Від філософії гедонізму до особистого роздвоєння. «Jazz age» Френсіса Скотта Фіцджеральда

 

Отак ми й намагаємося плисти вперед,

долаючи течію, а вона безнастанно зносить

 наші суденця назад, у минуле.

Ф. С. Фіцджеральд

Завтра, 24 вересня, відзначаємо 125 років від дня народження великого американського письменника, одного з яскравих представників «втраченого покоління» – Френсіса Скотта Кі Фіцджеральда (1896–1940 рр.). Він є автором багатьох романів та оповідань про генерацію «епохи джазу»; актуальність його творів на сучасному етапі підтверджена закономірним зростанням популярності серед людей різного віку. Доля цього письменника, який прийшов у літературу США по завершенню Першої світової війни, була сповнена протиріч. Попри те, що Ф. С. Фіцджеральд здобув блискавичний успіх у читацького загалу, критика ставилася до нього неоднозначно, даючи скромні або ж суперечливі відгуки, не була одностайною в оцінці творчого доробку аж до смерті автора.

Народився 24 вересня 1896 року в католицькій родині у містечку Сен-Пол (штат Міннесотта). Батьки належали до «верхнього середнього класу»: мати походила із достатньо заможної південної родини, а батько – далекий нащадок колись могутнього ірландського аристократичного клану – був не дуже успішним бізнесменом. Усі надії вони покладали на єдиного сина (дві дочки Фіцджеральдів рано померли). Мати сподівалася,  що Френсіс стане письменником, бо й сама колись пробувала писати. До того ж хлопець ще в юному віці відчув у собі хист до літературної діяльности:  перше оповідання створив у 13 років.

Навчався в католицькій школі у Нью-Джерсі, а далі, склавши вступні іспити, у 1913 р. вступив до престижного Принстонського університету, який визначив як «найприємніший сільський клуб в Америці». Навчання давалося нелегко, хоча й прагнув до знань понад усе. Студентські роки виявилися насиченими та цікавими. Ф. С. Фіцджеральд намагався увійти в достойні товариства через спортивну кар’єру, але у футболі, в який грав, виявився нездарою. Тоді хлопець змінив тактику і почав активно займатися літературною діяльністю. Він був членом престижного літературного клубу «Трикутник», студентського видання «Тигру», писав власні твори.

Навесні 1917 р. США вступили у Першу світову війну, молодого Френсіса забрали до армії. Юнак був переконаний, що не уникне загибелі, тому поспішав залишити по собі щось вартісне, геніальне: у той час, перебуваючи у таборі, куди молодь заслали на військове навчання, гарячково працював над першим у житті романом під назвою «Романтичний егоїст». Однак доля склалася так, що Френсіса навіть не відправили до Європи. В Алабамі познайомився з дочкою місцевого судді, сімнадцятирічною світською красунею Зельдою Сейр, в яку одразу закохався. Попри те, що їхні почуття були взаємними, про шлюб не йшлося: батьки навіть чути не хотіли про одруження з недостатньо заможним (хоч і симпатичним) юнаком.

Зельда Сейр

Прагнучи стати популярним, Ф. С. Фіцджеральд вирушив до Нью-Йорка. Він пропонує написаний роман видавництву «Скрібнерс». Текст  потрапив до рук молодого редактора Макса Перкінса, який відзначив твір як перспективний, але той, що потребує багатьох доробок. Тоді Френсіс влаштовується на роботу в рекламне агентство, а вночі пише вірші, скетчі, сценарії. У той час молодий автор працює багато та швидко, а головне – доопрацьовує роман. Старання були оцінені гідно: коли у 1919 р. Ф. С. Фіцджеральд приніс рукопис до видавництва, Перкніс був у захваті, а відтак наполіг на виданні книжки.  Твір вийшов друком у 1920 р. під назвою «По той бік раю» (This Size of Paradise), молодий автор одразу став знаменитим і забезпеченим.

Мене винесло хвилею, мене обсипали

хвалою і грішми, про які я і не мріяв, –

і все з однієї причини: я говорив людям,

що відчуваю так само, як вони, і що

треба знайти якесь застосування усій

скупченій за ці роки нервовій енергії.

Ф. С. Фіцджеральд 

Перший опублікований твір не був літературним шедевром, але він виразно сповістив про прихід нового письменника, про прихід в американську літературу молодого покоління. Т. Денисова каже, що в романі «було висловлено емоційний досвід цілої юної генерації американців, які прийшли в життя після Першої світової війни й чия психіка ще сильніше, ніж у їхніх попередників, була враженою, як писав Фіцджеральд, «страхом перед убогістю і поклонінням успіху», які, ставши дорослими, усвідомили, що "всі боги вмерли, всі війни відгриміли, будь-яка віра підірвана"».

Через тиждень після виходу роману вони побралися із Зельдою Сейр. Молоді жили, як то кажуть, на широку ногу, тож незабаром кошти закінчилися і вони загрузли у боргах. За будь-яке свято треба платити – Ф. С. Фіцджеральд знову почав інтенсивно писати. Новели замовляли активно, гонорари у різних видавництвах поступово зростали. У 1922 році вийшла друком збірка оповідань «Оповіді джазової доби». До речі, саме Ф. С. Фіцджеральд увів поняття «Jazz age» на позначення періоду в історії США між закінченням Першої світової війни (1918) і початком Великої депресії (1929). Вже у 1936 р. автор зазначив: «Це була пора чудес, мистецтва, це була пора крайнощів і сатири… Всю країну охопила жадоба насолоди і гонитва за приємністю. Слово «джаз», яке тепер ніхто не вважає непристойним, означало спочатку секс, потім танцювальний стиль і, нарешті, музику. Коли говорять про джаз, мають на увазі, перш за все, стан нервової збудженості, приблизно такий, який виникає у великих містах при наближенні до них лінії фронту».

Письменник зробив джаз основною метафорою того часу, йому вдалося відтворити момент переходу від добросовісної та добропорядної Америки ХІХ ст. до Америки повоєнної, яка відкинула старі принципи і проголосила гедонізм.

Молодий автор не особливо прагнув розширювати діапазон пізнання реальності. Тривалий час «безвиїзно» жив в одному із багатих районів Нью-Йорка, з якого пізніше було «списано» місце дії «Великого Гетсбі». Тут молоде подружжя придбало будинок. Френсіс із сім'єю мандрував Європою, зупиняючись там, де збиралося світське товариство. 

В особистому житті письменника усе було не так безхмарно, як видається. Любов Зельди до розкішного життя з постійними вечірками та морем алкоголю не зникла навіть після народження доньки. У перервах між постійними святкуваннями та фліртом жінка встигала писати і малювати. Френсіса дратувала поведінка дружини в товаристві інших чоловіків, він часто влаштовував їй сцени ревнощів, на які Зельда реагувала істеричним сміхом. Кілька разів вона намагалася покінчити життя самогубством: вперше, коли, перебуваючи з сім'єю у французькій Рів'єрі, закохалася у льотчика. Чоловік побоявся "відбивати" дружину відомого письменника і зник. Друга спроба була спричинена компліментом Френсіса в адресу танцівниці Айседори Дункан, Зельда сприйняла це як зневагу до себе. Їй видалося, ніби вона надто товста для свого чоловіка і танцює, наче корова. Жінка намагалася стрибнути у сходовий прогін. Після цього випадку її почали вважати божевільною, але Зельду не особливо переймали плітки. Вона  виснажувала себе балетом і оголосила голодування.

Такий високий матеріальний рівень життя сім'ї письменник забезпечував літературною діяльністю, працюючи не стільки заради ідеї, скільки задля фінансової вигоди. До власних творів ставився доволі прагматично. Наприклад, Ф. С. Фіцджеральд написав понад 150 оповідань, але до чотирьох прижиттєвих збірок обрав лише  46, вважаючи інші недостатньо якісними.

З роками та досвідом у письменника підсилювалось трагічне світосприйняття, позбавлення ілюзій набуло статус лейтмотиву і в новелістиці письменника.

Усе, що я думаю про письменницьку майстерність, можна передати однією фразою. Писати треба для молоді свого покоління, для критиків наступного покоління і для професорів усіх наступних поколінь.

Ф. С. Фіцджеральд 

Ще за життя Ф. С. Фіцджеральда критики визнали «Великого Гетсбі» (1925) найкращим твором, згодом високу оцінку отримали й романи «Ніжна ніч» (1935) та посмертно видрукуваний «Останній магнат» (1941).

Втім, у читацької авдиторії «Великий Гетсбі» не мав такого комерційного успіху, як перші твори. А подружжя тим часом не збавляло шаленого ритму світського життя. «Роздвоєння» письменника тривало. У 1930 році в Зельди почали проявлятися ознаки психічного захворювання, вона потрапила до спеціальної лікарні, звідки її майже не відпускали. Турбота про доньку – Скотті –  повністю лягла на Ф. С. Фіцджеральда. 

Ф. С. Фіцджеральд із дружиною та донькою

У батька були прекрасні взаємини з дитиною, це видно і з їхнього постійного листування (дівчинка виховувалась у найкращих пансіонатах). Але від того Френсіс не отримував ні радості, ні наснаги до роботи. У той час письменник працював на Голівуд – писав примітивні сценарії, бо платили за «найоптимальніше вираження уявлень найпересічнішої особистості». Працюючи там, у 1937 р.  познайомився з Шілою Грем, останні роки життя він провів разом з нею. 

Шіла Грем

Постійна напруга, стреси та проблеми зі здоров’ям запивав алкоголем, а періоди творчости стабільно чергувалися з депресією. Незадовго до смерті в автобіографічній статті у журналі «Esquire» порівняв себе з розбитою тарілкою.  Життя виснаженого сорокачотирирічного Ф. С. Фіцджеральда раптово обірвалося від сердечного нападу в 1940 р. Він помер, вважаючи себе невдахою, "раsse" літературною тінню, чию творчість безнадійно забули.

За Тамарою Денисовою

У фонді відділу абонемента є багато книжок цього автора. Рекомендуємо ознайомитися із його найвідомішим романом:

Фіцджеральд, Френсіс Скотт.

Великий Гетсбі: романи / Ф. С. Фіцджеральд ; пер.з англ. М. Пінчевського, авт. передм., авт. приміт. Т. Денисова ; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Харків : Фоліо, 2003. 400 с. 

Ще будучи зеленим і вразливим юнаком,

я дістав від батька пораду, яку запам’ятав

на все життя.

–  Щоразу, коли тобі раптом захочеться

когось осудити, – сказав він, – згадуй, що

не кожному на цім світі випали переваги,

які маєш ти.

Дія роману відбувається у вигаданому містечку Вест-Егг влітку 1922 року, увага зосереджена на постаті таємничого молодого мільйонера Джея Гетсбі, закоханого у вродливу Дейзі Б’юкенен. У творі відтворена картина епохи джазу в США з характерним для того періоду декадансом, потягом до соціальних змін. Автор запланував написання роману ще 1923 р. під впливом вечірок у Лонг-Айленді, які він активно відвідував. Письменник довго не міг визначитися з назвою, схилявся до варіанту «Трімалкіон у Вест-Еггу». Книжка вийшла друком у квітні 1925 року, вона отримала змішані відгуки і виявилася комерційно невигідною: за перший рік вдалося продати лише 20 тисяч примірників. Інтерес до роману відновився упродовж Другої світової війни, а в повоєнні часи твір увійшов до шкільної програми в США. Наразі займає вісімнадцятий номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу «Ньюзвік» (англ. «Newsweek»).

Приємного читання!