Юрій Іздрик народився 16 серпня 1962
року в Калуші (Івано-Франківська область) – український прозаїк та поет, культуролог,
автор концептуального журнального проєкту «Четвер».
Перші вірші написав у 14 років (щоправда російською
мовою). Закінчив музичну школу, клас віолончелі та фортепіано, самотужки
опанував гру на гітарі та мандоліні; шанувальники творчости Іздрика мають
змогу слухати деякі його поезії в музичному супроводі. Втупив до Львівського політехнічного інституту, згодом працював інженером на Івано-Франківському заводі автоматизованих
ливарних машин (1984–1986), згодом — у Калуському науково-дослідному
інституті галургії (1986–1990). У студентські роки вивчав історію мистецтва,
відвідував публічні лекції з мистецтвознавства, грав у рок-гурті, брав участь у
постановках самодіяльного студентського театру.
Активно включився в мистецьке життя наприкінці 80-х (в 1989 р. розпочалася історія легендарного журналу «Четвер»). Наступного року познайомився з Юрієм Андруховичем. Іздрик запропонував йому разом випускати «Четвер», на що той погодився. Перші вірші Іздрика з'явились у 90-х роках у самвидавних журналах «Відрижка» (Польща) та «Четвер». Деякі критики навіть стверджували, що Іздрик – це фікція, псевдонім Андруховича. У їхніх творах справді перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, але це й не дивно. Вони стали творцями станіславського феномена, в якому чи не найповніше втілений український варіант постмодернізму. Це своєрідне мистецьке угрупування літераторів Івано-Франківщини. За визначенням самих учасників, їм притаманне прагнення ввібрати в себе всю культуру останніх ста років, двері до якої несподівано широко розчинилися. Вперше визначення феномена сформулював у 1992 році Володимир Єшкілєв під час дискусії на виставці «Рубероїд». Саме у Франківську 90-х років відбулась своєрідна децентралізація українського мистецького середовища. У знаковому есе «Станіслав: туга за несправжнім» Іздрик описував принади тих часів:
«Я не живу в Станіславі. Я з’явився сюди
ненадовго, власне кажучи, мене вже немає тут. Однак моя поява була вчасною. Я
зловив те, що виникло непомітно і зникло безповоротно, – НЕСПРАВЖНЄ. Це
швидкоплинне НЕСПРАВЖНЄ було єдиним справжнім, яке належало цьому місту. Все
інше виявилося СПРАВЖНІМ, а тому, за неминучістю тавтонімічних обмежень, – не
зовсім справжнім».
Український постмодернізм хронологічно дещо відстав від європейського з об’єктивних причин (на Заході почав вирізнятись ще з кінця 60-х рр., до нас дійшов лише на початку 90-х): культурне життя в союзі – закрите радянською «залізною завісою», тож українські літератори та художники не могли брати повноцінної участі у світовому мистецькому процесі. Ще в 80-х рр. творці вітчизняної сучасної української літератури були не знайомі між собою, інакше кажучи – «поза контекстом»: Юрій Андрухович вчився на Вищих літературних курсах при Літературному інституті в Москві, Тарас Прохасько служив в армії, а сам Іздрик був ліквідатором на ЧАЕС.
Ю. Іздрик, "Профанфас" |
Згодом Ю. Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. У 1994 р. з'явилася перша «легітимна» публікація повісті «Острів Крк» (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, він вийшов друком окремою книгою у 1998 р. під назвою «Острів Крк та інші історії». Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування. Перший наклад цієї «книги про сни у снах» (за визначенням В. Габора) продали за тиждень.
У
2013 р. була оприлюднена перша поетична збірка письменника. Автор сприймає свою
поетичну творчість виважено та самокритично, в одному з інтерв’ю зазначив: «З 2-3 тисяч написаних мною віршів, може,
назбирається сотня таких, за які не соромно. От зараз повинна вийти збірка «the
best» – побачимо. Там є випадки вдалої риторики, але… Це образно убога поезія,
там здебільшого перехресне римування, бідні рими. Це такий Коельйо в поезії.
Вірші для тих, хто не потребує особливої вишуканості. Навіть сотня моїх
найкращих віршів – це (за моїми внутрішніми відчуттями, бо література – не
спорт) зовсім не той ареал, де живуть Калитко, Жадан, Бабкіна і багато інших,
кого я вважаю поетами».
Пропонуємо до
перегляду відеовірш на текст «You
know» зі збірки «Меланхолії»
(авторка ідеї – Яна Ремська, читає Марина Горбатюк, операторська робота, монтаж – Катерина
Омельяненко).
"You know" Іздрик
Також працівники
відділу абонемента підготували книжкову викладку «Текстові пазли Юрія Іздрика».
Використано матеріали з інтернет-ресурсів
Підготувала Марина
Горбатюк
Немає коментарів:
Дописати коментар