Книга-ювіляр

І. Нечуй-Левицький «Маруся Богуславка»

(145 років від дня публікації)

Героїчна боротьба українського народу проти колонізаторів породила величезну кількість народних пісень та дум. Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в ХVІ–ХVII століттях. Жорстокість ворогів не мала меж та не могла вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Саме такою є народна героїня Маруся Богуславка, яку народ оспівував в своїх піснях та думах. Дума «Маруся Богуславка» – пам’ятка національної культури, одна з найдавніших та найдосліджуваних і переспіваних у художній літературі від часу її опублікування. У її драматичному сюжеті відтворено переживання жінки середньовічної доби.

За народними переказами, в Богуславі жила дівчина Маруся, дочка священника Покровської церкви. Під час одного з нападів на місто Маруся потрапила в полон і була продана турецькому паші, який згодом її покохав і в усьому їй довіряв. Хоча бранка й жила „у розкоші турецькій”, проте не втратила любові до отчого краю і на Великдень звільнила невільників, ризикуючи життям. Вдячні земляки в 1981 році збудували пам’ятник дівчині-легенді в м. Богуславі.

Починаючи з ХІХ століття, дума привертала увагу багатьох письменників. Уперше вона була надрукована П. Кулішем у першому томі «Записок о Южной Руси» в 1856 році, записана від кобзаря Ригоренка в Краснім Куті Богодухівського повіту на Харківщині.

Образ легендарної дівчини-бранки не залишив байдужими митців слова. Її оспівували в різних жанрах художньої літератури (згодом у музиці, кінематографії): Є. Згарський (поема «Маруся Богуславка» (1862); С. Воробкевич (оповідання «Турецькі бранці» (1868); І. Нечуй-Левицький (історична драма «Маруся Богуславка» (1875); П. Куліш (поема «Маруся Богуславка. Староруська поема (1620-1621)» (1899); М. Старицький (історико-побутова драма «Маруся Богуславка» (1899); Б. Грінченко (драма «Ясні зорі» (1897); М. Семенко (лірична драма «Маруся Богуславка» (1921); Іван Багряний (роман «Маруся Богуславка» (1957); М. Пригара (оповідання за мотивом народної думи «Маруся Богуславка» (1988). Про  Марусю Богуславку пишуть свої твори й сучасні майстри художнього слова:  М. Тютюнник, Л. Костенко, В. Діденко, І. Драч.  

В цьому році виповнюється 145 років, як І. Нечуй-Левицький створив п'єсу "Маруся Богуславка". У написанні драми Іван Семенович звернувся до дослідження сутнісних, етичних засад народного буття. Він використав один з найвідоміших сюжетів народних дум та історичних пісень. По суті - це лібрето музичної вистави, тому значною мірою складається з весільних текстів, козацьких пісень та фрагментів народних дум. Письменник переосмислив ліро-епічний фольклорний твір. Провідний мотив його твору – прагнення до волі та палка любов до рідної землі. Митець показує, що розкоші та багатства не здатні замінити щастя на рідній землі. Тому самогубство головної героїні сприймається закономірно – без батьківщини любов неповна, на чужині – тільки відчай та згуба.