«Видавництво 21» випускає книгу про контроверсійного художника Паризької школи

Фото: update.com.ua

У другій половині серпня «Видавництво 21» представить своїм читачам роман сучасного швейцарського письменника Ральфа Дутлі «Остання подорож Сутіна». Переклад з німецької здійснила Христина Назаркевич. Перша презентація книги відбудеться під час ХХІV Форуму видавців у Львові. Видання здійснене за підтримки швейцарської культурної фундації Pro Helvetia.

Центральний персонаж фіктивно-біографічного роману Ральфа Дутлі — художник-експресіоніст першої половини ХХ століття, представник так званої Паризької школи Хаїм Сутін — єврей родом із Білорусі, який пов’язав своє життя з Францією і мистецтвом. Крізь призму потоку свідомості, внутрішнього мовлення, спогадів свого персонажа Ральф Дутлі показав не лише складну, суперечливу, виснажену тривожністю, болем, внутрішніми конфліктами, почуттям провини особистість митця, а й найцікавіший, найбуремніший період життя мистецького середовища Парижа 10-х—40-х років ХХ ст. Читач зазирне у найменш висвітлені закапелки паризьких, нетрів, квартир, салонів, приватних історій і душ, вирушивши разом із художником в його останню подорож, під час якої перед ним у виразних кадрах пролетить усе його життя. В цій історії багато документальної правди, але й велика частина авторського домислу та вимислу чи, все ж швидше, авторської інтуїції, яка заповнила прогалини у портреті цього контроверсійного художника.

За своє прагнення бути вільним митцем Хаїм Сутін сплачував виснажливою працею, життям у бідності.

Він був одним із мешканців легендарного «Ля Руш» («Вулика») — павільйону, пристосованого під житла для безпритульних митців. Свого часу тут мали прихисток його земляк художник Марк Шагал, український скульптор Архип Тесленко, італійський художник і скульптор Амедео Модільяні, який став другом і, власне, першим поціновувачем творчості Хаїма Сутіна, намагався всіляко його підтримувати. Найвдалішими, найуспішнішими у житті Хаїма Сутіна були 1920-ті роки: він отримує визнання, стає популярним, про нього говорять мистецтвознавці, його картини купують (полотна Сутіна були у колекціях Пабло Пікассо, Чарлі Чапліна). А потім — економічна криза з усіма її непривабливими наслідками, потім — Друга світова війна і важка хмара голокосту.

«Остання подорож Сутіна» — це, звісно, мандрівка світом мистецтва, показ зародження мистецтва нової доби, його чинників, мотивів, подразників. Це роздуми про призначення митця, про ті жертви, які йому доводиться приносити богам образних одкровень та візій. Тому роман особливо буде цікавим читачам, захопленим мистецтвом, психологією творчості, історією та філософією мистецтва.

«Я обрала насамперед мистецьку тему. Мені особисто як зацікавленій мистецтвом читачці дуже бракує в українській літературі творів про митців, — говорить Христина Назаркевич про причини вибору саме цього твору для перекладу. — Друге — мені сподобалася стилістика автора, поетичність і „надрив“ емоційний (тобто теж щось, чого в нас небагато). Третє: мені подобається інформативна частина роману — окупована Франція, Монпарнас, історичні постаті…».

А ось що відповів Ральф Дутлі на запитання, яким він бачить українського читача свого роману:

«Автор випускає свою книжку в світ, дає їй свободу, а вже летіти їй потрібно самій. Звичайно ж автор сподівається, що матиме чуйного читача з чутливими літературними рецепторами. Цей читач може цікавитися художником Сутіном, або мистецтвом ХХ століття, часовим проміжком між 1910 і 1943 роком в Східній Європі і у Франції, трагічною епохою з її відбитком війни і окупації, ще він може цікавитися можливостями поетичної мови, силою образів, а головне — „опіумом“ літератури, адже мій роман — літературний твір, а не звичайна біографія художника».

На сторінці роману «Остання подорож Сутіна» на сайті «Видавництва 21» можна познайомитися також з фрагментом подячної промови Ральфа Дутлі з нагоди вручення літературної премії «LiteraTour Nord», яку він отримав 24 квітня 2014 року в Ганновері.

 Хаїм Сутін — народився 1893 року у багатодітній єврейській родині в білоруському селищі Сміловичі. З раннього дитинства мав нестримний потяг до малювання. За цю пристрасть представники родини та єврейської громади жорстоко його карали. 1907 року втік до Мінська, де брав уроки малювання, потім — до міста Вільно, де вчився у Школі красних мистецтв. Згодом йому вдалося виїхати до Парижа, де прожив решту життя — від 1912 до смерті у 1943 році. Експресіоністичному стилю Хаїма Сутіна властива особлива тривожність. В його художній манері відзначають дратівливість, швидкість, імпульсивність, деформацію.

Ральф Дутлі — швейцарський лірик, есеїст і перекладач. Народився 1954 року в місті Шаффгаузен. Вивчав романістику і русистику в університетах Цюриха й Парижа. Широкий читацький загал знає його як видавця, упорядника і перекладача десятитомного повного видання Осипа Мандельштама німецькою. Автор біографії Мандельштама «Вік мій, звір мій». У 1985 році захистив дисертацію про творчість Мандельштама. 14 років прожив у Франції, нині мешкає у Німеччині, у Гайдельберзі. Побував в Україні як учасник IV поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. Власні прозові твори: фіктивно-біографічний роман «Остання подорож Сутіна» (2013), роман «Коханці з Мантуї» (2015). За «Останню подорож Сутіна» Ральфа Дутлі в 2014 році було відзначено Дюссельдорфською літературною премією.

Христина Назаркевич — українська перекладачка з німецької, доцент кафедри німецької філології Львівського національного університету ім. І. Франка. Цей же університет закінчила 1986 року. У 1993 році Христина Назаркевич захистила кандидатську дисертацію «Лінгвостилістична структура романів Г. Белля (проблема архітектоніки макротексту)». Викладає теорію і практику перекладу, курси з перекладу художньої літератури, спецкурс з німецької літератури, курс усного перекладу. Як науковець досліджує проблеми модифікації традиційного жанру сучасного роману, працює у сфері перекладознавства. Для «Видавництва 21» Христина Назаркевич переклала романи «Прокляття дому» Дженні Ерпенбек та «Море моря» Ільми Ракузи.

Виходить збірка оповідань Ернеста Гемінґвея «Чоловіки без жінок»

 

«Видавництво Старого Лева» видає одну із найяскравіших книг малої прози класика американської літератури.

Сьогодні, 21 липня, виповнюється 118 років із дня народження великого письменника, лауреата Нобелівської та Пулітцерівської премій Ернеста Гемінґвея. Він любив полювання, мохіто та дайкірі, пригоди, своїх котів та жінок. Але найбільше за все дядько Гем любив писати. Твори генія, які вплинули на літературу ХХ століття й далеко далі, вперше в сучасній Україні видає українською «Видавництво Старого Лева». Услід за книгами «Старий і море» та «Фієста. І сонце сходить» світ побачить збірка оповідань Ернеста Гемінґвея «Чоловіки без жінок», яку переклала Ганна Лелів. Обкладинку створила художниця Анастасія Стефурак.

«Чоловіки без жінок та інші оповідання» — збірка короткої прози Ернеста Гемінґвея, що охоплює твори 1923-1927 рр. «Гемінґвеївській малій прозі повною мірою притаманне усе те, за що ми так любимо цього письменника: тут і велика кількість біографічних епізодів, і мінімалістичний стиль письма, щемке звучання тем сенсу життя, життєвого призначення людини, дружби, дорослішання, війни, смерті, «втраченого покоління», — розповідає редактор серії Ольга Ренн. — Дуже цікаво відчитувати якісь приховані й неочевидні моменти, адже Гемінґвей і у коротких оповіданнях дотримується свого відомого «принципу айсберга». 

Упорядкування збірки здійснила редакційна колегія «Видавництва Старого Лева», до книги увійшли найяскравіші оповідання зі збірок «Три оповідання і десять поезій» та «За нашого часу», а також повна збірка «Чоловіки без жінок». Переклала збірку Ганна Лелів, а візуальний образ книжки створила художниця Анастасія Стефурак, яка у обкладинці дуже тонко відтворила і атмосферу збірки, і настрій оповідань.

«Я відчула передовсім велику відповідальність, коли мені доручили перекладати Гемінґвея, — розповідає про свою перекладацьку роботу Ганна Лелів. — Бо перекладати такого автора дуже відповідально, радісно і почесно. Вперше збірку „Чоловіки без жінок“ було видано 90 років тому. І вона дуже різнопланова: тут є оповідання про кориду, особисті стосунки, розлучення, смерть, кохання…. Саме така тематична різноплановість є великим викликом для перекладача, бо всі ці герої з різних світів та говорять по-різному. І перекладачеві треба передати кожного з персонажів особливим, а також загальний стиль автора. Мені було цікаво шукати виходи з цих ситуацій. Я певна, завдяки цій книзі ми матимемо можливість прочитати Гемінґвея по-новому».

Ернест Гемінґвей — автор книг «Старий і море», «Фієста. І сонце сходить», «По кому подзвін», «Прощай, зброє!», «Свято, яке завжди з тобою» та інших. У його творах багато автобіографічного матеріалу, війни, любові. «Писати насправді дуже просто, — казав він. — Ти сідаєш перед друкарською машинкою і починаєш спливати кров’ю». Письменник народився 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк в штаті Іллінойс (США). Почав писати ще підлітком. Обожнював спорт, займався футболом і боксом. Після закінчення школи почав працювати репортером в газеті Канзас-Сіті. Згодом брав участь у Першій світовій війні, був поранений. Працював журналістом у різних газетах. Військова тематика була однією з найулюбленіших у творчості Гемінґвея. Він багато мандрував, зокрема Африкою, якийсь час жив у Франції, Іспанії, Кубі. Отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea», 1952). А у 1954 — Нобелівську премію з літератури. В останні роки життя Гемінґвей страждав на тяжку депресію і розлади психіки. У 1961 році письменник покінчив життя самогубством.

За джерелом: http://vsiknygy.net.ua/