Текстові пазли Юрія Іздрика (до ювілею письменника)

Юрій Іздрик народився 16 серпня 1962 року в Калуші (Івано-Франківська область) – український прозаїк та поет, культуролог, автор концептуального журнального проєкту «Четвер».

Перші вірші написав у 14 років (щоправда російською мовою). Закінчив музичну школу, клас віолончелі та фортепіано, самотужки опанував гру на гітарі та мандоліні; шанувальники творчости Іздрика мають змогу слухати деякі його поезії в музичному супроводі. Втупив до Львівського політехнічного інституту, згодом працював інженером на Івано-Франківському заводі автоматизованих ливарних машин (1984–1986), згодом — у Калуському науково-дослідному інституті галургії (1986–1990). У студентські роки вивчав історію мистецтва, відвідував публічні лекції з мистецтвознавства, грав у рок-гурті, брав участь у постановках самодіяльного студентського театру.

Активно включився в мистецьке життя наприкінці 80-х (в 1989 р. розпочалася історія легендарного журналу «Четвер»). Наступного року познайомився з Юрієм Андруховичем. Іздрик запропонував йому разом випускати «Четвер», на що той погодився. Перші вірші Іздрика з'явились у 90-х роках у самвидавних журналах «Відрижка» (Польща) та «Четвер». Деякі критики навіть стверджували, що Іздрик – це фікція, псевдонім Андруховича. У їхніх творах справді перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, але це й не дивно. Вони стали творцями станіславського феномена, в якому чи не найповніше втілений український варіант постмодернізму. Це своєрідне мистецьке угрупування літераторів Івано-Франківщини. За визначенням самих учасників, їм притаманне прагнення ввібрати в себе всю культуру останніх ста років, двері до якої несподівано широко розчинилися. Вперше визначення феномена сформулював у 1992 році Володимир Єшкілєв під час дискусії на виставці «Рубероїд». Саме у Франківську 90-х років відбулась своєрідна децентралізація українського мистецького середовища. У знаковому есе «Станіслав: туга за несправжнім» Іздрик описував принади тих часів:

«Я не живу в Станіславі. Я з’явився сюди ненадовго, власне кажучи, мене вже немає тут. Однак моя поява була вчасною. Я зловив те, що виникло непомітно і зникло безповоротно, – НЕСПРАВЖНЄ. Це швидкоплинне НЕСПРАВЖНЄ було єдиним справжнім, яке належало цьому місту. Все інше виявилося СПРАВЖНІМ, а тому, за неминучістю тавтонімічних обмежень, – не зовсім справжнім».

Український постмодернізм хронологічно дещо відстав від європейського з об’єктивних причин (на Заході почав вирізнятись ще з кінця 60-х рр., до нас дійшов лише на початку 90-х): культурне життя в союзі – закрите радянською «залізною завісою», тож українські літератори та художники не могли брати повноцінної участі у світовому мистецькому процесі. Ще в 80-х рр. творці вітчизняної сучасної української літератури були не знайомі між собою, інакше кажучи – «поза контекстом»: Юрій Андрухович вчився на Вищих літературних курсах при Літературному інституті в Москві, Тарас Прохасько служив в армії, а сам Іздрик був ліквідатором на ЧАЕС.

Після літературного дебюту він ненадовго пішов з літератури. Окрім редакції «Четверга», почав активно займатися малярством (1990–1994), деякі роботи можна знайти у вільному доступі. Брав участь у численних художніх виставках: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «s-об'єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994) та ін. Упродовж чотирьох років заробляв на життя малюванням: деякі роботи зараз перебувають у приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. 

Ю. Іздрик, "Профанфас"

Згодом Ю. Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. У 1994 р. з'явилася перша «легітимна» публікація повісті «Острів Крк» (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, він вийшов друком окремою книгою у 1998 р. під назвою «Острів Крк та інші історії». Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування. Перший наклад цієї «книги про сни у снах» (за визначенням В. Габора) продали за тиждень.

У 2013 р. була оприлюднена перша поетична збірка письменника. Автор сприймає свою поетичну творчість виважено та самокритично, в одному з інтерв’ю зазначив: «З 2-3 тисяч написаних мною віршів, може, назбирається сотня таких, за які не соромно. От зараз повинна вийти збірка «the best» – побачимо. Там є випадки вдалої риторики, але… Це образно убога поезія, там здебільшого перехресне римування, бідні рими. Це такий Коельйо в поезії. Вірші для тих, хто не потребує особливої вишуканості. Навіть сотня моїх найкращих віршів – це (за моїми внутрішніми відчуттями, бо література – не спорт) зовсім не той ареал, де живуть Калитко, Жадан, Бабкіна і багато інших, кого я вважаю поетами». 

Пропонуємо до перегляду відеовірш на текст «You know» зі збірки «Меланхолії» (авторка ідеї – Яна Ремська, читає Марина Горбатюк, операторська робота, монтаж – Катерина Омельяненко).

"You know" Іздрик

Також працівники відділу абонемента підготували книжкову викладку «Текстові пазли Юрія Іздрика».

Використано матеріали з інтернет-ресурсів

Підготувала Марина Горбатюк