Історію пишуть на битому склі // добірка віршів воєнного часу

Сергій Мірчук, "Різдво в укритті"

КСАНКА КРАВЧЕНКО
ІСТОРІЮ ПИШУТЬ НА БИТОМУ СКЛІ
 
Історію пишуть на битому склі,
Малюють мурали на цеглі та камені,
Прості люди поля, степів та землі,
Ті, що списами навіки пошрамлені.
 
Нащадки з курганів на вістрі стріли,
Що не згубились безцільно у натовпі,
У пошуках власної Шангрі-Ли,
Даруючи серце і душу братові.
 
На Дикому Полі в знайомих місцях,
Де списані всі до дірок палімпсести,
На тілі барвінками в грізних рубцях,
Коли правда ходить у люд на протести.
 
Десь близько опівночі в тьмянім яру
Чи може опівдні у сонячній балці,
Зникають невігласи в чорну діру,
Щоб більше не трапитись другій Калці.
 
Історію пишуть сновиди й святі
І ті, що не знають, як програвати,
Все дуже просто у цьому житті,
Та довго і гірко прозріння чекати.
 

 

КАТЕРИНА МІХАЛІЦИНА
(ЛЬВІВ/ПРОВИНА ВЦІЛІЛОГО)

це місто таке ошелешено тихе.
йому, мабуть, дивно. воно відчуває провину
за кожен снаряд, не йому гостро ввігнаний в спину.
за голуба й проліски, котрі віщують не лихо,
а все ще весну, поступову, але неодмінну.
за скрипи трамваїв по ребрах оголених колій,
за смішки дверей, а не їхні знервовані крики на зустріч шибками:
не розбийтеся, ви, недоріки, і навіть не смійте дрижати.
за бруньки магнолій,
вагітні квітками – а жінка ж родила он в муках в підвалі, 

в метро, під ракети зажерливі звуки, собаче виття...
і за батькові руки,
які не взяли немовляти, бо міцно взялися за зброю,
й десь там, на поверхні, де навіть і дихання збоїть,
його захищають.
усім безконечним собою
це місто-гніздо
нап'ялося і теж захищає невинних.
і тлумить, і тлумить, і тлумить розпуклу провину.
 

 

НЕЛЯ НАЗАРЧУК
І. Р. П. І. Н. Ь.
 
В холодильнику масло вершкове
Якісь кетчупи, пляшка вина...
Я лишала свій дім і не вірила,
Що це справжня кривава війна.
 
Там чекає розхристане ліжко
І подушка з відбитками снів.
Чорний дрізд на паркані побитому
Про весну так співати хотів!
 
Але дим, і будинок весь в опіках,
Не на часі співати пісні...
Я не можу свій дім обійняти –
Обійми замість мене крильми.
 
Чорний дрозде, я знаю, ти зможеш,
Наші вікна – навпроти сосни.
Стережись, друже, градів ворожих
Нам разом ще чекати весни.
 
Зазирни крізь вікно, на долівці
Ми залишили ранком сліди:
Кольорові дитячі шкарпетки
Й недопиту склянку води.
 
На підлозі розсипані мрії,
У кутках розпорошений страх.
Мої речі, які я любила,
І ранкове тремтіння в руках.
 
Облети мій будинок і школу,
Нагадай Ірпеню про весну...
Ми окропим руїни любов'ю,
Ми відродимо вулиць красу.
 
І воскреснуть будинки і площі,
І мій ліс розмінують від зла.
Моє тіло поїхало з міста –
Серце вивезти я не змогла.
 
 

ДЕНИС НАРБУТ
CВОБОДА ЙДЕ
 
Свобода йде, прискорюючи хід,
І квітне сила у зів'ялих травах,
гілля́ підносять Лондон і Варшава,
 
Свобода йде із заходу на схід.
Усе палає навкруги ущент:
блакитне небо у багряній лаві
і Україна в боротьбі та славі
за вільний європейський континент,
 
аби життя продовжувалось в нім.
Незламний дух будує нові стіни,
Соборність – новий дах для України,
Свобода йде у свій майбутній дім!

 

 

ДЕНИС СЕМЕНЧЕНКО
ТИ ЯК ТАМ?

Я з тривогою в серці питаю «Ти як там?»
Ти в безпеці зараз чи ні?
Коли вимкнуть зв’язкок
Ці слова рознесуть на крилах птахи
 
Я з тривогою в серці питаю «Ти як там?»
В укритті ти зараз чи ні?
У тих хай всі кулі летять
Хто прийшов заради крові й війни
 
Я з тривогою в серці питаю «Ти як там?»
Чи близькі всі поряд, живі?
Хай буде мир в нас
Від Соломонова до Ранньої Зорі
 
Я з тривогою в серці питаю «Ти як там?»
Чи спала сьогодні чи ні?
Ми боремось всі з окупантом
Щоб Гарем‘яч та Сарич у мирі були
 
Я з тривогою в серці питаю «Ти як там?»
Чи їжа є, дома чи вже в укритті?
Ми знайдемо всім москалям
Гарне місце у надрах землі
 
Я з тривогою в серці питаю «Ти як там»?
Чуєш? Обіцяєш мені?
Що поряд ми будемо завжди
З першого дня без війни!
 
 
ТУРИК ІРИНА
 
Ледь цідяться слова…
Густим гарячим тромбом
Артерію життя
спинила чорна мить.
Розколотих небес
Суцільні катакомби...
І спалена земля...
Відчуй!
Іди!
Борись!
Весь світ мов на межі
Між "до..." і "те, що буде".
Сповільнено тече
Крізь пальці вічний час.
Лиш пам'ять-оберіг
Тремтить у гордих грудях
І віра ще живе
У кожному із нас.
За титрами зими
Ми знімем інші фільми –
Незвичний серіал
Про мир і про весну,
Про нас – таких чужих
Але насправді рідних,
Бо маємо на всіх
Країну ми одну.
Народяться слова
І засміються діти,
І сяйвом золотим
Розквітне синя вись.
МИ є. І будем МИ,
Бо право наше – ЖИТИ
У мирі і добрі...
Повір!
Іди!
Борись!
 
 

КАТЕРИНА БАБКІНА

І ще ця весна – та ж такої ніхто її не просив.
Обабіч поранених трас принишкли тіні птахів.
Завмерли міста – не трепетно чекаючи перших злив,
але у судомах скорботи за втратами матерів.
Кривавий туман стелитиметься поміж темних дерев,
І в зел, що в полях постануть, буде чорне зерно.
Але ця весна – вона ж все одно своє забере.
І ще ця весна – вона також своє віддасть все одно:
пролиється сяйвом цілющим вихорів золотих
у кожні зболені груди, у кожне серце тісне.
І буде певне майбутнє, і буде небо ясне.
І ті всі, котрі залишаться, будуть жити за тих,
хто не.

Більше віршів можна прочитати на літературному порталі "Поезія вільних" ( https://warpoetry.mkip.gov.ua/ ).

Слава Україні!