Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей поважного віку в Америці. Відразу зрозуміло, що він українець – свариться нікому не зрозумілою (українською) мовою. Містер Лео самотній – дружина померла, є два сини, однак вони після смерті матері з ним не спілкуються, та дещо відлюдькуватий – зі своїми благодійниками не має бажання підтримувати контакт, посилаючись на недобрі спогади з молодості, та і друзів у нього немає, лише одна медсестра, міс Джені, може знайти з ним спільну мову.
Настає передріздвяний час, усі готуються до цього величного свята. Міс Джені вмовила його на прогулянку коридором. Активний містер Грінвей готував хор на честь Різдва. Подарунок для Леонтовича – співають різдвяну пісню «Carol of the Bells». Почувши цю пісню, містер Лео втрачає самовладання, і в нього стається смертельний приступ. Однак він висловлює останнє прохання, йому потрібен «лише один лікар» – священик з української церкви «панотець Михайло».
Це роман-сповідь – сповідь усього життя пана Леонтовича, а точніше Степана Добровольського, від народження і до смерті. Надзвичайно глибокий, пронизливий, часом складний, однак важливий для кожного з нас.Назва роману «Прилетіла ластівочка» дає читачу зрозуміти, про що ж цей твір. Ідеться безпосередньо про знамениту різдвяну пісню та її автора – «Щедрик» Миколи Леонтовича, яка з часом стала відомою з іншою назвою – «Carol of the Bells», однак справжнє авторство було загублене. Знаменитого українського композитора було знищено за радянського правління, під час так званого «червоного терору», бо він був сильний духом, справжнім патріотом, збирачем українського фольклору, творцем прекрасного, мав чисту і віддану віру народові. Ця пісня є символом незнищенності українського духу. Вона проходить через увесь твір і є тим стержнем, на який нашаровуються всі інші події.
Роман просякнутий українським фольклором. Передусім це значна кількість колядок, зокрема: «Добрий вечір тобі, пане господарю!», «Ой на річці на Йордані…», «Не дайте стояти, Впускайте до хати…», «Пізній вечір, небо в хмарах, …», «А у Віфлеємі, …», «Рости величка до черевичка…» тощо. Використано українську лайку. Передано колорит – українські атрибути (сімейна вечеря, вагоме значення родини, національний одяг, який вражає іноземців). Віра у Бога як оберіг українців. У ньому відтворено історичне минуле України першої половини XX століття.
Немає коментарів:
Дописати коментар