Учасники клубу «ПереПРОчитання» ПРО «Парфуми» П. Зюскінда

12 березня в регіональному тренінговому центрі ЧОУНБ імені М. Івасюка було проведено обговорення книжки «Парфуми, або історія одного вбивці» (нім. Das Parfum. Die Geschichte eines Mörders, 1985) відомого німецького письменника Патріка Зюскінда. Після засідання клубу ми вирішили поекспериментувати, відтак кілька учасників спробували написати рецензію на цей твір. До вашої уваги – тексти Святослава Рачука та В’ячеслава Сарафінчана.

 

***

Святослав Рачук

Історія одного вбивці, або, краще зазначити, історія розчарованого аромату. Логіка розвитку головного героя – Гренуя, побудована виходячи із його таланту – це збір та створення ідеального аромату. Завдяки якому він хотів пізнати самого себе. Проте засоби, які він обрав для досягнення своєї мети, виявились максимально антигуманними. У поведінці головного героя простежуються ознаки патологічного маньяка, а саме – відсутність будь-яких емоційних переживань, емпатії, людяності, його мотивація проявляється тільки в одному вимірі: створення ідеального аромату для самопізнання. Гренуй перетворюється в машину для виконання однієї-єдиної задачі, нехтуючи при цьому всіма моральними настановами суспільства. При цьому Гренуй не те що не має внутрішніх компасів, але й ігнорує всі наявні приписи соціуму. Після того, як був створений ідеальний аромат, він отримує розчарування від нього та вирішує закінчити життя самогубством. Постає відкритим питання, чому досягнувши ідеального, на думку героя, аромату, він в ньому розчарувався? Невже його єдиний вроджений талант, який розвивав все своє життя, підвів його у найважливіший момент? Саме розчарування у власному генії, стало точкою неповернення, стало причиною загибелі. Гренуй міг після свого невдалого експерименту переїхати спокійно в іншу країну і там продовжити добувати ідеальні аромати, проте фундаментальне розчарування у власній особистості перетворилось в імпульсивне бажання покінчити життя, обливши себе ідеальним ароматом. Один із висновків, які можна зробити виходячи із розповіді – це те, що не варто сподіватись винятково на свій талант, бо він може підвести в найбільш відповідальний момент. Потрібно завжди мати запасні варіанти, щоб змогти реалізувати себе як особистість (хоча слово особистість для Гренуя надто комплементарне). Також простежується наявність тонкої межі, а саме "соціального" елементу внутрішнього світу героя. Відсутність психологізму робить Гренуя просто машиною без виправдання, проте якби була в нього ця душа, тоді б і читач міг проявити співчуття до нього, і зменшення відповідальності за вбивства, які здійснив герой. Невже між генієм та вбивцею є тільки тонка межа емпатії та психологізму, яка дозволить поспівчувати навіть затятим вбивцям та садистам, але те, що ми не співчуваємо Греную лише через відсутність опису його переживань, а не через те, що він паталогічний вбивця, ставить під сумнів загальнолюдську систему цінностей під гостре питання: чи загальнолюдські цінності є цінні для людини тому, що вони захищають людей та приносять користь, чи тому, що ми можемо їх переживати та співпереживати як їх носії?

 

***

В’ячеслав Сарафінчан

Отже, Жан-Батіст Гренуй – хто він: маніакальний вбивця-парфумер чи сердега-безпритульник, якого ніхто не навчив любови. Насамперед хочу поділитися враженням від майстерності автора. Зюскінд в своєму дебютному романі неабияк описує гидкі речі, але робить це так легко й невимушено, буцімто сам вже давно відчув всі різноманіття запахів людського тіла й оточення. З перших сторінок автор «занурює» читачів в найбридкіше місце на Землі й одночасно показує ставлення людей навколо до малого Гренуя. Навіть рідна мати, мовляв, воно все одно помре, відмовляється від сина одразу після народження. І не було б дивно, якщо з'явившись на світ в такий спосіб, малий Гренуй негайно сконав, але ні. Пізніше діти спробують вбити його ще раз, однак все намарно. Полумінь життя в ньому палав з народження. Як крицю загартовують в полум'ї, як розум загострюють читанням так і малий Гренуй після першого свого покрику почав свою путь загартування і самопізнання. Маючи аутичні ознаки, і недоладне тіло він починає знайомство зі світом через природу. Саме запахи дерева та моря спонукають його вимовити перші слова, аби окреслити предмети й відразу розуміє ницість мови, а щонайголовніше – перевагу запаху над іншими відчуттями. А що власне ще робити у житті, коли всі тебе відштовхують, але ти й сам не хочеш бути з людьми? Розвиватися. Непогамовне бажання до розвитку й пізнання стає справжнім стрижнем нашого героя, його рушієм та розрушієм. Зрештою, кожен з ким він стикався, був певен: цей байстрюк виживе скрізь і за абияких умов. І жодного сумніву не виникає щодо причини його живучости: це шалена мотивація пізнання. Невже можна зупинити людину, котра дихає осягненням? Перший рубіж це зустріч із дівчиною, котру він бачить як «саму красу». Уперше Гренуй був шокований запахом аж настільки, що був змушений оцінити всю красу на взір, себто допомогти собі вічами. Бажання оволодіти її запахом герой бере за належне, тому і вбивство юнки зовсім не обходить його, ба гірше, її аромат зник назавжди. Залишився він лише в закутках пам'яті Гренуя, а це йому зовсім не подобається. І ось вам ще більше мотивації: знайти спосіб зберегти запах людини. Мабуть, саме тут він чітко починає розрізняти осоружні запахи від приємних. Опісля, залишишви свого вчителя, пана Бальдіні, а заразом свій притулок Гренуй відправляється у подорож на вершину гори Плон-дю-Канталь, де живе на самоті у печері. Таке буття подобається Гренуєві, бо люди тхнуть, до того ж їхні думки, їхнє ставлення до життя викликають відразу в головного героя. Врешті, тут він зрозумів, що не має власного запаху, а перебування в закамарках розуму вже не слугує йому пошаною. Все, що він нібито мав умить зникає. І знову мотивація допомагає йому виборсатися з цього стану, віднестися й рухатися далі. Останній рубікон самопізнання — створення чи радше «крадіжка» запаху людини, щоб привласнити її собі. Здобувши знання жирової мацерації, Гренуй вбиває низку молодих і незайманих дівчат, аромат яких є «самою красою», себто ідеалістичним проявом любови. Саме тут всі знання, котрих він набув протягом життя стають у пригоді. Непомітний, мов тінь, недоладний та неоковирний Гренуй нікому не впадає у вічі, оскільки вміє створювати «непомітні» парфуми і стає жахіттям для городян Грасса. Врешті-решт, вбивши останню молодицю, герой створює аромат «райської любови», яким щиро ділиться з людьми. Я не засуджую його саме за ці дії. Все зроблене було заради себе і заради людей також. Шалена оргія тому підтвердження. Невже краще прожити покірне життя нічого не давши світові чи вбити кількадесят жінок, але подарувавши десятьом тисячам найкращу мить, про котру вони всі зрештою забули, як про сон? Бо були налякані, і не дивно — вони просто не мали пояснень, не зрозуміли, що трапилося. А це боязнь всіх людей. І насамкінець хочу мовити, що ми достеменно не знаємо, якими були «зсередини» ті юнки, а може Гренуй вберіг світ від ще гіршого зла? Адже «райський» запах не є ознакою шляхетних рис. Людина неподільна, як і Гренуй, хоча в кінці його все ж розділили, закінчивши цю історію…

Відбулось четверте засідання книжкового клубу "ПереПРОчитання"

 12 березня в регіональному тренінговому центрі ЧОУНБ імені М. Івасюка було проведено обговорення книжки «Парфуми, або історія одного вбивці» (нім. Das Parfum. Die Geschichte eines Mörders, 1985). Це найвідоміший твір німецького письменника Патріка Зюскінда, більш знаний під скороченою назвою «Парфуми» або «Запахи». Жанр можна визначити як історичну фантастику з елементами детективу та психологічного роману, або ж як роман про митця – історія життя сироти з надзвичайно гострим нюхом; згодом головний герой стає геніальним парфумером, який заради одержимості  здатен на все.

Цей твір – один із найпопулярніших бестселерів другої половини ХХ століття. Під час засідання учасники обговорювали, чому інтерес "Парфумів" не згасає й дотепер, проаналізували найзагальніші риси авторського стилю, з’ясували жанр, порушили питання про геніальність й огиду, (а)моральність, соціальну / особисту відповідальність, межу між добром і злом у житті й мистецтві тощо – складно вмістити в невеликому дописі всі думки та тези, озвучені впродовж понад 2 годин живого спілкування. 

Запрошуємо доєднуватись до майбутніх заходів книжкового клубу! Наступного разу плануємо обговорювати малу прозу українського класика М. Хвильового. Щоб не пропустити детальнішу інформацію і анонс – стежте за оновленнями на блозі відділу абонемента, на сайті ЧОУНБ або в соцмережах бібліотеки.

Нагадуємо, що 18 березня (в суботу) буде заняття з креативного письма, на якому всі охочі зможуть повправлятися в написанні текстів, виконати цікаві завдання і провести вільний час з користю.

До зустрічі у стінах нашої книгозбірні!

Що почитати: добірка книжок

Антипович, Тарас.
ХРОНОС : фантаст. роман / Тарас Антипович. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018, вид. 2-ге. – 200 с.

«Хронос» – футурологічний роман з ефектним сюжетом і прискіпливо-болісним поглядом на світ інноваційних технологій та одвічних людських спокус. Події роману розвиваються у 2040 рр., коли новий науковий винахід кардинально змінює долі людей. За образом космополітичного суспільства проступає віртуозна проєкція на сучасну Україну.
 

Павло Вольвач
Сни неофіта : роман / Павло Вольвач. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. – 288 с.

«Сни неофіта» – третя прозова книжка поета, публіциста та журналіста Павла Вольвача. Присвячена Запоріжжю й відтворює період дев’яностих років минулого століття. «Різношерстні» люди – бандити, інтелігенти, пересічні працівники – компактно проживають у місті, яке ще вчора було радянським, а вже сьогодні вчиться будувати незалежність на пострадянському ґрунті.
Якими були 90-ті роки в Україні для поета-початківця, журналіста, коли в панорамі буттєвого тільки починали проступати невідомі раніше, незвичні елементи, створюючи чернетки сучасності? А втім, спершу головному герою Миколі Холодному доведеться вивчити кримінальний світ, побути зразковим пролетарем та перебиратися випадковими заробітками. Лише після цього буде Київ, поезія та уявний смак визнання.

 
Еко У.
Маятник Фуко: роман / Умберто Еко; пер. з італ. М. І. Прокопович; худож.-оформлювач О. М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2014. – 607 с. – (Карта світу).

«Маятник Фуко» (1988) – історико-детективно-філософсько-пародійний роман. Назва твору походить від назви фізичного досліду, проведеного вченим Леоном Фуко у 1851 році, який за допомогою маятника довів, що Земля обертається навколо своєї осі.
...До редакції міланського видавництва «Ґарамон», де працюють три інтелектуали з енциклопедичними знаннями – Казобон, Якопо Бельбо та Діоталлеві, полковник у відставці Арденті приносить рукопис своєї книги, у якій він начебто розкрив таємницю ордену тамплієрів. Наступного дня Арденті зникає за загадкових обставин, і трійця працівників видавництва вирішує відродити «задум» – справжню історію ордену тамплієрів, а також визначити їхню місію. В результаті виходить, що усі визначні події в історії Європи так чи так пов'язані з реалізацією «задуму» тамплієрів. Автор зображує на що здатні люди заради ідеї, а також до чого може призвести бажання людини пізнати сенс буття.
 
Зануссі К.
Час помирати: Спогади, роздуми, анекдоти / К. Зануссі; пер. з пол. Л. Хворост; худож.-оформлювач О. Г. Жуков. – Харків: Фоліо, 2016. – 478 с. – (Карта світу).

«Час помирати» – розповідь митця про його непростий шлях в аспектах творчого пізнання і про людей, що його оточували, серед них було немало цікавих особистостей, зокрема Папа Іван Павло ІІ, президент Чехії Вацлав Гавел та багато інших. Спеціально для цього видання Зануссі написав новий розділ, в якому розповів про своє ставлення до України, її історії та культури.

 
В. Г. Зебальд
Аустерліц / В. Г. Зебальд; пер. з нім. Романа Осадчука. – Київ: Комбук, 2020. – 336 с.

Роман В. Зебальда (1944–2001) «Аустерліц», який багато критиків називають найвизначнішим німецькомовним романом ХХІ століття, вийшов друком у 2001 році, незадовго до трагічної смерті автора внаслідок автомобільної аварії. Цей роман або ж «прозову книжку невизначеного жанру», як називав його сам Зебальд, вирізняє не лише незвичний, лабіринтоподібний сюжет, а й особлива поетичність мови, яка перетворює твір на довгий вірш про пошуки втраченого дитинства. Неназваний оповідач знову й знов зустрічає залюбленого в європейські ландшафти та архітектуру загадкового самітника Жака Аустерліца, який розповідає йому про свої багатолітні намагання розкрити таємницю власного походження.
Ці пошуки ведуть його ледь не через усю Європу, спонукають відвідати різноманітні «місця пам’яті» найновішої німецької та європейської історії — з Антверпена до Лондона, з Парижа до Марієнбада, а з Праги до концентраційного табору «Терезієнштадт». І це лише зовнішній, сюжетний контур роману, насиченого історичними екскурсами, поетичними спостереженнями та меланхолійними розмірковуваннями про (не)обжитість простору й проминання часу, з якими людина змушена давати собі раду.

 
Капусцінський, Ришард
Ще один день життя / Ришард Капусцінський ; переклад з польської Олеся Герасима. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2015. – 128 с.

«Ще один день життя» всесвітньо знаного польського репортажиста Ришарда Капусцінського – книжка, написана на межі документалістики і художньої літератури. Цього разу автор веде мову про Анголу. Втім, колоніальне минуле і боротьба за незалежність, іноземна інтервенція, громадянська війна, політичні чвари на тлі тотальної корупції та бідності населення, а також порожні пафосні промови на тлі військових та економічних катастроф – одне слово, все, про що пише Капусцінський, є актуальним не лише для вкрай відсталої африканської країни 70-х років минулого століття.

 
Сазерленд, Джефф
Scrum. Навчись робити вдвічі більше за менший час. – Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2018. – 280 с.

Автор – розробник революційної методики Scrum, яка дозволяє гнучко будувати роботу і підвищує її якість. У гіперконкурентному ХХІ столітті не можна марнувати час, зусилля, ресурси. Деколи «початковий» план не спрацьовує – виявляється, що клієнт потребує вже чогось іншого, адже умови змінюються з небаченою раніше швидкістю. Унікальна методика Scrum руйнує стереотипи старої методики управління проєктами. Її основа – команда, що має надзвичайне почуття мети, самоорганізованість і здатність до самоврядування.

 
Ушкалов Леонід
Що таке українська література? : есеї / Леонід Ушкалов. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 352 с.

До книжки ввійшли 45 есеїв, які вперше побачили світ у 2012–2013 роках на шпальтах газети «Україна молода» в рубриці «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». Науковець порушує цілу низку питань, важливих для кожної людини: щастя, свобода, любов, правда, поезія, самотність.
Увагу автора привертають і добре відомі класики, зокрема Сковорода, Квітка-Основ’яненко, Шевченко, Гоголь, Драгоманов, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Винниченко, Хвильовий, Йогансен, Маланюк, Довженко, Яновський, і менш знані: Кримський, Шпол, Буревій, Чернов, Теліга, Лівицька-Холодна й інші. Написані в яскравій публіцистичній манері, ці «уроки» незаперечно свідчать про одне: українська літературна традиція від давнини до сьогодні – багата, барвиста і надзвичайно цікава.
 
Фром, Еріх
Мати або бути? / Еріх Фром. – Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2020. – 304 с.

«Мати або бути?» (англ. «To Have or to Be?») – остання робота німецького психолога та філософа Еріха Фромма, який окреслює два способи людського існування: володіння (від «мати»; люди, що керуються цією ціннісною орієнтацією завжди прагнуть щось мати) та буття (від «бути», що означає виражати та розвивати свої здібності, таланти, якими природа наділила кожну людину).
У центрі соціально-філософської теорії Фромма перебуває людина та її потреби. На думку вченого, слід розрізняти потреби нормальні, здорові, активні та потреби патологічні, штучні.
 

Книжковий клуб: Патрік Зюскінд "Парфуми"

12 березня, у неділю, о 15:00 буде проведено четверте засідання книжкового клубу. Зустріч відбудеться за адресою м. Чернівці, ЧОУНБ імені Михайла Івасюка (вул. О. Кобилянської, 47), РТЦ (3 поверх).

«Парфуми: історія одного вбивці» (нім. Das Parfum. Die Geschichte eines Mörders, 1985) – найпопулярніший роман німецького письменника Патріка Зюскінда, більш відомий під скороченою назвою «Парфуми», або «Запахи». Його жанр можна визначити як історичну фантастику з елементами детективу та психологічного роману. Це історія життя сироти з надзвичайно гострим нюхом; згодом головний герой стає геніальним парфумером, який заради одержимості ароматами здатен на все.

«Парфуми» – дебютний роман П. Зюскінда, книжка одразу стала бестселером і отримала безліч схвальних відгуків. Твір неодноразово перевидавали, його переклали 48 мовами. Вже у 1987 р. загальний наклад книги склав понад мільйон примірників (наразі це число зросло до 20 млн).

Обговорення модерує магістрантка філологічного факультету ЧНУ імені Юрія Федьковича, бібліотекарка відділу абонемента ЧОУНБ імені Михайла Івасюка Марина Горбатюк.