям, роботу в театрі йому ще довго згадували навіть після війни). Намагався втекти через ліс, але невдало – ледь не розстріляли. Упродовж кількох років перебував у таборі в Німеччині (звільнений у 1945 р.).
Після війни (аж до смерті Сталіна) йому було заборонено повертатись до Києва чи Житомира, Хомичевського прописали в селі Псищах неподалік Житомира. Щоб бачитися з сім’єю, щоразу доводилося порушувати паспортний режим.  

Через кілька років все ж вдалось переїхати в Житомир. Жив на вул. ХХІІ Партз’їзду, 36 – нині названа його іменем. Номер домашнього телефону знала вся інтелігенція міста. Гостей завжди було настільки багато, що кажуть наче собака Хомичевських втомлювався на них гавкати. 

Колись письменник купив на базарі табличку «Осторожно! Во дворе злой пес!» і коли з вулиці комусь показував ту табличку, казав: "Дивіться, яка меморіальна дошка у Бориса Тена!" Згадують, вдома крізь книжки не видно було стін. Дружина не відпускала його самого до продуктової крамниці, бо міг ненароком зайти в букініст і залишити там усі гроші, тому ходив переважно з сином – але Василько вдався у батька, тож згодом вони вже вдвох носили додому книжки, а потім уся сім’я сідала за стіл розглядати «впольоване». Це у них називалося «п’янствувати».
Борис Тен помер 12 березня 1983 року року. Був похований на Корбутівському цвинтарі, а не на Смолянці, яку заповідав. Лише у 1990 р. заповіт було виконано, його прах перенесли.
 

Творча / перекладацька діяльність

Нема для української мови неперекладних ситуацій.

Борис Тен

Перший вірш «Ілюзій мережива тонкі… » датований 20 жовтня 1921 року. Друкувати поезії почав з 1923 у журналі «Червоний шлях» (дебютував текстом під назвою «Роззуюсь на яру траву…»), але працював переважно в галузі перекладу з античних і нових мов.
Творчий діапазон його зацікавлень був надзвичайно широкий: захоплювався художніми перекладами з давніх та сучасних мов, створенням оперних лібрето, писав вірші, є автором фахових літературознавчих та мистецтвознавчих праць, а все ж відомим став завдяки талановитим художнім перекладам давньогрецьких творів українською мовою: переклав твір «батька європейської трагедії» Есхіла «Прометей закутий»; трактат з теорії драми видатного філософа античності Арістотеля «Поетика»; трагедію афінського драматурга Софокла «Антігона». 

Упродовж 31 року працював над перекладом «Одісеї» (12110 віршованих рядків) та «Іліади» (15693 віршованих рядків).
Під час роботи над перекладом «Іліади» його спіткало велике горе: смерть єдиного сина, а за ним і дружини. «Існує єдина непоправна річ – це смерть: з нею неможливо сперечатися, – говорив митець. – Усе інше, абсолютно все – можна поправити, удосконалити, поліпшити».
Академік Микола Бажан казав, що перекладам Бориса Тена може позаздрити будь-яка найрозвиненіша література світу. Саме український переклад Гомера вважають найдосконалішим у слов’янських літературах. У Житомирі його навіть називають «наш Гомер».
У чому ж заслуга Бориса Тена?
Ростислав Паранько писав: "(…) безумовно, дуже важко переоцінити його значення і для українського перекладу і культури загалом. Наявність у певній культурі сучасних перекладів "Одіссеї" та "Іліади" Гомера одразу переводить цю культуру в іншу вищу вагову категорію. Величезне досягнення Бориса Тена в тому, що він спромігся здійснити цей величний подвиг. Були українські переклади Гомерівських поем і раніше – Ніщинського, Руданського, але тут така ситуація, що спадщина "Енеїди" Котляревського попри її колосальне значення для зародження сучасної української літератури мала до певної міри гальмуючий вплив. Вона загальмувала здатність українського перекладу передавати серйозні античні твори у відповідному високому регістрі. Відбувалося онароднення, фольклоризація, відтак досить важко було подолати цю спадщину. Одним з перших це зробив Микола Зеров, коли переклад "Енеїду". З цього покоління доніс цю естафету Борис Тен, здійснивши і видавши повний переклад "Іліади" і "Одіссеї". Тобто це є сучасна українська мова. Цей переклад відповідає всім вимогам сучасного перекладу. Це є переклад з оригіналу і розміром оригіналу. Також вибраний стилістичний регістр, який досі було дуже важко взяти українським перекладачам у роботі з античною літературою".
Коли  Бориса Тена запитували, звідки у нього такі глибокі знання мов, напівжартома відповідав, що виріс в атмосфері "порівняльного мовознавства". Справді – ще в сільській в школі вивчав давньогрецьку та латину. Один із його дядьків певний час жив у Парижі, відтак навчив племінника французької, інший дядько пожив у Америці – від нього засвоїв англійську. Шкільним вчителем математики був німець, тоді хлопець зацікавився німецькою. Сусіди-поляки допомогли з польською. У дорослому віці також активно цікавився мовами: вивчав нові, практикувався у вмінні перекладати і розмовляти.
Також Борис Тен – автор збірки сонетів «Зоряні сади» (1970) та низки оригінальних творів, зібраних у збірнику «Жадань і задумів неспокій» (1988).

 

Книжки є у фондах відділу абонемента.

Використано фрагменти з інтернет-ресурсів.

Добірка інклюзивної літератури

3 грудня відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю, тож ми підготували ТОП-10 книжок із фондів нашого відділу.

Мотиваційна література

Вуйчич, Нік.
Життя без обмежень. Шлях до неймовірно щасливого життя / Нік Вуйчич. –  Київ : Форс Україна, 2016. –  352 с. –  (Проект TRUESTORY. Книжки, що надихають).

Нік Вуйчич народився без рук та ніг, проте живе незалежним, повноцінним, насиченим життям: здобув 2 вищі освіти, працює за комп’ютером, займається серфінгом, риболовлею, має безліч інших активних інтересів. У своїй книжці автор відверто розповідає про власні фізичні проблеми й переживання, про перешкоди на шляху до самоприйняття – на сторінках «Життя без обмежень» чоловік сформулював правила, що допомогли йому подолати різні виклики долі.

 

Особливі історії особливих : несумні історії; упоряд. К. Тороп. Чернівці : Букрек, 2021. 208 с. : іл.

Про що книжка «Особливі історії особливих»? Перш за все, про дітей – учнів спеціальної школи «Шанс» у Дніпрі, про їхніх батьків та вчителів, а також про взаємоповагу, розуміння, чуйність, відповідальність, силу та витривалість, які є в кожному з нас. Тут ви знайдете 54 історії, кожна з яких присвячена унікальному інклюзивному досвіду учнів та випускників. Ці розповіді різні, але однозначно не сумні, до того ж вони доповнені QR-кодами, через які можна більше дізнатися про життя героїв.

 

Дитяча художня література

Драчковська Оксана.
Зайчик-нестрибайчик подорожує / Оксана Драчковська ; ілюстрації Оксани Драчковської (молодшої). – Чернівці : Книги – ХХІ, 2021. – 36 с.

Історія мандрів Зайчика-нестрибайчика – продовження популярної казки «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама». Головний герой трохи подорослішав, багато чого навчився, але чи зможе впоратись із перешкодами, які трапляться дорогою до важливої для нього мети?

 

Terra інклюзія 2018 : збірка інклюзивних оповідань. – Київ : Видавничий центр «12», 2018. – 206 с.

У книжці зібрані твори переможців та фіналістів Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у категорії спецвідзнаки «Інклюзивні оповідання "Тerra інклюзія"»: Мар’яна Лелик «Даруватиму тобі», Ганна Коназюк «Крило янгола», Оксана Драчковська «Зайчик-Нестрибайчик та його смілива мама», Ольга Гой «Діти сонця», Людмила Охріменко «Заїда», Ірина Арчер «Іnклюзія», Ольга Раманська «Другий шанс», Міла Березюк «Сходи». В анотації зазначено: «Оповідання цієї збірки – абсолютно різні за літературним відтворенням, але вони об’єднані любов’ю, спрагою до життя, силою людського характеру та волі. Життєві обставини у всіх літературних героїв різні, але всі вони прагнуть жити повноцінним гідним життям». Книжка стала першим конкурсним досвідом інклюзивної літератури в Україні.  

 

Нехудожня навчальна література

Трикоз С. В.
Дитина з порушенням інтелектуального розвитку / С. В. Трикоз, Г. О. Блеч. – Київ : Літера ЛТД, 2019. – 40 с. – (Серія «Інклюзивне навчання»).

У виданні розглядають особливості інтелектуальних порушень у дітей з урахуванням реалій і перспектив. Батьки знайдуть тут поради щодо того, як має навчатися дитина, як її можна підготувати до школи, які види діяльності доцільно практикувати в родині; автори описують стратегії поведінки батьків, дають рекомендації щодо подальшої професійної рекомендації.

 

Литовченко С. В.
Дитина з порушенням слуху / С. В. Литовченко, В. В. Жук, О. М. Таранченко. – Київ : Літера ЛТД, 2019. – 56 с. – (Серія «Інклюзивне навчання»).

Книжка призначена для батьків дітей з порушенням слуху, педагогів і вихователів інклюзивних навчальних закладів. У підручнику йдеться про те, як допомогти дитині ще на перших етапах виявлення проблеми, як розвинути слух, куди звертатись по допомогу тощо.

 

Мартиненко І. В.
Комунікативний тренінг для дошкільників з порушенням мовлення / І. В. Мартиненко. – Київ : Літера ЛТД, 2019. – 120 с. – (Серія «Інклюзивне навчання»).

Тут висвітлено теоретико-методичні засади та надано практичні рекомендації щодо формування комунікативної діяльності, проведення психокорекційної роботи з дітьми із мовленнєвими порушеннями в умовах дошкільного навчального закладу. Книгу призначено для практичних психологів, педагогів, логопедів, а також для студентів відповідних спеціальностей, крім того, видання, безумовно, зацікавить батьків дітей з особливими освітніми потребами.

 

Колупаєва А. А.
Інклюзивне навчання: вибір батьків / А. А. Колупаєва, О. М. Таранченко. – Київ : Літера ЛТД, 2019. – 56 с. –  (Серія «Інклюзивне навчання»).

Демократичні зміни в суспільному житті країни зумовили нове бачення, розуміння та переоцінку багатьох сталих положень. Як наслідок – на сучасному етапі однією з альтернативних форм здобуття освіти дітьми з особливостями психофізичного розвитку стало інклюзивне навчання, що передбачає перебування дитини з особливими потребами в масовому загальноосвітньому дошкільному чи шкільному закладі.

Матеріали посібника розкривають теоретичні і практичні питання інклюзивного навчання, враховують сучасні тенденції, передовий міжнародний та український досвід. Автори надають корисні поради щодо забезпечення належних видів адаптації для дитини з особливими освітніми проблемами в навчальному закладі.

Чеботарьова О. В.
Дитина із синдромом Дауна / О. В. Чеботарьова, І. В. Гладиченко. –  Київ : Літера ЛТД, 2019. – 48 с. –  (Серія «Інклюзивне навчання»).

Ця книжка адресована батькам дітей із синдромом Дауна, корекційним педагогам і вихователям навчальних закладів. Як свідчить досвід багатьох країн світу, люди із синдромом Дауна стають повноцінними членами суспільства, діти можуть ходити у звичайні дошкільні заклади та школи, дорослі знаходити роботу та створювати сім’ю. Необхідно лише допомогти дитині із синдромом Дауна знайти своє місце в житті. Для цього батьки повинні знати якомога більше про особливості розвитку їхньої дитини, її можливості, сучасні методи та технології навчання та виховання. Автори пояснюють, який потенціал у дітей із СД, що таке рання комплексна допомога, які заняття необхідні таким дітям, як підготувати дитину із синдромом Дауна до шкільного навчання, які існують спеціальні методики тощо.

Чеботарьова О. В.
Дитина із церебральним паралічем / О. В. Чеботарьова, Л. В. Коваль, Е. А. Данілавічютє. – Київ : Літера ЛТД, 2019. – 40 с. –  (Серія «Інклюзивне навчання»).

Посібник адресовано батькам дітей із церебральним паралічем (ДЦП), корекційним педагогам і вихователям навчальних закладів. В україні, та й загалом у світі, вже набули великого досвіду з лікування, навчання і виховання дітей із ЦП. Визначальною умовою залишається комплексна взаємодія психолога, вчителя та батьків учня для досягнення бажаного ефекту. Від того, наскільки вчасною буде корекційна допомога, залежить подальша доля дитини, автори посібника дають відповіді на найактуальніші запитання батьків.

Бібліотека в умовах воєнного стану

Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі».

В. Сухомлинський

Упродовж останніх 9 місяців я почала виплутуватись зі своєї філологічно-бібліотекарської бульбашки і опинилась у світі реальних людей (себто «не лише тих, для кого читання = робота») і не менш реальних стереотипів, пов’язаних із книгозбірнями. Спершу, зізнаюся, дещо була подивована, бо свої найкращі шкільні та докарантинні студентські роки провела в бібліотеках. Мені не завжди хотілось читати, але завжди подобалось торкатись до паперових видань, перегортати сторінки, роздивлятися дати і цифри на листку повернення – є в цьому якась особлива атмосфера. Наче вступаєш в уявний діалог не лише з автором, але й із попередніми читачами.

24 лютого я вперше відчула неспроможність говорити та відчувати світ «старою» мовою. Нова (радше поновлена) реальність вимагає нарощення панцира і загострення слів, бо «Ось тобі, жінко, мова. Стріляй із неї!» (К. Калитко). У перші тижні повномасштабної війни здавалось, наче все написане раніше втратило значення, знівелювалось, усе позбавлене актуальності: бо навіщо читати мотиваційну літературу, якщо твоє «завтра» руйнують? Кому потрібна класика, коли гинуть люди? Зрештою, яка взагалі різниця, наскільки добре ти орієнтуєшся в літературі? Ну і так далі.  Всі ми по-різному проживали і продовжуємо проживати травматичний досвід, хтось досі не може повернутись до книжок, а хтось навпаки – з головою поринув у читання. У мене, наприклад, бувають тижні й місяці, коли читаю невпинно, а бувають часи, коли не хочеться взагалі нічого. У цій справі головне дослухатися до себе.

Від початку повномасштабного російського вторгнення у Чернівцях збільшилась кількість внутрішньо переміщених осіб, відтак – користувачів бібліотеки. Буковинці теж доволі активно користуються послугами книгозбірні. Надзвичайно приємно спостерігати за зростанням попиту на абсолютно різні за жанром і стилем книжки. Працюю у відділі абонемента майже півтора року, це незначний проміжок часу, а все ж я встигла простежити певну закономірність: до початку повномасштабного російського вторгнення найчастіше запитували психологію, сентиментальну літературу, детективи, часом сучасну українську і зарубіжну прозу – серед наших читачів дотепер такі запити посідають чільне місце, але дедалі більше почали брати історію України, краєзнавчі праці, художню та публіцистичну літературу про події часів АТО. Деякі користувачі навіть кажуть, що придбання річного абонемента – їхня найкраща фінансова інвестиція у 2022 році (зізнаємось, такі відгуки не можуть не тішити).

Ця війна пришвидшила безліч процесів нашого суспільного та особистого життя, загострила рецептори і виявила необхідність актуалізації пам’яті. Книгозбірня в сучасних реаліях стала точкою опори для кожного, хто потребує. І здається, в умовах війни роботи навіть побільшало: бібліотекарі, окрім надання безпосередніх професійних послуг, перебувають в постійному пошуку нових форматів культурно-масових заходів, займаються популяризацією читання та співпрацюють з користувачами. Упродовж останніх дев’яти місяців у стінах нашої бібліотеки було проведено десятки мистецьких зустрічей та зустрічей-підтримок з письменниками, викладачами, психологами, волонтерами тощо. У ці складні для країни часи вкрай важливо, щоб кожен із нас пришвидшував перемогу «на своєму місці».

Наша духовність, наші інтелектуальні надбання є одними зі свідчень існування української нації як повноцінної та високо розвинутої, – очевидно, тому росіяни так прицільно намагаються зруйнувати будівлі бібліотек, музеїв, закладів освіти, вивезти чи знищити культурну спадщину.

Читаймо, друзі. Бо як сказав англійський письменник-фантаст Ніл Гейман, «Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода думок, свобода спілкування» (із лекції «Чому майбутнє залежить від бібліотек, читання та уяви?», 2012 р.)

Марина Горбатюк

Важливі дати (грудень 2022)

1 грудня
85 років від дня народження Андрія Содомори, українського перекладача, письменника, науковця (1937).

2 грудня
85 років від дня народження Петра Осадчука, українського поета, перекладача, публіциста, літературного критика, громадсько-політичного діяча (1937–2014).

3 грудня
Міжнародний день людей з інвалідністю.
300 років від дня народження Григорія Сковороди, українського просвітителя-гуманіста, філософа, богослова, поета, педагога, музиканта (1722–1794).

4 грудня
90 років від дня народження Олега Тимошенка, українського хорового диригента, педагога, громадського діяча, народного артиста України (1932–2010).

6 грудня
День Збройних сил України.

7 грудня
130 років із дня народження Олени Степанів, військової та громадської діячки, репресованої, учасниці боротьби за незалежність України у ХХ столітті (1892–1963).

8 грудня
130 років від дня народження Марії Тарновської, української письменниці у США (1892–1975).

9 грудня 125 років від дня народження Бориса Тена (Хомичевський Микола), українського поета і перекладача, священника (1897–1983).

10 грудня
Всесвітній день футболу.

11 грудня
160 років від дня народження Степана Пасюги, українського кобзаря (1862–1933).
50 років від дня народження Ахтема Сеітаблаєва, українського кінорежисера, актора театру і кіно, сценариста, телеведучого, громадського діяча кримськотатарського походження (1972).

12 грудня
120 років від дня смерті Павла Грабовського, українського поета, перекладача, публіциста, літературного критика, громадсько-політичного діяча (1864–1902).
110 років від дня народження Егнера Турбйорна (1912–1990), норвезького прозаїка, драматурга, перекладача, художника-ілюстратора
 
13 грудня
225 років від дня народження Генріха Гайне (1797–1856), німецького поета
145 років від дня народження Леонтовича Миколи Дмитровича, українського композитора, хорового диригента, піаніста, педагога (1877–1921).
95 років від дня народження Євгена Сверстюка, українського поета, публіциста, літературного критика, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1927–2014).

15 грудня
80 років від дня народження Михайла Селезінки, українського графіка, живописця, народного художника України (1942).

17 грудня
135 років від дня народження Йозефа Лади, чеського прозаїка, художника-ілюстратора (1887–1957).

18 грудня
130 років від дня народження Миколи Куліша, українського драматурга, педагога, громадського діяча (1892–1937).

20 грудня
215 років від дня народження Йосипа Лозинського, українського етнографа, публіциста, мовознавця, священника (1807–1889).

21 грудня
105 років від дня народження Генріха Бьолля, німецького письменника, перекладача, сценариста, лавреата Нобелівської премії (1972) (1917–1985).
45 років від дня народження Доржа Бату (Андрія Васильєва), українського письменника бурятського походження (1977).

24 грудня
85 років від дня народження В’ячеслава Чорновола, українського публіциста, журналіста, літературного критика, видавця, політичного та державного діяча, лавреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1937–1999).

25 грудня
Різдво Христове (за григоріанським і новоюліанським календарями).

27 грудня
125 років від дня народження Федора Базилевича, українського співака (тенор), актора, режисера, театрального діяча (1897–1931).

28 грудня
100 років від дня народження Галини Демченко, української поетеси, прозаїка (1922–1986).

30 грудня
110 років від дня народження Андрія Сови, українського актора кіно і театру, майстра художнього слова, педагога, народного артиста України (1912–1994).

31 грудня
145 років від дня народження Гната Хоткевича, українського письменника, актора, режисера, мистецтвознавця, бандуриста, композитора, етнографа, педагога, театрального і громадсько-політичного діяча (1877–1938).

130 років від дня народження Михайля Семенка, українського поета, основоположника та теоретика українського футуризму (1892–1937).

Торкаючись до приватних історій // «Про вас» Іванни Стеф’юк

Коли крізь ніч калатає думка, а на серці тонкий тиск, ніби грає на нім хтось (та все на одній струні), тоді руками за ту душу вхопити хочеться і втихомирити: спи, нерозумна…

(І. Стеф’юк, «Близниця»)

Фото: Руслан Трач. Модель: І. Стеф'юк

Наш світ – величезний млин, що вбирає у себе пам’ять, і коли ти готовий сприймати його дари – щедро наділяє енергією, перекачує воду минулого, остаточно пробуджуючи зі сну. Особисті історії завжди цікавили мене чи не найбільше, зрештою, дух епохи та простору можливо відчути сповна лише за умови співпроживання та співпереживання (є щось незбагненне у співзвучності цих слів). А ще: люди живі доти, доки їх пам’ятають – принаймні в багатьох випадках у це хочеться вірити.

Стеф’юк Іванна.
Про вас [образки] / Іванна Стеф’юк. – Брустури : Дискурс, 2022. – 160 с.
 

У книжці «Про вас» зібрані портрети, які без посередництва авторки залишилися б, очевидно, небаченими і недоступними. В передмові до друкованого видання Іванна Стеф’юк пише: ««Все так і було», – ці слова можу сказати про кожен із творів під цією палітуркою. З тою лише різницею, що деякі пригадала сама (бо це мої діточі спогади), а деякі мені розказали самі герої чи їхні рідні. «Образок на реальних подіях», – так я підписувала при першій публікації…». Сама назва жанру тотожна історіям: це справді образки – вихоплені з біографічною точністю, очищені від осаду десятиліть; вони могли б стати записами в щоденнику героїв, про яких йдеться, а могли б перетворитися на попіл епохи.

Мені здається, і письменниця, і її герої зберігають міфологічну віру в одухотвореність речей, у їхній вплив на формування людської долі: «Чи мають будинки душу? Чи можуть вони змінюватися залежно від того, що відбувається з його господарями? Наталка була певна, що так. Колись ця вілла у самому серці Снятина була короною на її серці – коли вона прийшла сюди у статусі дружини і молодої господині. Були часи, коли ці стіни тісною кліттю здавалися. А були й такі часи, коли – гробівцем на 13 відділів» (І. Стеф’юк, «Фотокартка»)      

Життя у книжці вирує без масок чи евфемізмів: люди народжуються, навчаються, бешкетують, люблять, сумують, шукають себе, борються, помирають. Усі несуть свій хрест. А спогади – вони не бувають однорідними: деякі відлунюють народженням світів, деякі – жорстоким знищенням, каїновим прагненням крові. Химерні переплетення доль настільки динамічно спліталось в сюжети, що я подекуди не встигала за змінами імен, зв’язків, обставин… Біль від співчуття покривдженим – очищувальний, бо: «(…) коли до їхнього тата Бруно приходили люди і кволилися йому на серце, він сумовито жартував, що то добрий симптом: поки людина чує біль, вона – жива».

«Про вас» – книжка не лише про людей, а й про людяність, що здатна оголювати сутність суспільства в межових ситуаціях (під час воєн, репресій тощо). Буває, бажання завдати страждань заради «високої місії» затьмарює розум цілим народам, паразит жорстокості заперечує природне для всіх право бути.

Кожному, певно, відомий вислів «У темні часи добре видно світлих людей» – головні герої образків випромінюють світло навіть у найскладніших умовах. Усі історії, вміщені в збірці «Про вас», надзвичайно цінні, а втім, чи не найбільше мене вразив текст під назвою «Сливки з 42-го». Події відбуваються в серпні1942 року в Кутах: мама Бейли разом із сусідкою пече медівник, дівчинку відправили в магазин по горіхи, задумавшись про своє, вона навіть не помітила сусідських близнюків, а коли побачила – швидко сховалась в ящик з-від яблук, щоб уникнути кпинів «жидів-ка-а» та жбурляння гнилими сливками. Проте хлопці навіть не наблизились – за мить на вулицю вибігла їхня мати із криком: «Німці!!! Німці жидів б’ют!». А повз Бейлу довгою шеренгою потягнулися гнані сусіди. І мама.

Наступного ранку близнюки підійшли до ящика, пригостили налякану дівчинку сливками, відтак забрали до себе. Наступних шість років вона прожила в коморі, вхід до якої забили килимом; відколи вийшла – її називали Валею: «Дивачка, кажуть. Багато мовчить, побоюється сусідів, а ще… А ще уже сумнівається. Сумнівається, що правда те, що казали у хедері, ніби людина – то наймудріше створіння Боже, розумніше від звіра. Звір не вбиває собі подібних ні з азарту, ні з помсти, ні з заздрості. Лише з голоду чи страху. А людина… Виглядає на те, що людина – це той вічно голодний звір, який ніколи не насититься…»

Щоб прожити і виносити в собі такі сюжети, треба мати велику любов до людей. У передмові авторка навіть допускає до закулісся процесу написання. Наприклад, про Бейлу з Кут Іванці Стеф’юк ще з дитинства розповідала бабуся, а ще, як сама зазначає, « (…) два сюжети мені наснилися – один записала на підвіконні простим олівцем, інший мучив мене доти, доки не сіла за ноутбук.

А ще дві історії розкрилися мені як «побічний ефект» від краєзнавства. Бо просто зацікавило, як з величезної колонії німців лише одна людина відмовилася повертатись на батьківщину (…)».

Збірка «Про вас» припаде до душі поціновувачам малих прозових форм та динамічних сюжетів. Автентичний гуцульський діалект додає особливої атмосфери історіям, що схожі на чорно-білі світлини, які набувають кольорів від доторку. Або ж на фрагменти відеозаписів.

Іванці бажаємо натхнення і вдумливих читачів!

 

Марина Горбатюк