Книжковий клуб: Курт Воннеґут «Бойня номер п’ять»

 

У неділю 15 січня о 15:00 буде проведено друге засідання книжкового клубу. Зустріч відбудеться за адресою м. Чернівці, ЧОУНБ імені Михайла Івасюка (вул. О. Кобилянської, 47), РТЦ (3 поверх).

На обговорення винесено частково автобіографічний антивоєнний роман американського письменника Курта Воннеґута «Бойня номер п’ять» (англ. Slaughterhouse-Five, or The Children's Crusade), що вперше вийшов друком у 1969 році. Твір назвали прикладом «незрівнянної моральної ясності» та «одним із найстійкіших антивоєнних романів усіх часів».  

Курт Воннеґут. Бойня номер п'ять. Пер. з англійської: Володимир Діброва, Лідія Діброва. Львів: ВСЛ. 2014. 320 с. (Серія «Вавилонська бібліотека»).

У книжці йдеться про життя Біллі Пілгрима, починаючи з його ранніх років, далі – періоду коли був американським солдатом і помічником капелана під час Другої світової війни і аж до 1960-х років, коли Біллі подеколи подорожує в часі. Воєнні сцени в романі описані з досвіду, який пережив сам Воннеґут як американський військовослужбовець.

Захід модерує магістрантка філологічного факультету ЧНУ імені Юрія Федьковича, бібліотекарка відділу абонемента ЧОУНБ імені Михайла Івасюка Марина Горбатюк.

Не(о)гуманізм в епоху постісторії : свобода, вибір, рабство.

Ярослав Мельник
Маша, або Постфашизм : роман. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 288 с.

Думаю, будь-яка правда шокує: наша свідомість не хоче прийняти правду. Ми живемо в жорстокому світі, а покликання літератури – чесно показати цю жорстокість.

Ярослав Мельник, «Від автора»

Антиутопія «Маша, або Постфашизм» сучасного українсько-литовського письменника, філософа та критика Ярослава Мельника вперше вийшла друком у Литві в 2013 р. В Україні з творчістю автора ознайомлено відносно небагато читачів, а втім, кілька років тому книжка спричинила значний ажіотаж (що цілком очевидно, бо роман порушує чимало морально-етичних проблем, ставить під сумнів існування звичної людської моралі та етики).

Я довго тікала від цієї історії, проте вона постійно наздоганяла, траплялась на очі, спливала випадковими згадками у розмовах – тож коли знадобилось обирати літературу на перше засідання книжкового клубу, не залишалось сумнівів, що це буде саме «Маша…». 

Про що?
Четверте тисячоліття нашої ери. За сюжетними вкрапленнями газетних / журнальних дописів можна підрахувати, що дія відбувається з кінця 3896 р. до серпня 3899 р., а втім, твір охоплює значно більший відрізок часу, повертаючи читача до подій далекої і недавньої історії з альтернативним варіантом розвитку.  

Рейх – всесвітня держава, що виникла внаслідок перемоги фашистів та вдалого експерименту з перетворення частини людей на безсвідому робочу силу – сторів, яких сприймають як тварин через їхню НЕздатність мислити та користуватися мовою. Вони не мають свідомості й сорому, не здатні відчувати емоції, ходять переважно голі, вимазані у багнюці та власному лайні. «Людиноподібна тварина – це ще не людина. Визначення «людина» найменше базується на тілесній підставі. Людина – це насамперед громадянин Рейха, розумна культурна істота, котра має власність, у котрої є професія, сім’я. Людина – це те, що має статус людини. У доісторичні часи панували інші поняття, згідно з якими «людину» визначали не за внутрішніми якостями, а винятково за тілесними ознаками. Яка наївність! Вважати істот, які нічого, крім сараю не бачили, не вміють зв’язати докупи двох слів, «людьми»», – каже головний герой, на початку твору.

Дмитро Огін (він і є оповідачем у книзі) працює кореспондентом газети «Голос Рейха» радше для задоволення потреби перебування в соціумі, аніж з метою кар’єрного зростання / виконання суспільно корисної місії тощо. Він живе на фермі разом із сім’єю – дружиною Ельзою та сином-підлітком Альбертом; у нього в підпорядкуванні перебувають з десяток сторів – цього цілком достатньо, щоб вести господарство, не відчуваючи жодних фінансових труднощів.

Новий світ
Неогуманістичний, як його називають, устрій видається жителям Рейху абсолютно нормальним, навіть непохитним, бо ж саме так жили їхні діти-прадіди, їхні предки так само «володіли» сторами, так само вбивали сторів, так само їли їх – це традиція. Власне, тут закладено першу моральну пастку: чи завжди традиції зберігають «адекватний» досвід, чи завжди вони є беззаперечно правильними? Чи не передбачають деякі сталі звички (!) перегляду, адекватної оцінки?

Ця книжка загострює кути в багатьох питаннях і в усіх варіантах відповідей на них. Головний герой натуралістично [бо ж для нього це нормально, природно] описує жорстокі сцени знущання із собіПОДІБНИХ істот. Людина досягнула межі власного самолюбства. Люди – тільки і лише люди – живуть в утопійному, прекрасному для них, світі. Принаймні на позір, допоки не підкрадаються сумніви – чи все гаразд із цим світом?.

Зрештою, маска щастя поволі спадає з облич людей, оголюючи перед читачами справжню прірву нового світу, що його називають постфашистським, усіляко відмежовуючись від тих, кого збірно назвали фашистами з доісторичних часів.

«Фокуси мови»
У цьому творі, що має багато спільного з антиутопіями, фактично відсутнє поширене для цього жанру явище використання новомови. Якщо не зважати на певні, пов’язані зі сторами, евфемізми: «Адже варто лише було цих всіх тварин назвати (за зовнішньою подібністю!) «людьми», як відбулася би руйнація цілого усталеного світу. Цивілізація постала би чимось жахливим, антигуманним, звірячим. А всіх наших людей можна було би назвати… «людожерами». Ось що таке фокуси мови!».

Конфлікт
Дмитро давно втратив зв’язок із сім’єю, він відчуває себе чужим біля дружини-істерички та сина, стосунки з яким стрімко погіршуються. Чоловік дедалі більше часу проводить у стайні біля сторів (часом даючи волю необґрунтованій жорстокості щодо людиноподібних тварин). Люди навколо не помічають особливих змін, – здається, усе як завжди. Змінюється лише сприйняття головного героя – він неусвідомлено закохується в одну зі своїх сторів – Машу. Взаємодію Дмитра зі сторою складно назвати коханням у звичному для нас розумінні, але саме це (дивне і незрозуміле бажання зробити з неї людину = ототожнити, підлаштувати під себе) підштовхнуло його на божевільні вчинки. Лише виривання з бульбашки на лезі ножа повернуло головному герою відчуття життя.

 

Межі свободи
Епоха постісторії передбачає тотальну свободу слова людини, гру з мовою та сенсами. Тут вже закладено наступну моральну «пастку»: чи можливе адекватне співіснування "найрозумніших істот на планеті" без насилля над "нижчою расою"? Відтак частина людей  вирішує протистояти загальноприйнятому устрою, вони утворюють Партію консервативних гуманістів, чия мета – довести, що стори мають право на інше, гідне життя. Очільник партії, А. Дорман (це прізвище слід запам’ятати, автор підготував «сюрприз» наприкінці книжки) в одному з інтерв’ю «Голосу Рейха» каже: «Я згоден, що дорослий стор, такий, як він є зараз, більше нагадує тварину. Це тому, що ми йому із самого початку створили тваринні умови. Та я не втомлююся повторювати, що це люди, з яких ми ось уже півтори тисячі років, у кожному поколінні, робимо – так, ми, своїми руками – тварин. Ми страшніші за фашистів, бо у нас навіть сумніву не виникає, що ми маємо справу з твариною, тоді як фашисти, навіть найжорстокіші, все-таки були приречені на тривалу боротьбу зі своєю совістю, яка не бажала замовкнути».

Межі свободи людини в Рейху, як виявилось, заздалегідь визначені страхом інших зруйнувати світ, до якого вони звикли. Не хочу розкривати інтригу, тож зупинюсь  на словах Я. Мельника: «Це драма прозріння людини, чия совість довго спала. Я вибрав гострий сюжет, бажаючи показати, як люди «нижчої» раси повертаються до статусу «вищої»».

Відколи ми існуємо, все намагаємось знайти відповідь на питання Що таке «людина»?. Комусь ця книжка стане орієнтиром для подальших пошуків, хтось навпаки переосмислить свою позицію, а зрештою,

істина в пошуку істини.

Книжка є у фонді відділу абонемента

Марина Горбатюк

Важливі дати (січень 2023)

1 січня
Новий рік.
Всесвітній день миру.
65 років від дня народження Елізабетти Дамі (1958), італійської письменниці, авторки серії дитячих книг про літературного персонажа Джеронімо Стілтона.
55 років від дня народження Юрія Бедрика (1968), українського поета, перекладача.
 
3 січня
155 років від дня народження Миколи Чернявського (1868–1946), українського поета, прозаїка.
 
6 січня
Йордан (Водохреще),
Хрещення Ісуса Христа. 
Святвечір за старим календарем.
125 років від дня народження Володимира Сосюри (1898–1965), українського поета.
85 років від дня народження Василя Стуса (1938–1985), українського поета, перекладача.
 
7 січня
Різдво Христове за старим календарем.
 
10 січня
185 років від дня народження Григорія Воробкевича (1838–1884), українського поета.
 
11 січня
Всесвітній день «дякую».
175 років від дня народження Василя Нагірного (1848–1921) – українського архітектора та громадського діяча кінця XIX–початку XX століть.
 
12 січня
395 років від дня народження Шарля Перро (1628–1703), французького казкаря, поета.
150 років від дня народження Василя Кричевського (1873–1952) – українського художника, архітектора, графіка, автора державного герба УНР.
 
13–14 січня
Старий-новий рік (Маланки і Василя).
 
15 січня
Всесвітній день снігу.
День Вікіпедії.
 
17 січня
День дітей-винахідників.
 
19 січня
55 років від дня народження Андрія Бачинського (1968), українського прозаїка.
 
21 січня
Міжнародний день обіймів.
 
22 січня
День Соборності України.
235 років від дня народження Джорджа Ноела Гордона Байрона (1788–1824), англійського поета.
 
23 січня
240 років від дня народження Фредеріка Стендаля (Анрі Марі Бейля) (1783–1842), французького прозаїка.
55 років від дня народження Марини Дяченко (1968), української письменниці.
 
24 січня
60 років від дня народження Сашка Лірника (Олександра Власюка) (1963), українського казкаря-лірника, сценариста.
 
25 січня
День студентів.
 
29 січня
День пам'яті героїв Крут.
День мобілізації зусиль проти загрози ядерної війни.
 
31 січня
Всесвітній день ювеліра.

Книжки з новорічно-різдвяною атмосферою

У Новий Рік забувають, що було і чекають, що буде. Але минуле завжди із нами. Воно намагається втрутитися у справжнє. 

Томас Гоббс

О незмірно щасливе Різдво, здатне повернути нам мрії та ілюзії дитинства, нагадати старому про радощі юних літ, а моряка й мандрівця, що перебувають за тисячі миль від рідної оселі, привести під знайомий дах, до милого домашнього вогнища.

Чарльз Діккенс, «Записки Піквікського клубу»

 

Винницька, Ярина.
У країні сирних коників: казка зі Львова; для мол. шк. віку ; худож. оформ.: Ю. Табенська, О. Лозинський, О. Денисенко.  Львів : Terra Incognita, 2017. –  40 с. 

У країні сирних коників – різдвяна казка для дітей віком від 2 до 102 років. Це захоплива історія про дівчинку Варварку, яка впродовж чарівної ночі напередодні Миколая мандрує на летючому ліжнику, потрапляє у різдвяні майстерні, знайомиться з Чорним Мольфаром, рятує Дух Різдва. Ви поринете у світ унікальних різдвяних традицій та ремесел, навчитесь випікати миколайчиків, малювати гуцульські ікони на склі, ліпити сирних коників і навіть в’язати соломяних павуків!

Діккенс Чарльз
Різдвяна пісня в прозі. Святочна повість із Духами. – Київ: Грамота, 2012. – 160 с.

«Різдвяна пісня в прозі» написана 1843 року, твір вважають одним із найкращих оповідань автора. Можливо, через те, що письменник порушив вічні проблеми, а може через стиль викладу – книжку знають і люблять у всьому світі.
Це історія старого скнари, жадібного чоловіка Скруджа Ебенезера та його життя: минулого, теперішнього, майбутнього. Повість написано легко й водночас глибоко, з великою любов’ю. «Пісня…» одразу стала сенсацією та справила неабиякий вплив на укріплення різдвяних традицій в XIX ст. – вона й досі залишається актуальною, промовляючи до людських сердець.

 

Діккенс, Чарлз.
Різдвяна ялинка ; пер. з англ. О. Мокровольський ; худ. Р. Інгпен. – Київ : Махаон-Україна, 2011. – 208 с. : кол. іл.

У книжці вміщено «Різдвяну пісню в прозі» та «Різдвяну ялинку». Друге оповідання вийшло друком 1850 року, вперше було надруковане в дешевому тижневику «Оповіді для домашнього читання», який сам автор і видавав, пропагуючи читання як найкращу розвагу. Привабою для передплатників була обіцянка Діккенса писати щороку невеличку різдвяну історію – дві з них вміщено у цьому виданні, щедро проілюстрованому Робертом Інгпеном.

 

Диво на Різдво: казки, притчі, оповід. / Т. Белімова, О. Деркачова, Л. Долик ; уклад. Д. Корній ; іл. Я. Фефелової . – Харкiв : Vivat, 2019.  – 96 с.

У різдвяну ніч стаються дива: зорі сяють яскравіше, зимове повітря набуває казкового присмаку, починаються найцікавіші пригоди. Завжди хочеться подовжити цю радість, вловити невагомий, особливий різдвяний настрій. Зробити це дуже просто –  різдвяний дух є в кожному оповіданні цієї збірки. Поряд з її героями відчуваєш красу і магію свята. Вони залюбки стають провідниками у світ, сповнений добра та любові. 

Толкін Дж. Р.Р.
Листи Різдвяного Діда / З малюнками Дж. Р. Р. Толкіна; за редакцією Бейлі Толкін; переклала з англійської Олена О’Лір. – Львів: Видавництво «Астролябія», 2017. – 160 с. 

Щороку в грудні дітям Дж. Р. Р. Толкіна приходив конверт зі штемпелем Північного Полюса, а всередині – лист, написаний химерним тонким почерком і оздоблений кольоровими малюнками. Усі вони були від Різдвяного Діда, там йшлося про життя на Північному Полюсі. Часом якусь приписку видряпував Білий Ведмідь, а часом Ілберет Ельф дописував щось своїм елегантним плавним почерком, додаючи цим історіям ще більше життя і гумору. Листи, адресовані чотирьом дітям письменника, надходили упродовж більш ніж 20 років: перший датований 1920 р., коли найстаршому синові було лише 3 роки, останній – 1943 р., коли наймолодшій доньці виповнилось чотирнадцять.

Львів. Смаколики. Різдво : збірка / уклад., передм. Н. Нікалео. – Харкiв : Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 256 с.

Книжка переносить читача до припорошеного снігом Львова, де головним героям випадає на долю зустрічатися та закохуватися, зневірятися та віднаходити надію, сумувати та радіти. Вони блукають вузькими вуличками, виходять на Площу Ринок, чаруються ялинкою та переповідають свої історії. Книга «Львів. Смаколики. Різдво» об’єднала під обкладинкою твори кількох українських авторів, зокрема Дари Корній, Світлани Горбань, Анни Хоми, Алли Рогашко, Ніки Нікалео, Любові Долик, Вікторії Гранецької та Тетяни Белімової.

 

Монтгомері Лусі Мод
Різдвяні історії ; пер.з англ. О. Гнатишин. – Львів : Свічадо, 2016. – 152 с.

У збірці вміщено святкові оповідання популярної канадської письменниці. Про доброту і натхнення, про теплі зустрічі та допомогу ближнім, про чудесні перетворення людської душі у світлі Різдва – читайте в книжці, призначеній як для дітей, так і для дорослих.

 

Олкот, Луїза Мей
Коли приходить Різдво : Різдвяні історії ; пер. з англ. О. Гнатишин. – Львів : Свічадо, 2017. – 200 с.

Луїза Мей Олкот (1832–1888) – відома американська письменниця ХІХ ст., авторка низки книжок для дітей. Попри нестримний плин часу, її твори залишаються актуальними і досі. Ці короткі, сповнені різдвяною атмосферою, історії не залишать читачів байдужими.

 

Сьюз, Доктор.
Про Грінча, який украв Різдво! ; пер. з англ. М. Кіяновська. – Київ : Книголав, 2018. – 56 с. : кол. іл. – (Дитяча полиця).

Якось, напередодні свята, Грінч вирішує вкрасти у мешканців міста Хтовіль Різдво – іграшки, наїдки та навіть ялинки. Його дратує радість і сміх інших.

Цей відомий твір Доктора Сьюза вийшов друком далекого 1957 року, здобувши величезну популярність серед маленьких читачів. Книжка стала основою для кількох мультфільмів, а також екранізації, головну роль в якій зіграв відомий комедійний актор Джим Керрі. «Про Грінча, який украв Різдво» увійшла до рейтингів «100 найкращих ілюстрованих книжок» за версією School Library Journal та «100 найкращих дитячих книжок»

 

Книжки є у фондах відділу абонемента. Бажаємо вам приємного читання.
Нехай 2023 рік принесе нам усім перемогу! Мирних прийдешніх свят.