Що ми знаємо про Івана Вишенського?

На життя народитися – це коли, вийшовши з утроби у цей світ і дійшовши зрілого віку, думка вже має силу відрізнити зле від доброго.

Іван Вишенський

Худ. Юліан Буцманюк. Проповідь Івана Вишенського 

Іван Вишенський (близько 1550 – після 1621) – український релігійний і літературний діяч раннього нового часу, преподобний. Православний монах, письменник-полеміст консервативного, ортодоксального напрямку.

Вважають, відомий полеміст був родом із містечка Судова Вишня, що на Львівщині – прихильником цієї теорії був Іван Франко, дотепер припущення щодо місця народження залишається офіційно визнаним, хоча деякі дослідники, покликаючись на фрагментарні згадки у творах самого І. Вишенського, пропонують інші версії. Зокрема йдеться про перебування на Волині – молоді роки майбутнього діяча минали в Луцьку, він добре знав це місто та його звичаї, мав доволі вільний спосіб життя, товаришував з католиками. Закликаючи православних не слухати католицьких проповідників, пише: «І я колись у тій пробі був і латинського оратора слухав. Через те хочу тихо, покірливо нагадати (аби ви стереглися пильно таких медових слів, у яких живе трутизна), як латинський оратор, майстер за достойністю сану, мав дружбу зі мною в Луцьку і не утаїв переді мною тілесної пожадливості, якою був переможений, тобто він прагнув блуду від цнотливої дівиці і не міг досягти того повабками, оскільки був рябий. А як того досяг? Ото так, розкажу тобі, солодкими словами й бесідами звабив дівицю і при допомозі тієї словесної улесливості цноти дівицю таки звабив» (сучасною українською мовою переклав В. Шевчук).  

Коли саме І. Вишенський покинув світське життя й подався в ченці, сказати складно. Деякі дослідники вважають, що це сталося ще задовго до Берестейської унії, у 70-х або 80-х роках XVI ст. Подавшись на Афон, письменник проходив через землі Болгарії й Македонії. Про це опосередковано свідчить десятий розділ «Книжки», який має розлогу назву «Новина, чи звістка про те, як знайшли тіло вбитого Варлаама, архієпископа Охридського, у місті Велісі, який постраждав за істину й був кинутий у ріку, що зветься Вардар. Як його знищили, а потім перенесли те триблаженне тіло до Охрида. І нині в мертвих воно більше, як у живих суще, чуда творить і проповідує таїнство воскресіння і надію прийдешнього віку, до решти осоромлюючи та викриваючи світ і світодержця-диявола».

Система поглядів Івана Вишенського близька до переконань Томаса Мора, Еразма Ротердамського, Томаса Мюнцера та ін. Незважаючи на заперечення полемістом «латинської вченості», він не виходить за межі пошуків католицьких і протестантських мислителів XVI століття.

З перших кроків літературної діяльності полеміст посів позицію оборонця політичних, економічних і релігійних прав українського народу. Вже в «Писанні до всіх взагалі в Лядській землі живучих» (початок 1590-х років) він запитував : «Де ж нині в Лядській землі віра, де надія, де любов, де правда і справедливість суду ?.. Все смертоносний гріх, все пеклом, адом й геєною вічною смердить…». 

1596–1616 рр. виявилися найпліднішими у творчості І. Вишенського. Письменник був глибоко вражений подіями 1596 р. Берестейська унія викликала в нього обурення, і він написав низку творів на захист православ’я. Першим таким твором стало «Послання до князя Василя Острозького» (1598–1599) [засудження книжки П. Скарги «Sinod brzeski»]. Другим твором письменника цього періоду є «Порада, як себе очистить церква Христова», яка була ніби частиною «Послання», але становила окремий трактат. Різкій критиці в ньому піддано православне духовенство, яке прийняло унію. В «Пораді» звучала ідея природної рівності всіх людей, з якої випливає й соціальна рівність.

А втім, ставлення Івана Вишенського до світського світу – проблематичне питання з огляду на те, що полеміст багато років провів на Афоні, народного життя не знав і в одному з творів, відповідаючи на запрошення повернутися в Україну, писав: «Я з народом заповітів не закладав і відповідей не творив; народу я не знаю, бесідою з ним не спілкувався і на очі не здибувався». А все ж упродовж 1604–1606 pp. І. Вишенський відвідав Україну – письменника не раз просили повернутись на батьківщину в скрутні для православних часи. Спочатку він зупинився на кілька місяців в Угорниках (там жив його афонський друг Іов Княгиницький), а потім, очевидно, подався до Львова, де на нього чекали братчики. У Львові був недовго, бо не зійшовся в поглядах з керівниками братства – переїхав спершу в Уневський монастир, прожив там 1,5 р., а потім повернувся на Афон.

Попри тотальні заперечення матеріального світу, І. Вишенський уважно спостерігав за розмаїттям засуджуваних ним принад. Протиставлення простим людям, бідноті, тих, хто дбає не про вічне життя, а лише про власні статки, набирає форми осуду суспільної верхівки: «Ви їх пот мішки повні грішми, злотими, талярами, півталярами, орти, четвертаки і потрійники напихаєте, суми докладаєте в шкатулах... А тіє бідниці шелюга, за що солі купити, не мають... Тіє хлопи з одноє мисочки поливку альбо борщик хлебчють, а ми предся по кількодесять півмисків розмаїтими смаками уфарбованих пожираєм...».

Іван Франко писав: «Івана Вишенського зачисляють звичайно до полемістів, що боронили православіє проти заходів латинства та унії. Се вірно, але тільки в часті. Властивої полемічної аргументації в його писаннях не так багато, як би веліла догадуватися назва полеміста, та й то властиві догматичні дискусії у нього не оригінальні, а взяті переважно з сучасних руських або польських полемічних творів. Головна сила полеміки Вишенського, яка дуже часто переходить у сатиру, лежить у його глибокім розумінні етичної сторони спору між латинниками й православними, а головна сила його таланту в ілюструванні релігійних віроучень та суспільно політичних відносин прикладами, подробицями та порівняннями, взятими з дійсного життя».

Характерними рисами письменницького індивідуального стилю полеміста є:

«момент присутності», що створює «імітацію діалогу»;
емоційність, експресія, котра досягається за рахунок «допиту» опонента, внутрішньої незгоди з ним, запальності, звинувачень;
використання біблійних мотивів, образів, міфів, притч;
вживання яскравих неологізмів;
звертання, запитання, оклики;
гротескно-сатиричне зображення дійсності, наявність карикатурних портретів. 

простота і ясність викладу;

У 1610 р. І. Вишенський збирався ще раз відвідати Україну, але захворів.
Про останні роки життя достовірних відомостей нема. Помер на Афоні, очевидно, в 20-х роках XVII ст. У 1633 р. чернець Леонтій у листі до львівського міщанина Миколи Золоторуцького згадує про «великого старця Іоанна Вишенського святогорця» вже як про покійного.

Письменницька діяльність І. Вишенського тривала понад 25 років.

Книжки є у фондах бібліотеки.

Використано матеріали з інтернет-ресурсів.

Підготувала Марина Горбатюк