Що почитати: добірка найпопулярніших новинок

Бакман, Фредрік.
Ми проти вас : роман / Ф. Бакман ; пер. зі швед. С. Волковецька. Київ : Книголав, 2023. 488 с. (Полиця бестселер).
«Ми проти вас» – продовження бестселера «Ведмеже місто» відомого шведського письменника Фредріка Бакмана.
Для чого потрібна перемога? І чи можливо наодинці, без команди, вистояти, коли ти раптом опиняєшся проти всіх? Історія продовжується не тільки у Бйорнстаді, а й сусідньому містечку Гед, і тепер це не лише спортивне протистояння, а запеклий бій за виживання – з політичними інтригами, непростими викликами і невиправними вчинками.
Після трагічних подій, які тут сталися напередодні важливого матчу, хокейний клуб «Бйорнстад-Хокей» під загрозою закриття, гравці та тренер переходять в команду суперника, за ними й спонсори. Але з’являється новий шанс, з’являються нові гравці. Чим ближче до вирішального матчу, тим більше емоцій, ненависть росте. Але чи залишається шанс на примирення?
 
Ґілберт, Елізабет.
Я згодна. Як одна жінка, яка не вірила у шлюб, таки вийшла заміж ; пер. з англ. Г. Лелів. Львiв : Вид-во Старого Лева, 2023. 336 с.
Це захоплива мандрівка-дослідження, у якій Елізабет Ґілберт із притаманною їй відвертістю, вдумливістю та гумором шукає для себе відповіді на одвічні питання про стосунки, намагаючись змиритися зі складним інститутом шлюбу. Чи не вимагаємо ми занадто багато від кохання, обтяжуючи його надмірними сподіваннями? Як так стається, що сімейне життя зазвичай перетворюється на важку працю?
Часом відповіді досить несподівані й неоднозначні, часом породжують багато наступних запитань, а часом – не такі романтичні або навіть очевидні, як можна було б припустити.
 
Еґер, Едіт Іва.
Вибір. Прийняти можливе. [Свобода полягає в тому, аби прийняти все, що сталося] ; пер. з англ. Х. Радченко. Київ : Книголав, 2023. 400 с. (Полиця бестселер).
Докротка Еґер потрапила до Аушвіцу, коли їй було 16 років. Через кілька років після звільнення дівчина приїхала до Америки, де протягом десятиліть працювала над тим, щоб зцілитись від травми.
У цій книжці історія її перебування у концтаборі та звільнення, історія самозцілення. За словами авторки, ніхто не може уникнути страждань у своєму житті, але кожен має вибір, як вийти з таких ситуацій – як жертва чи той, хто вцілів.
 
Зевін, Ґабріель.
Завтра, завтра, завтра... : роман / Ґ. Зевін. Харків : Віват, 2023. 448 с. (Художня література) (Бестселер The New York Times) (Найкраща книжка 2022 року року за версією AMASON).
Сем Мейзер і Сейді Ґрін – лос-анджелеські розумахи, які колись були друзями й крутилися в одному колі. Одного холодного грудневого дня після кількарічної перерви у спілкуванні вони випадково зустрічаються на платформі метро. Сейді дає Сему диск зі своєю відеогрою, хлопець проходить її та пропонує доречні покращення. На тлі особистої драми Сейді захоплення іграми знову їх зближує, і згодом вони створюють популярну гру «Ічіґо», відкривають власну компанію і ще до закінчення коледжу стають багатіями. Та чи вдасться їм встояти перед спокусами дорослого життя й реалізувати особисті творчі амбіції, не втративши дружби? Це багатошаровий роман про дорослішання, пошук себе та успіх, який змінює правила гри; про кохання й душевний та фізичний біль, від якого неможливо сховатися. І про життя, яке є нечесною грою.
 
Горіха Зерня, Тамара.
Принцип втручання : роман. Київ : Білка, 2022. 288 с.
Це детектив, драма і комедія, смішна до сліз і зворушлива до ненависті історія.
Героїня книги – жінка з дірою у грудях. На тому місці, де мало б бути серце, у неї діра, в якій кілком стирчить загибель на війні чоловіка. А ще особиста юнацька драма, а ще ряд таємниць, які, з одного боку, нас не вбивають, а з іншого – чомусь не роблять сильнішими.
Єдиною опорою і розрадою Станіслави стала робота. Чистий холодний розум, логіка і математика, ось її безпечна гавань, ось світ, у якому вона задає власні правила гри і почувається у безпеці.
І з цього світу формул і рівнянь її висмикує прохання, яке неможливо відхилити. Але і погодитися теж неможливо, тому що це дивно. І абсолютно нелогічно. І ще трошки смертельно небезпечно.

Матіос, Марія Василівна.
Мами : драма на 6 д. / М. В. Матіос. 2-е вид. Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2023. 288 с.
У своїй новій книзі Марія Матіос розповідає історії п’яти жінок. Усі вони – різні, у кожної своя доля, але об’єднує їх одне – найстрашніше, що може спіткати маму, – втрата єдиного сина. Кожна переживає горе по-своєму, а разом вони доповнюють одна одну і розкривають усю глибину й розпач трагедії осиро­­­тілого материнства.
«Мами́» – важка, драматична книга. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу й на гострі питання, які порушує відома українська письменниця у своїй найновішій книзі.
 
 
Стрелекі, Джон П.
Повернення до кафе на краю світу / Д. П. Стрелекі ; пер. з англ. М. Пухлій. Харків : Віват, 2023. 304 с. (Художня література).
Життя Джона назавжди змінилося після того, як він заблукав і потрапив у маленьке затишне кафе «Чому ви тут?». Чоловік провів там усю ніч і полишив це місце з новим поглядом на сенс буття загалом і на своє життя зокрема. Джон дуже здивувався, коли десятьма роками пізніше знову опинився в цьому кафе. От тільки цього разу в меню були три нові запитання. І відповісти на них уже мала Джессіка – випадкова відвідувачка, яка втратила життєвий орієнтир. Час, проведений у кафе, надихає Джона і Джессіку заглибитись у себе, звіритись зі своїми цінностями й жити справжнім та насиченим життям. 

Важливі дати (листопад)

 

3 листопада

125 років від дня народження Дмитра Фальківського (справж. – Левчук; 1898–1934), українського письменника, сценариста, перекладача представника «Розстріляного відродження».

7 листопада                                                                 

85 років від дня народження Анатолія Петровича Василенка (1938), українського художника-ілюстратора.

10 листопада                                                                      120 років від дня народження Тереня (Терентія) Масенка (1903–1970), українського поета, перекладача.

15 листопада

100 років від дня народження Віктора Кочевського (1923–2005), українського поета, перекладача.

17 листопада

50 років від дня народження Маріанни Ярославівни Кіяновської (нар. 1973), української поетеси, прозаїка, перекладачки, педагога.

20 листопада

Офіційний день національного прапора у Великобританії

165 років від дня народження Сельми Лагерлеф (1858–1940), шведської письменниці, авторки художніх, історичних і краєзнавчих книг. Перша жінка-письменниця, відзначена у 1909 році Нобелівською премією з літератури.

23 листопада

165 років від дня народження Марії Башкирцевої (1858–1884), художниці, прозаїка українського зарубіжжя.

24 листопада

70 років від дня народження Ігоря Смичека (нар. 1953), українського художника-ілюстратора.

 

25 листопада

День пам’яті жертв голодомору

185 років від дня народження Івана Нечуя-Левицького (Левицького) (1838–1918), українського прозаїка, публіциста.

60 років від дня народження Ольги Думанської (нар. 1963), української художниці-ілюстраторки.

27 листопада

160 років від дня народження Ольги Кобилянської (1863–1942), українського прозаїка.

29 листопада

245 років від дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка (Квітки) (1778–1843), українського драматурга, прозаїка.

200 років із дня народження Матвія Номиса (справжнє прізвище – Симонов) (1823–1901), етнографа, фольклориста, письменника, педагога, видавця.

 

Учасники книжкового клубу ПРО "1984" Дж. Орвелла

ІГОР СЯБРО

Роман «1984» Джорджа Орвела є одним із символів «вічних бестселерів» світової літератури. Одним з образів у романі є Старший Брат, прототипом якого є Йосиф Сталін. Основна суть твору не в описі тоталітарного режиму (це теж важливо, але воно зʼявляється не з повітря). Чинник, що формує будь-який режим – це інформаційний чинник. Щоб досягнути цієї мети потрібно створити концепцію, в яку суспільство повірить, не роздумуючи про недоліки. Суспільство йде за режимом і допомагає йому захопити владу в державі. Для того, щоб ніхто не зруйнував цей режим, влада створює каральні органи: фільтраційні табори (міністерства) – місця для страт, щоб «перевиховати» чи відправити у забуття. Так в антиутопії Орвелла робила Поліція думок (вишукувала інакодумців і знищувала), а також Міністерство любові (де змушували любити Старшого брата). Після створення цих органів переписується історія (знищували всі речі, які стосувалися минулого, змінювали історію за вказівкою Міністерства правди).
Після цього режим послаблює суспільство, випускаючи продукти харчування низької якості і в малій пропорції. Наступний крок – це позбування почуттів (кохання Вінстона з Джулією було справжнім, чи лише гра?). Особливою рисою тоталітарного режиму є створення особливого заполітизованого жаргону – новомови (newspeak) і заборона логічного мислення:
- Скільки буде 2+2? Скільки пальців я показую? – питає О’Браєн.
- Буде 4, – відповів Вінстон.
- А якщо краще подумати ? – перепитує О’Браєн
- Буде 4.
- А якщо краще подумати ? Урешті-решт головний герой усе ж визнав, що йому показували 5 пальців.
І це не лише роман, це пророцтво, яке давав автор у своєму останньому інтерв’ю. І пророцтво збувається (на прикладі путінської росії, комуністичного Китаю і релігійного терористичного Ірану). «1984» є непрямим закликом до недопускання подібних людей із подібними ідеями, інакше планета розпочне самолікування (знищення людства).

 
ЛЮБОВ ДОБРОВОЛЬСЬКА
Почну з того, що роман Джоржа Орвелла «1984», взяла у відділі  бібліотеки. І в цьому вже був символічний ритуал – взяла, вчасно прочитала і сходила на «ПереПРОчитання». Якщо чесно, вже не пам’ятаю твір, який би ось так одразу з перших сторінок зацікавив. Ця книга про минуле і теперішнє, про Міністерства любові, правди та ін. – ну і про сам вплив тоталітарного режиму на людину, якщо провести аналогію із сьогоденням – вплив на маси через соціальні мережі, оцифрування. Сцени насильства в самому кінці свідомо не читала. За кольором та відчуттями  для мене цей роман сірий (місцями темно-сірий ліс у підземеллі, холодний, зі щурячим писком). У фіналі світло, таке яскраве і тепле – не зважаючи на неочікуваний кінець.
 

ВЯЧЕСЛАВ САРАФІНЧАН
Під час розмов з колегами та перегляду різних так чи сяк пов'язаних з літературою відео я неодноразово чув, що романи Джорджа Орвелла є обов'язковими до прочитання якщо ти бодай трішки цікавишся літературою. Я завше відтягував це знайомство, щоб підійти до нього більш свідомо, так би мовити, дозрілим. І ось, на черговому засіданні книжкового клубу «ПереПРОчитання» випала така нагода. Джордж Орвелл (25.06.1903- 21.01.1950) – англійський письменник, який є автором десятьох книг, найвідоміші з них: «Колгосп тварин» та «1984». Саме з останньої роботи я почав знайомство з його творчістю. Це вершина доробку, що увібрала в себе ліпші риси і є уособленням життєвого досвіду та майстерності митця. Відомі літературознавці зараховують Орвелла до плеяди маститих письменників двадцятого сторіччя разом із Реєм Бредбері, Міланом Кундерою, Умберто Еко та іншими. Доробок Орвелла високо оцінюють й інші організації. Наприклад, у 2009 британська газета «Time» оголосила роман «1984» найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років. Інші газети, зокрема «The Guardian», і досі регулярно проводять опитування серед читачів чи дійсно передбачення Джорджа здійснилися. Чимала кількість людей вважає, що так, себто ми живемо в такому світі.
А ще роман «1984» займає друге місце у рейтингу 100 найкращих книг усіх часів від журналу «Newsweek». Але годі про регалії, гайда до самого роману. Існує таке поняття як культовий витвір мистецтва. Його ознаками є цікавість та актуальність для різних поколінь, становлення частиною культури, а також афоризми та цитати, які знають навіть ті люди, що не знайомі з цим твором, як от «Старший брат стежить за тобою». У книзі описані риси тоталітарного режиму і його ставлення до людей. Написана вона в жанрі антиутопії, що є протиставленням до утопії і показує ймовірність небезпечних наслідків, пов'язаних з експериментами над людством задля його «поліпшення». «Поліпшення» недарма в лапках, бо що для влади є поліпшенням, для соціуму зазвичай є погіршенням. Від перших сторінок я був приголомшений неймовірним стилем написання. Узагалі Орвелл мастак письменництва, проте я й гадки не мав, що настільки. Його основними постулатами були: лаконічність тексту, стилістична «ідеальність» (заради якої автор викреслював безліч слів, бо вважав їх зайвими) та пошук нових афоризмів і метафор. Орвелл казав: якщо у вас немає ідеї – не починайте писати, якщо у вас немає незужитих метафор – не закінчуйте. І дійсно, метафора про Старшого Брата та гасла ансоцу є підтвердженням цього ВІЙНА – ЦЕ МИР; СВОБОДА – ЦЕ РАБСТВО; НЕУЦТВО – ЦЕ СИЛА.
У образі головного героя Вінстона Сміта легко впізнати самого себе. Його закіптюжене життя заради буцімто вищих ідеалів, що без угаву лунають звідусіль й підбурюють до служіння країні чи то світу, а також формують буття, його межі та моральні висоти – чітко прослідковуються нині. Звісно, у творі є огріхи, тому його недоцільно трактувати, як беззаперечну істину. Я радше в'являв історію альтернативного буття, яке накладається на наше та залишає відбиток. Недарма ж існує теорія мультивсесвіту. Гадаю, що в кількох випадках з десяти й дійсно могло так трапитися, себто тоталітаризм міг досягнути описаних меж.

Але ж чи є різниця як подавати правду і як приховувати брехню? Чи не може бути, що під виглядом свободи нам подають рабство? Хіба наш інфопростір не є занехаяним? Хіба ми повноцінно контролюємо життя? Ці всі питання випливали у свідомості ще до прочитання, а поготів після. Відповідь для мене очевидна: я не думаю про те чого не можу перевірити й достеменно дізнатися. Бо це зайве марнування часу. Але ж ангсоц і намагався зробити мисливу особу невігласом. Бо неуцтво – це сила. Отже, частково (а, може, ні) я теж неук. Це замкнене коло. Порушуючи ці питання знову негативному впливу й бажанню самому вирішувати свою долю. Але чи можемо ми вирішувати свою долю? Зрештою, у цьому і є геніальність написаного. Гадаю ще не одне сторіччя «1984» буде бентежити уми читачів, даруючи то важкість від усвідомлення нашого становища, то піднесення від того, що ми, як і Вінстон Сміт, можемо хоча б спробувати розірвати це коло.

23.10.23
 
 
 

Вячеслав Сарафінчан ПРО роман "Забуття" Тані Малярчук

24 вересня в межах книжкового клубу, що функціонує на базі Чернівецької обласної бібліотеки імені Михайла Івасюка відбулось обговорення роману «Забуття» Тані Малярчук. Один із постійних учасників, Вячеслав Сарафінчан, поділився своїми враженнями про книжку (текст подаємо в авторській редакції):

«Під час чергового засідання книжкового клубу «переПРОчитання» тлумачили роман Тетяни Малярчук «Забуття» чи як його перекладають за кордоном «У череві синього кита». І ця назва не випадкова. Таня Малярчук повсякчасно послуговується цією метафорою, щоб схарактеризувати швидкоплинність часу, його беззаперечний поступ, що, немовби Синій кит, безжально проковтує людські спомини. Усередині цього черева зникає все: люди, згадки й цілі епохи, допоки Синій кіт не вивергне їх зі свого черева, аби знову зловтішно проковтнути, адже історія циклічна. У центрі всього дійства опиняється визначна постать української культури, палкий ідеолог українського монархізму — В'ячеслав Липинський (1882—1931). Він народився у сім'ї польського шляхетного роду, і з огляду на це близькі його називали Вацлавом. Його «Листи до братів-хліборобів» донині є найбільш значущою працею української консервативної думки, яку більшість свого життя намагався впровадити Липинський. На жаль, його ідейна боротьба так і не була втілена, і жодної монархічної України із Скоропадським на чолі не виникло. Авторка описує діалог Липинського та його доньки так:

—Тату, я завжди хотіла дещо спитати. Те, чому ти присвятив ціле життя… Тобі ж нічого не вдалося, правильно.

 — Я дійшов висновку, що українці не здатні до державного життя. Це анархічна нація.

По інший бік оповіді Геройка Тані Малярчук, яка проживає своє невсипуще життя, але вже на сторіччя пізніше. Спершу молода й енергійна студентка, навчаючись, захоплюється письменництвом і пише численні оповідання. Вони вряди-годи стають успішними, певні люди її захопливо читають, а на одній презентації в місцевому генделику бурхливо оплескують. Рівночасно вона знайомиться з кількома чоловіками, але крихкі шлюби постійно відштовхують від берегів реальності кудись у пітьму, себто в черево Синього кита, тобто в сорок та пітьму, або кіптяву, як пише авторка. Геройка, зрештою, порушує питання миттєвостей часу та буття й вирішує повернутися назад, аби зрозуміти, як виборсатися із цієї нескінченної коловерті. Результатом цих пошуків стає зацікавленість Липинським, його життям та його доробком. Урешті вона каже: «Найважче пояснити — і собі теж — чому раптом він? Хто ми одне одному? Відповідаю: ніхто». Це перші слова у книжці, але вони є підсумком метикування Геройки. Схоже, що вони промовлені вже в череві Синього кита, який безугавно поглинув і її, і Липинського. Загалом в романі є величенне підґрунтя для роздумів, аналізу. Плетениці часу подеколи перетинаються, і справляють враження моторошні та остраху. Авторка зумисно назвала кожен розділ певним роком, щоб ми як читачі могли відстежувати коливання цих мотузок, які є хвилями чи кривими часу. Вартує уваги розділ 0000, в останній третині книжки, що показує перетин цих мотузків і надалі можна зрозуміти: Липинський та Геройка вже в череві кита, себто в забутті. Не дарма ж роман Малярчук здобув нагороду Книга року BBC. Композиція на рівні найкращих книжок цього жанру, себто дві сюжетні лінії, що рухаються поступово зустрічаюсь. Фабула також є рівнею іншим авторам. Ми чітко розуміємо про що історія.

Наприкінці можу написати, що після прочитання на думку спадає лише одне: чи можна йти наперекір долі, аби не потрапити в забуття, через ефемерність нашого життя. Мабуть, ні. Хоча, безсумнівно, у нас є вибір. Так, саме можливість обирати, може бути ключем, до всього. Такі думки обіймають мене, бо, по-перше, Липинський згаяв шанс бути чудовим сім'янином, а, по-друге, Геройка втратила змогу бути почесною письменницею. Перший через ідеалістичність поглядів, друга через надмірну зацікавленість цими поглядами.

25.09.23

Щоб краще зрозуміти літературу: добірка книжок

Агеєва, Віра.
Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи / В. Агеєва. –  Київ : Книга, 2012. – 392 с. : іл. – (Бібліотека Шевченківського комітету)

Авторка розглядає творчість Максима Рильського в широкому біографічному та історико-культурному контексті. Вперше із залученням недоступних раніше архівних матеріалів і документів простежено історію шляхетського роду Рильських, зокрема історію боротьби «двох душ», польської й української, роль Тадея Рильського і всього середовища київської Старої Громади у формуванні найвизначнішого поета неокласичного кола. Розглянуто художню еволюцію від символізму десятих років до неокласицизму двадцятих-сорокових. Окрема сюжетна лінія цього дослідження – особливості «безпеки життєдіяльності» у роки сталінського соцреалізму, складні й незрідка трагічні колізії співіснування з радянською системою, аналіз текстів з подвійним дном, текстів-шифрів, наявних у багатьох радянських письменників. Поетика Максима Рильського аналізується в контексті художньої практики київських неокласиків, зокрема Миколи Зерова та Павла Филиповича. Акцентується особлива роль Максима Рильського у збереженні традицій українського модернізму в другій половині XX століття.
 
Антофійчук, Володимир Іванович.
Біблійні контексти української прози. (Від Середньовіччя до сьогодення) : монографія / В. І. Антофійчук, А. Гавріл ; М-во освіти і науки України, Чернів. нац. ун-т ім. Юрія Федьковича, Сучавський ун-т "Штефан Чел Маре". – Чернівці : Чернів. нац. ун-т ім. Юрія Федьковича, 2021. – 316 с.

У монографії на широкому істогрико-літературному матеріалі – від «Повчання» Володимира Мономаха до романів Романа Іваничука та Михайла Трайсти – простежено своєрідність функціонування біблійного сюжетно-образного матеріалу в українській прозі. Проаналізовано різні форми і способи переосмислення традиційних структур, а також розглянуто жанрові різновиди біблійної прози.
Для літературознавців, філософів, психологів і всіх, хто цікавиться проблемою «Біблії та культури».
 
Бойченко, Олександр.
Мої серед чужих : читацький путівник для дітей ст. шк. та мол. студ. віку / О. Бойченко. – 2-е вид. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2017. – 320 с.

«Мої серед чужих» – це своєрідний читацький путівник для дітей старшого шкільного та молодшого студентського віку. Книга містить тексти про зарубіжних філософів і письменників – Сократа і Марка Аврелія, К’єркегора і Ніцше, Кафку і Джойса, Селінджера й Кізі, Мілоша і Колаковського, Ґомбровіча й Гласка, Єрофєєва і Довлатова та багатьох інших. Поклавши в основу не лише географічний принцип, автор розбив збірку на шість розділів: Кілька орієнтирів, Близький світ, Старий світ, Дитячий світ, Далекий світ, Інший світ. І пояснив, що його книжка «може стати у пригоді тим, хто вже навчився читати, але ще вчиться розуміти прочитане». «Представникам решти вікових, соціальних та професійних груп, – додає Олександр Бойченко з властивим йому почуттям гумору, – автор ні насолоди, ні користі не гарантує».

 

Рудницький, Леонід

Світовий код українського письменства : вибрані літературознавчі статті й дослідження / Леонід Рудницький. – Івано-Франківськ : Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010. – 332 с.
Автор, відомий дослідник німецької і слов'янської літератур, професор Пенсільванського університету, Українського католицького Університету, Українського Вільного Університету, президент Світової ради Наукових товариств ім. Шевченка, написав понад 200 наукових праць.
До книги увійшли вибрані статті й дослідження з компаративістики, написані ним у різні роки в діаспорі і в Україні. Однак вони мають спільне спрямування, єдину концепцію, що сприяє загальній структурі видання, робить його цілісним і завершеним. І перший, і другий розділи об'єднують різні теоретико-літературні й історико-літературні об'єкти дослідження віддалені в часі. Всі статті книжки ґрунтуються на матеріалі нашого національного і європейського та світового письменства, зокрема німецького, австрійського та англійського.
Доповнюють видання бібліографічні матеріали, що у хронологічному порядку подають перелік вибраних наукових праць Леоніда Рудницького, розкривають його багатогранну діяльність як президента Світової Ради НТШ.

Ушкалов, Леонід Володимирович. 

Що таке українська література : есеї / Л. В. Ушкалов. – Львiв : Вид-во Старого Лева, 2016. – 352 с. 

До книги ввійшли 45 есеїв, які вперше побачили світ у 2012–2013 роках на шпальтах газети «Україна молода» в рубриці «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». У них автор порушує цілу низку питань, важливих для кожної людини: щастя, свобода, любов, правда, поезія, самотність... А героями есеїв є і добре відомі всім класики, зокрема Сковорода, Квітка-Основ’яненко, Шевченко, Гоголь, Драгоманов, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Винниченко, Хвильовий, Йогансен, Маланюк, Довженко, Яновський, і куди менше знані автори: Кримський, Шпол, Буревій, Чернов, Теліга, Лівицька-Холодна й інші. Написані в яскравій публіцистичній манері, ці «уроки» незаперечно свідчать про одне: українська літературна традиція від давнини до сьогодні – багата, барвиста і надзвичайно цікава.

Важливі дати (вересень)

1 вересня
ДЕНЬ ЗНАНЬ.
 
2 вересня
День закінчення Другої світової війни. 2 вересня 1945 року був підписаний Акт про беззастережну капітуляцію Японії – останнього активного союзника фашистської Німеччини.
 
5 вересня
Міжнародний день благодійності.
100 років від дня народження Григорія Бойка (псевдонім – Грицько Бойко) (1923–1978), українського письменника, поета, перекладача.
 
6 вересня
160 років від дня народження Джессі Вілкокс Сміт (1863–1935), американської художниці-ілюстраторки.
120 років від дня народження Петра Тищенка (1903–1967), українського кобзаря.
 
7 вересня
75 років від дня народження Софії Майданської (1948), української поетеси, письменниці, драматургині.
 
8 вересня
Міжнародний день грамотності.
 
9 вересня  
День українського кіно. Відзначається в Україні згідно з Указом Президента (№ 52/96 від 12 січня 1996 р.) щорічно у другу суботу вересня.
110 років із дня народження Олександра Мазуркевича (1913–1995), літературознавця, славіста, педагога.
 
10 вересня
День пам’яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини в 1944–1951 рр. Відзначається згідно з Постановою Верховної Ради України (2608-VІІІ від 8 листопада 2018 р.) щорічно у другу неділю вересня.
 
13 вересня
205 років від дня народження Гюстава Емара (Олівера Глуа) (1818–1883), французького прозаїка.
150 років із дня народження Дениса Лукіяновича (1873–1965), письменника, літературознавця.
95 років від дня народження Йона Друце (1928), молдавського прозаїка, драматурга.
 
15 вересня
Міжнародний день демократії.
Міжнародний день свободи освіти.
 
16 вересня
День хірурга
60 років від дня народження Аттили Могильного (1963–2008), українського поета.
 
17 вересня
170 років із дня народження Михайла Павлика (1853–1915), письменника, публіциста, громадського діяча.
110 років від дня народження Міри Лобе (1913–1995), австрійської письменниці, художниці-ілюстраторки.
 
18 вересня
МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЧИТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ КНИГ.
 
19 вересня
165 років від дня народження Адріана (Андріана) Кащенка (1858–1921), українського прозаїка.
 
20 вересня
100 років від дня народження Олександра Сизоненка (1923–2018), українського письменника, прозаїка, публіциста, есеїста, кіносценариста.
 
21 вересня
Міжнародний день миру.
80 років від дня народження Клауса Кордона (1943), німецького прозаїка.
 
23 вересня
Міжнародний день жестових мов.
 
24 вересня
Міжнародний день людей із вадами слуху.
95 років від дня народження Миколи Стороженка (1928–2015), українського художника-ілюстратора.
 
25 вересня
Всесвітній день мрії.
 
26 вересня
Європейський день мов.
135 років від дня народження Томаса Стернза Еліота (1888–1965), англійського поета, драматурга, літературного критика.
 
27 вересня
100 років від дня народження Ростислава Самбука (1923–1996), українського письменника, журналіста, сценариста.
 
28 вересня
220 років від дня народження Проспера Меріме (1803–1870), французького прозаїка, новеліста, драматурга.
105 років від дня народження Василя Сухомлинського (1918–1970), українського педагога, прозаїка.
 
29 вересня
День пам’яті жертв Бабиного Яру. 82 роки тому (1941) в окупованому Києві почались масові розстріли мирного населення в Бабиному Яру.
 
30 вересня
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ БІБЛІОТЕК.

Альбер Камю: свобода абсурду

Альбер Камю (фр. Albert Camus; 7 листопада 1913 – 4 січня 1960) – французький романіст, філософ, публіцист, один із лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму.

Народився у Французькому Алжирі в незаможній родині найманого робітника та прибиральниці. Через кілька місяців батько помер від поранення на полі бою Першої світової війни, Камю виховувала матір, іспанка за походженням. Вона не вміла читати й писати, мало говорила. Він називав її «mère» (море), що співзвучне з «mer» (матір) – французькою мовою обидва слова звучать майже однаково, але сам письменник проводив аналогію з мовчазним морем, яким для нього була мати.

У дитячі й підліткові роки любив грати в футбол, переважно стояв на воротах, тож мав достатньо часу, щоб стежити за кожною комбінацією; ця позиція надавала можливість водночас бути і в команді, і відстороненим від інших гравців. У 17 років через перенавантаження під час гри у нього трапився розрив легені, після обстежень виявили туберкульоз. У першій половині ХХ століття цей діагноз був вироком, що позбавив можливості здобути вищу освіту й працювати на престижній роботі (загалом – у колективі). Альбер Камю став журналістом, брався за різні завдання редакції. Згодом він писав: «Я був десь на півдорозі між злиднями і сонцем. Злидні не дозволяли мені повірити, нібито все гаразд в історії та під сонцем; сонце навчало мене, що історія – це ще не все. Змінити життя – так, але тільки не світ, який я обожнював».

У 1934 році вступив до комуністичної партії, яку покинув через три роки через розбіжності в поглядах, провадив антинацистську діяльність, організував аматорський театр, співпрацював з незалежною лівою пресою. На початку 1940-х рр. переїхав у Париж, завершив роботу над повістю «Сторонній» та есе «Міф про Сізіфа». У 1942-43 рр. обидва твори вийшли друком і викликали захоплення французької інтелігенції.  Андре Моруа зазначив: «Ще зовсім молодим він став живим дзеркалом цілого покоління».

Саме завдяки А. Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. В його основі є твердження абсурдності буття («абсурд є метафізичним станом людини у світі», – зазначає у «Міфі про Сізіфа»), уявлення про світ як про царство хаосу. Екзистенціалізм передбачає протиставлення особистості соціуму, що прагне прагне підлаштувати людину під себе. Абсурдна людина = людина, вільна від соціуму: «…упевнившись у конечності своєї свободи, і тому, що її бунт не має майбутнього, а свідомість тлінна, людина абсурду продовжує свої діяння в часовому просторі свого життя. Тут її терен, тут місце її діяльності, яку вона вивела з-під будь-якого суду, окрім свого власного».  

Невелика за обсягом творча спадщина А. Камю створювалася переважно під час Другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на теми, що порушувалися письменником, і на спосіб їх висвітлення. Для його творчості характерне поєднання белетристики з філософськими роздумами. У 1947 році вийшов друком роман «Чума»: за визначенням самого письменника, відбувся перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту».

У 1950-х роках Камю пережив світоглядну і творчу кризу, що призвело до зниження його творчої активності. Загострилися суперечності, притаманні його світогляду й суспільно-політичній позиції, що знайшло вираження у трактаті «Бунтівна людина». 1956 року він категорично висловив свою позицію на підтримку революції в Угорщині, засудив збройне втручання Москви й кровопролиття. 1957 року отримав Нобелівську премію з літератури. Він уникав публічних розмов про Алжирську війну (1952–1962), проте після вручення, під час зустрічі зі студентами, йому довелось все ж дати відповідь на запитання про ставлення до боротьби алжирців за незалежність. Камю відповів, що, обираючи між незалежністю та матір’ю, він обирає матір. Невдовзі ця цитата була на всіх шпальтах французьких газет, письменника звинувачували у відстоюванні власних інтересів на противагу загальним тощо. Боротьба за незалежність була жорстокою: очевидно, Камю не хотів, щоб його мати (та й інші люди) гинули у терактах. Певно, він мав на увазі мирне вирішення конфлікту.

4 січня 1960 року письменник загинув у автомобільній катастрофі біля міста Санс. За офіційною версією, автомобіль, у якому Альбер Камю разом із товаришем Мішелем Галлімаром (племінник видавця Гастона Галлімара), повертався з Провансу до Парижа, вилетів з дороги і врізався в дерево. Камю загинув миттєво. Галлімар, який був за кермом, помер у лікарні через кілька днів, його дружина й дочка вижили. Серед особистих речей письменника було знайдено рукопис незакінченого роману «Перша людина» та невикористаний залізничний квиток.

Підготувала Марина Горбатюк