Цьогоріч православна Пасха випадає на 24 квітня. Детальніше про традиції святкування Великодня в Україні можна почитати в таких книжках: В. Войтович «Українська міфологія», О. Вороний «Звичаї нашого народу», І. Михалевич «Українська народна писанка», Й.-Т. Сележан «Православні свята на Буковині»; «Українці: Свята. Традиції. Звичаї». Ці та інші тематичні видання можна взяти у фондах Чернівецької обласної бібліотеки.
Про наповнення кошика цікаво написав краєзнавець Степан Карачко: «Буковинки з давен клали поряд із паскою яйця, хрін, солонину, сир, сіль, домашню ковбасу, солонину, свіжий зелений часник, зелену цибулю, сир тощо. Одні освячували по 15-20 писанок у маленькому кошику, бо хрещеним маткам та батькам, а також і вінчальним, сусідам та іншим улюбленим годиться дати файну освячену писанку (…)». Кожен продукт у кошику має своє призначення.
Пасху
на Буковині, як і у всій країні, традиційно вважають найбільшим релігійним святом
календарного року. Її найважливішим атрибутом є страви, а серед них –
на чільному місці – випечені з муки найвищого ґатунку, щедро заправлені жовтками
та родзинками, паски. Ще один важливий ритуальний символ – великоднє
яйце, здебільшого розписане, розмальоване, чи просто забарвлене в один колір –
його відповідно називають писанкою, крашанкою чи галункою.
Особливо культивувалось та й досі культивується писанкарство у гуцулів, тому в кожному куті села обов'язково мають бути кілька дівчат та жінок-майстринь різного віку.
Залежно від орнаменту, готові писанки називають по-різному: «рибки», «сорок клинків», «рожа», «фасулька». «горішки», «гребелька», «коники», «птахи», «хрестикова» та інші, назви, котрі існують і сьогодні.
Після
богослужіння та освячення паски й інших продуктів надходила пора для великодньої
магії. Усі квапилися додому. Гуцули вірили, "хто борше буде в хаті, той
скорше зробить літо". Багатші ґазди не забували давати біля церкви бідним
трохи їжі – "за померші душі". На низинній Буковині ґазди у
першу чергу йшли з посвяченим до худоби, дбаючи так про її здоров'я і достаток свого дому.
У
селах над Дністром після богослужіння місцеві господарі-християни
"обсівали" своє обійстя і худобу посвяченим маком – "шоби ніяке
горе не приходило". Цей обряд зберігся до нашого часу. Означення своєї
території різними предметами, символами – відоме здавна відштовхування духів, а
мак в українській культурі має велике символічне значення.
Пополудні,
після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Парубки і дівчата
збиралися біля церкви для ігрищ. Буковинська молодь співала гаївки, діти
гралися в "Жмурки", "Гойданку", "Млинець",
"Лавку", "Горошок".
У Пасхальний понеділок безупинно дзвонили в церковні дзвони і поливали водою дівчат. Робили це хлопці та старші парубки по черзі. Ще вдосвіта вони ходили по хатах, а тих юних господинь, які довго спали – обливали холодною водою. Від гостей можна було відкупитися певною кількістю крашанок.
Ст. Карачко зауважив, що Великодня тема надихала не одне покоління українських майстрів пензля, зокрема
таких класиків і метрів національного живопису, як О. Курилас,
Е. Козак, О. Кульчицька та багато інших. Їхні картини стали основою для
чудових великодніх поштівок, які у першій третині минулого століття випускали
українські видавництва у Львові "Українська преса", "Союзний
Базар", Гр. Гануляка та ряд інших. Українці, зокрема й буковинці, надсилали їх одне
одному з нагоди Великодніх свят. Ця чудова традиція була відроджена в Україні
лише на початку 1990-х років, із випуском нових великодніх поштівок.
Додатково (якщо текст складно роздивитись, натисніть на зображення і наблизьте):
Привітальне повідомлення «Христос Воскрес!» від редакції газети «Буковина» у 1895 році, 2/14 квітня 1895 р.
Інформація секретаря Глибоцької райради депутатів трудящих Уповноваженому Ради у справах релігій по Чернівецькій області від 17 квітня 1974 року щодо святкування віруючими релігійного свята «пасхи» у Глибоцькому районі, 17 квітня 1974 р.
Використано матеріали з інтернет-джерел
Немає коментарів:
Дописати коментар