«Справжня істина – та, якої не шукає й не хоче ніхто».

                                                                                       Бахман Інґеборґ

Інґеборґ  Бахман  — австрійська письменниця, лібретистка та журналістка, народилася 25 червня  1926 року в Клаґенфурті (Каринтія).   Вже у дитинстві Інґеборґ почала складати музику та писати вірші. Навчалася у народній школі, у федеральній реальній гімназії, у вищій школі для  дівчат.

1945-1946 — вивчала філософію та юриспруденцію в Іннсбруцькому та Ґрацькому університетах.   У 1946 році було опубліковане її перше оповідання «Пором». В цьому ж році вона починає вивчати філософію, германістику та психологію у Віденському університеті та відвідує зібрання гуртка молодих літераторів.  У студентські роки Бахман познайомилась з Паулем Целаном, Ільзе Айхінгер, Клаусом Демусом  та Якобом Таубесом .

Перші вірші виходять друком у 1948—1949 роках у віденському часописі «Лінкей. Поезія. Мистецтво. Критика».  У 1949 році І.Бахман проходить практику в психіатричній клініці Штайнгоф, а вже наступного року дописує дисертацію «Критична рецепція екзистенційної філософії Мартіна Гайдеґґера». 

Закінчивши університет, вона подорожує до Парижа та Лондона, де робить спробу познайомитися зі смертельно хворим на той час Людвіґом Вітґенштейном. Після повернення до Відня деякий час працює у секретаріаті американської окупаційної адміністрації.

Восени 1951 року стає сценаристкою на австрійській радіостанції «Рот-Вайс-Рот», де згодом обіймає посаду редактора. У 1952 році в ефірі вперше звучить її радіоп'єса «Сни на продаж». Тут  вона розповідає історію про офісного клерка Лауренца, який знаходить «лавку сновидінь» на вулицях Відня. Того ж року в журналі «Голоси сучасності», редактором якого був Ганс Вайґель, надруковано цикл її віршів «Від'їзд». Наступні чотири роки вона живе разом з Генце в Італії.

У 1953 році І. Бахман отримала літературну премію «Групи 47» за поетичну збірку «Відкладений час». Рік потому німецький журнал «Шпігель»  розмістив на обкладинці її портрет з підписом «Нові Римські елегії: Інґеборґ Бахман». Публікація у журналі принесла письменниці відомість серед ширшої аудиторії. У 1956 році була видана остання поетична збірка «Заклик до Великої Ведмедиці», за яку авторка отримує Літературну премію міста Бремена.

Після перших двох збірок протягом свого життя Бахман опублікує близько двох десятків віршів. У 1957 році вона стає членом-кореспондентом  Німецької академії мови та поезії у  Дармштадті.  Наприкінці того ж року відвідує Париж, де зустрічається з П.Целаном, а в 1958 році переїжджає в пошуках роботи з Риму до Мюнхена, де працює драматургинею на Баварському телебаченні.

Інґеборґ Бахман — одна з тих, хто започаткували жанр радіоп’єси. У 1958 році відбувається прем'єра радіовистави «Добрий Бог з Мангеттену». 3-го липня Бахман вперше зустрічається з Максом Фрішем, з яким живе наступні чотири роки у Цюриху та Римі. Мотиви їхнього розлучення у 1962 році звучать у романах Фріша «Назву себе Гантенбайн» та «Монток».

У 1968 році отримує Велику австрійську державну премію з літератури. З другої половини 1960-х років працює над прозовим циклом «Види смерті», першою книгою якого стає роман «Маліна», виданий у 1971 році. Романи «Справа Франци» та «Реквієм для Фанні Ґольдман» так і не було завершено. У 1972 році виходить збірка оповідань «Синхронно», Бахман отримує премію Антона Вільдґанса.

17 жовтня 1973 року вона помирає у Госпіталі святого Євгенія. На згадку про смерть Інґеборґ Бахман українська поетеса Ліна Костенко написала «Баладу про дим». Її іменем названо одну з державних відзнак у галузі літератури для німецькомовних авторів.

Цікава історія стосунків між найвидатнішими німецькомовними поетами після 1945 р. починаються у повоєнному Відні. Інґеборґ Бахман студіює там філософію, для Пауля Целана Відень – тільки проміжна станція. У травні 1948 року вони знайомляться, наприкінці червня він їде до Парижа. Їхнє листування після розлуки спочатку нечасте, нерішуче, відтак воно набирає обертів і продовжується в нових драматичних фазах. 

Листування між Інгеборг Бахман та Паулем Целаном (1948-1967 рр.) можна прочитувати як окрему історію, окремий художній текст. Двоє письменників зустрічаються у повоєнні роки і проносять свої почуття через все життя, хоч їм доля і не дала можливості бути завжди пліч-о-пліч.Вони проживають окреме життя у своїх листах, де ніхто не соромиться ні своїх почуттів, ні емоцій, які й не завжди відповідають бажанням адресанта. Про це дізнаємося із книги:

Бахман Інгеборг. Пора серця : листування : з листуванням між Паулем Целаном і Максом Флішем, а також між Інгеборг Бахман і Жизель Целан-Лестранж / І. Бахман, П. Целан ; упор. й ком. Б. Баддю, Г. Гьоллер, А. Штоль, Б. Від еман ; пер. з нім. Л. Дибенко, П. Рихло. – Чернівці : Книги - ХХІ, 2012. – 416 с.

Маємо надію, що і ця книга буде у фонді  нашого відділу.

 Пропонуємо вашій увазі книжкові видання видатної австрійської поетеси

 з фондів бібліотеки.

Бахман, Ингеборг.

Избранное: пер. с нем. / И. Бахман ; предисл. Д. Затонского. – Москва : Прогресс, 1981. – 336 с.

У книгу «Вибране» відомої австрійської письменниці Інгеборг Бахман (1926-1973) увійшли повість «Три дороги до озера», розповіді «Дитинство і юність в австрійському місті», «Тридцятий рік», «Синхронно» та інші, а також кращі зразки з її поетичної спадщини: вірші зі збірок «Відстрочений час», «Заклик до Великої Ведмедиці». Стиль поезії і склад прози І.Бахман ясний, простий і суворий. І вона насамперед лірик.

Бахман, Інгеборг.

Синхрон: [оповідання] / І. Бахман ; пер. з нім. В. Кам'янець. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2016. – 208 с. – (Бібліотека німецькомовної літератури) (Меридіан серця).

Оповідання видатної австрійської письменниці Інґеборґ Бахман належать до безперечних шедеврів модерної німецькомовної і світової літератури. Відважна неповторність мови, виразність змальовуваних характерів та енергійність почуттів — неповторні ознаки її прози. Її оповідання зворохоблюють душу і не залишають байдужим нікого. Героїні оповідань опиняються на розпутті свого існування, між кар’єрою й катастрофою, коли змушені зважуватись на крок, від якого залежить життя, правда, кохання, смерть.

Бахман, Інгеборг.

Сяюча нить для третьої: Поезії / І. Бахман, Г. Зайденауер, Б. Мюллер-Віланд ; пер. з нім. О. Сандиги. – Чернівці : Місто, 1999. – 64 с.

Ця книжка – спроба познайомити українського читача не просто з творчістю трьох австрійських поеток, а з цілою поетичною епохою, завдовжки в півстоліття. Вони близькі і далекі, як три дерева, що виросли на одній землі, під одним небом, коріння яких напували одні і ті ж джерела – хоча і в різний час – історія і дійсність Австрії. До збірки увійшли вірші Інгеборг Бахман, Гудрун Зайденауер, Біргіт Мюллер- Віланд.

ГАРЛЕМ

Вже хмари луснули, як висохлі діжчини,

І кожна штольня сіє дощ, та вмить

стрибає дощ з пожежної драбини

й на скриньці, повній музиці бринчить.

А чорне місто котить білі очі

за кожен ріг, немов зі світу йде.

Хтось вимкнув блюз дощу. Мовчання ночі.

Лише падіння капель. Де-не-де.

Інґеборґ Бахман була коханою жінкою для вкрай неординарних чоловіків: для відомого всьому світові поета Пауля Целана, швейцарського письменника і політичного діяча Макса Фріша, німецького композитора-неокласика Ганса Генце, друг літераторів Хайміто Додерера, Гюнтера Айха, Генріха Белля, художника-сюрреаліста Едґара Жене…Вона створила власний ліричний світ, зайняла почесне місце в австрійській літературі, її творчість ще до кінця не відкрита для українців. І звичайно, книги Інґеборґ Бахман очікують на зустріч із своїм особливим читачем!

І звичайно, книги письменниці очікують на зустріч із своїм особливим, вдумливими читачем!

          Використано матеріал з Інтернетвидань.