Валерій Шевчук
«Дім на горі» – роман сучасного українського письменника
Валерія Шевчука, цей твір вважають одним із найбільш знакових зразків химерної
прози (особливостями
піджанру є поєднання реального й фантастичного,
неймовірні події, використання міфологічної поетики). Химерна проза
генеалогічно близька до магічного реалізму, що розвинувся в
латиноамериканських країнах всередині ХХ століття, однак вона вплетена в українську
літературну традицію, зокрема й за допомогою змістових, стилістичних засобів,
художніх образів, міфологем тощо. Книжка
входить до переліку ста найкращих творів української літератури за
версією українського ПЕН.Дім на горі : роман. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. – 560 с.
Фактично,
Валерій Шевчук переосмислює давню легенду про істоту, що приходить до дівчат
вночі, набуваючи вигляду близьких або коханих. Проте у повісті Джигун і
Дженджурик позбавлені зовнішньої схожості з кимось із знайомих Галі, а згодом
вже і її доньки Оксани. Автор наділяє тих чоловіків демонічними ознаками, проте
однозначно не стверджує. Анатоль (так звали Джигуна, від якого Галя народила
Хлопця) під час Другої світової війни раптом з’являється в образі воїна: «Зовсім схожий на нього чоловік ітиме,
відступаючи, в тому самому загоні, в якому йшов і швець Микола Ващук [чоловік
іншої героїні – М. Г.]. Вони, як земляки,
триматимуться плече в плече і в час відпочинку згадуватимуть одні й ті ж місця
в Житомирі. Того чоловіка зватимуть, правда, Віталієм, і, може, він був тільки
рідним братом Анатоля, – у скрутні хвилини допомагатимуть собі навзаєм. Вони
схуднуть і потемніють, а коли перестрінуть їх кулеметні черги, першим упаде
Віталій. Волею долі, може, проясниться в Анатоля, чи б то в Віталія, розум, і
він згадає всіх своїх покинутих та покривджених. Згадає серед них і Галю і
побачить її раптом не дівчатком-каченям, а тою дивовижною жінкою, якою вона стане».
Валерій Шевчук дає своїм героїням право вибору – прийняти несвідоме чи виявити волю, відштовхнути спокусника. Другий, справжній, чоловік має піднятись на гору, переступити поріг і напитись води. Від них народжуються дівчата, майбутні берегині дому. Історія «жіночого простору» розпочалася з прабаби (очевидно, вона є матір’ю Галиної баби та зведеного старшого брата, козопаса Івана Шевчука): «У глибині цього дому спить, злегка похропуючи, бабця, і Галя, прислухаючись, зрозуміла раптом, чого тікав з цього дому далекий її прадід у перших. Не витримав цієї тиші й застиглості, оцього сльозливого й крикливого баб’ячого царства, де чоловіки тільки приходнями і тільки й знали, що достачати кошти для цих жінок, а у вільний час длубатись у своїх книжках. Галя відчула раптом, що і в ній є щось від того прадіда, що їй також хочеться спуститись із цієї гори і перевірити увіч, чи не з картону вирізано всі оці краєвиди».
Валерій Шевчук дає своїм героїням право вибору – прийняти несвідоме чи виявити волю, відштовхнути спокусника. Другий, справжній, чоловік має піднятись на гору, переступити поріг і напитись води. Від них народжуються дівчата, майбутні берегині дому. Історія «жіночого простору» розпочалася з прабаби (очевидно, вона є матір’ю Галиної баби та зведеного старшого брата, козопаса Івана Шевчука): «У глибині цього дому спить, злегка похропуючи, бабця, і Галя, прислухаючись, зрозуміла раптом, чого тікав з цього дому далекий її прадід у перших. Не витримав цієї тиші й застиглості, оцього сльозливого й крикливого баб’ячого царства, де чоловіки тільки приходнями і тільки й знали, що достачати кошти для цих жінок, а у вільний час длубатись у своїх книжках. Галя відчула раптом, що і в ній є щось від того прадіда, що їй також хочеться спуститись із цієї гори і перевірити увіч, чи не з картону вирізано всі оці краєвиди».
Основні події у
повісті відбуваються в 40-60-х рр. ХХ ст, проте є спогад від 1911 р. Автор
майже не описує історичне тло, немає згадок про революцію, Першу світову війну,
голоди й Голодомор /хоча дія розгортається в центрі України, а ці території
тоді сильно постраждали/, Друга світова війна згадана побіжно.
Друга частина під назвою «Голос трави» – цикл з 13 новел, що мають опосередкований зв'язок із повістю, проте дають змогу побачити деякі деталі. Підзаголовок: «Оповідання, написані козопасом Іваном Шевчуком і приладжені до літературного вжитку його правнуком у перших». Цим правнуком є Хлопець, син Галі, у певних рисах якого можемо простежити схожість із автором, Валерієм Шевчуком. Зрештою, Хлопця навіть в дорослому віці не називають конкретним іменем, можливо, це й справді є літературною містифікацією життєпису.
Новели мають притчевий та алегоричний характер. Реальність у них поєднана з містикою, люди живуть в цілісному, нерозділеному з різними духами, світі. Не кожного злого духа автор наділяє винятково негативними рисами: наприклад, юний чорт здатен щиро закохатися в дівчину й померти заради кохання, відьма прагне гармонії зі світом, вона є більш людяною, ніж князь-гвалтівник.
Наскрізна тема роману – спроба пізнати світ, знайти сенс буття, побачити й відчути добро і зло, любов і ненависть, бажання жити й бажання померти. А де межа між чорним та білим кожен має визначити особисто.
Міфологема дороги є важливим складником розгортання сюжету. Дім обов'язково єднається зі стежками, які ведуть ДО нього й ВІД нього. Так само й автор відкриває перед читачами обрії трактувань і сприйняття. Кожен, певно що, має знайти свою дорогу розуміння написаного у «Домі на горі».
Наостанок ще одна цитата з книжки:
«Любов – це і є рух до спокою, – подумав старий козопас Іван Шевчук, коли дружина оповіла йому історію про Миколу й Олександру, – ті, що руйнують, не знають любові – це діти темряви й ночі. Не стопчи даремно квітки, – без патетики думав він, сидячи на веранді, – не зріж без потреби дерева, не вбий звіра, тобі недогідного, ані комахи».
Немає коментарів:
Дописати коментар