НепрОстий // До дня народження Тараса Прохаська

Тарас Прохасько (нар. 16 травня 1968 р., Івано-Франківськ) – український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Лауреат Шевченківської премії 2020 року за збірку есеїстики «Так, але…». 16 травня 2023 року відзначає ювілей – 55 років.

Родинні зв’язки

Священик Олекса Пристай, автор книги «Із Трускавця у світ хмародерів», був його прадідом.

Дід по лінії матері під час Першої світової війни служив в австро-угорській дивізії, що стояла на фронті навпроти частини, яку описав Ернест Гемінґвей в автобіографічному романі «Прощавай, зброє!».

Батька Тараса Прохаська у віці 10 років депортували разом із матір'ю з Моршина до спецпоселення в Читі, звідки він повернувся в Україну 1956 року (коли виповнилося 16).

Мати майбутнього письменника була троюрідною племінницею письменниці Ірини Вільде, з якою сім’я Прохаськів підтримувала тісні зв'язки; тітка часто приїжджала до них зі Львова.

Тарас Прохасько – брат відомого українського літературознавця, есеїста, перекладача Юрка Прохаська.

 

Навчання та професійні пошуки

Перші свідомі роки життя провів у містечку Делятин, де починається Гуцульщина. У школі любив і добре знав біологію, тож вступив на біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1992). За фахом ботанік.

Учасник студентського руху 1989–1991 років, зокрема брав участь у «революції на граніті» у Києві у 1990 році.

Після завершення університету спочатку працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, згодом учителював у рідному місті, у 1992—1993 роках був барменом, потім сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії. У 1992–1994 роках був «мандрівним» співредактором журналу «Четвер» (разом із Юрієм Іздриком), бо тоді їздив до Львова, де навчався в університеті. Фактично, самим існуванням «станіславського феномену» сучасна українська література завдячує зокрема й журналу «Четвер», на сторінках якого друкувались різні франківські автори.

У 1993 році Тарас Прохасько разом з Андрієм Федотовим та Адамом Зевелом знявся у короткометражному фільмі «Квіти святого Франциска», а у 1996 році у селі Делятин Івано-Франківської області відбувся перший в Україні міжнародний фестиваль відео-арту, гран-прі на якому отримав двохвилинний фільм «Втеча в Єгипет» (1994), де знявся Тарас Прохасько, його сини та Леся Савчук.

У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», згодом писав авторські колонки в «Експресі», «Поступі», «Телекритиці», «Галицькому кореспонденті», на «Збручі».

 

Літературна діяльність

За словами Т. Прохаська, він вирішив стати письменником, коли йому виповнилося 12 років. У школі мало читав, вже після армії відкрив для себе вірші Василя Стуса. Українською літературою зацікавився у 1990 році, коли познайомився з Юрком Іздриком. Перші авторські твори письменника-початківця Іздрик не прийняв, а згодом Прохасько написав дебютне оповідання під назвою «Спалене літо» – воно було опубліковане у часописі.

Серед близьких «за певним типом світосприйняття» письменників Тарас Прохасько називає Богуміла Грабала, Хорхе Луїса Борхеса, Бруно Шульца, Василя Стефаника, Данила Кіша, Габріеля Гарсіа Маркеса, Мілана Кундеру, Оноре де Бальзака, а серед найулюбленіших творів – щоденник Анджея Бобковського «Війна і спокій» (1940– 1944) та «Шерлок Холмс» Артура Конан Дойла.

Член Українського ПЕН-клубу. Член Асоціації українських письменників.

 

«НепрОсті»

Ми віримо, що найкращий подарунок для письменників – читання їхніх книг та інтерес до їхньої творчости, тому напередодні дня народження Тараса Прохаська рекомендуємо ознайомитись із першим виданням його «НепрОстих».

Прохасько Тарас

Непрості. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. – 140 с.

  

Ярослав Довган колись написав: «А хто не прочитає сей есей, тому чи тій буде непросто у житті, оскільки їх Непрості оминуть своїми явними сюжетами, ба навіть вимкнуть звук і світло». Роман поєднує в собі 20 ненумерованих частин, що мають окремі заголовки, наприклад, «Шістдесят вісім випадкових перших речень», «Листи до і від Беди», «Ситуації в колориті» тощо. В сюжеті, що рухається по колу, щораз виникають подібні персонажі. Лейтмотивно виникає образ жінки, що зветься Анна. Опис подій перемежовується з окремими сентенціями афористичного характеру.

Книжка є у фонді відділу абонемента.

 

 

Насамкінець хочемо зацитувати слова Т. Прохаська з його нещодавнього есею:

«Життя треба прожити так, щоби капці, які ти вибрав, не стали причиною тягаря, в який ти можеш у них перетворитися».