Ірванець минув якось
повз мене, я знала його як Підскарабія з «Бу-ба-бу», читала трохи віршів, ну і
чула, що у нього цікава проза. А в листопаді гуляла собі поміж стелажами, ця
книжка тааак подивилась на мене, що я не стрималась і взяла.
Ловлю флешбеки до
своїх 16–17-ти, бо тоді книжки цієї серії були чи не єдиними, на які у мене
вистачало грошей. Саме в такому форматі я прочитала свого першого Жадана – і
понеслось
Читається дуже легко.
Навіть після тривалої павзи, я змогла пригадати оповідання, на якому
зупинилась. Ірванець іронічний, дотепний, специфічний (у хорошому сенсі). Вам
треба ця книжка, якщо хочете чогось легкого й динамічного.
Оповідання і повість,
вміщені в книзі, написані від нульових до десятих. Кладовище з живими мерцями,
приміська електричка, катакомби, дивне житло нічного сторожа-колекціонера в
музеї, психлікарня, лабіринти, підземелля Київського метрополітену, кручі над
Дніпром – усі події відбуваються в місцях, які розхитуються під ногами від
найменших змін у стані головних героїв.
Велетенська Очамимря,
яка проковтує людей із величного Града, в образі якого закодований Київ (я б
навіть сказала, він там на поверхні) – чи то середньовічний, чи сучасний, з
Трухан-Айлендом, Янками-растаманками і різними іншими декораціями. Вчора мені
підказали, що це написано на основі казки про Кожумʼяку.
Всі тексти обʼєднує
те, що головні герої або перебувають під дією алкоголю або наркотиків, або
хтось із оточення, хто оповідає свою історію, на момент описуваних подій
перебував під їх дією.
Це дуже зручний і дуже складний прийом.
Зручний – бо автор завжди може відступити і зробити оповідача ненадійним
наратором, а складний – бо мотивація вчинків персонажів, репліки, рухи,
сприйняття зовнішнього світу дуже змінена, і прописати це так, щоб читач вірив
і співпереживав – це реально виклик.
Бонусом: герої Ірванця
– не типові маргінали. Він не прописує деталі чи бекґраунд, але й без цього
зрозуміло, що ті люди цілком можуть бути викладачами, письменниками чи просто
поважними у соціумі людьми. Вони залишаються інтелігентнами навіть у стані
вкрай зміненої свідомості.
Ну майстер, що скажеш.
Сама збірка мені на
4/5. Тут все, як має бути в постмодернізмі – багато алюзій, інтертекстів,
іронія на межі з сатирою, літературне бешкетування і тд. Ірванець сильний
стиліст, його описи – дуже реалістичні. Але ну чогось мені все одно не
вистачило…(
Деякі оповідання
обривалися так, наче це не відкритий фінал, а автор просто вичерпав слова,
деякі лінії могли бути напруженішими, деякі паралелі Київ ХХІ століття // Град
Х чи якого там століття – більш обґрунтовані. В «Очамимрі» мені сподобалась
ідея, але щоб зануритись у художню дійсність, я витратила 50+ сторінок і вже
була, очевидно, роздратована на цю історію. Треба буде колись ще раз перечитати.
Марина Горбатюк.
Немає коментарів:
Дописати коментар