24 вересня в межах книжкового клубу, що функціонує на базі Чернівецької обласної бібліотеки імені
Михайла Івасюка відбулось обговорення роману «Забуття» Тані Малярчук. Один із
постійних учасників, Вячеслав Сарафінчан, поділився своїми враженнями про
книжку (текст подаємо в авторській редакції):
«Під час
чергового засідання книжкового клубу «переПРОчитання» тлумачили роман Тетяни
Малярчук «Забуття» чи як його перекладають за кордоном «У череві синього кита».
І ця назва не випадкова. Таня Малярчук повсякчасно послуговується цією
метафорою, щоб схарактеризувати швидкоплинність часу, його беззаперечний
поступ, що, немовби Синій кит, безжально проковтує людські спомини. Усередині
цього черева зникає все: люди, згадки й цілі епохи, допоки Синій кіт не
вивергне їх зі свого черева, аби знову зловтішно проковтнути, адже історія
циклічна. У центрі всього дійства опиняється визначна постать української
культури, палкий ідеолог українського монархізму — В'ячеслав Липинський
(1882—1931). Він народився у сім'ї польського шляхетного роду, і з огляду на це
близькі його називали Вацлавом. Його «Листи до братів-хліборобів» донині є
найбільш значущою працею української консервативної думки, яку більшість свого
життя намагався впровадити Липинський. На жаль, його ідейна боротьба так і не
була втілена, і жодної монархічної України із Скоропадським на чолі не виникло.
Авторка описує діалог Липинського та його доньки так:
—Тату,
я завжди хотіла дещо спитати. Те, чому ти присвятив ціле життя… Тобі ж нічого
не вдалося, правильно.
— Я дійшов висновку, що українці не здатні до
державного життя. Це анархічна нація.
По інший бік оповіді Геройка Тані
Малярчук, яка проживає своє невсипуще життя, але вже на сторіччя пізніше.
Спершу молода й енергійна студентка, навчаючись, захоплюється письменництвом і
пише численні оповідання. Вони вряди-годи стають успішними, певні люди її
захопливо читають, а на одній презентації в місцевому генделику бурхливо
оплескують. Рівночасно вона знайомиться з кількома чоловіками, але крихкі шлюби
постійно відштовхують від берегів реальності кудись у пітьму, себто в черево
Синього кита, тобто в сорок та пітьму, або кіптяву, як пише авторка. Геройка,
зрештою, порушує питання миттєвостей часу та буття й вирішує повернутися назад,
аби зрозуміти, як виборсатися із цієї нескінченної коловерті. Результатом цих пошуків
стає зацікавленість Липинським, його життям та його доробком. Урешті вона каже:
«Найважче пояснити — і собі теж — чому
раптом він? Хто ми одне одному? Відповідаю: ніхто». Це перші слова у
книжці, але вони є підсумком метикування Геройки. Схоже, що вони промовлені вже
в череві Синього кита, який безугавно поглинув і її, і Липинського. Загалом в
романі є величенне підґрунтя для роздумів, аналізу. Плетениці часу подеколи
перетинаються, і справляють враження моторошні та остраху. Авторка зумисно
назвала кожен розділ певним роком, щоб ми як читачі могли відстежувати
коливання цих мотузок, які є хвилями чи кривими часу. Вартує уваги розділ 0000, в останній третині книжки, що
показує перетин цих мотузків і надалі можна зрозуміти: Липинський та Геройка
вже в череві кита, себто в забутті. Не дарма ж роман Малярчук здобув нагороду
Книга року BBC. Композиція на рівні найкращих книжок цього жанру, себто дві
сюжетні лінії, що рухаються поступово зустрічаюсь. Фабула також є рівнею іншим
авторам. Ми чітко розуміємо про що історія.
Наприкінці
можу написати, що після прочитання на думку спадає лише одне: чи можна йти
наперекір долі, аби не потрапити в забуття, через ефемерність нашого життя.
Мабуть, ні. Хоча, безсумнівно, у нас є вибір. Так, саме можливість обирати,
може бути ключем, до всього. Такі думки обіймають мене, бо, по-перше,
Липинський згаяв шанс бути чудовим сім'янином, а, по-друге, Геройка втратила
змогу бути почесною письменницею. Перший через ідеалістичність поглядів, друга
через надмірну зацікавленість цими поглядами.
25.09.23
Немає коментарів:
Дописати коментар