І незлого себе віддаю… // Микола Вінграновський – до 85-річного ювілею письменника

Ти, серцезнавцю, вовіки і нині
Знаєш ти все на дорозі людській,
Прошу: прости по своїй благостині
Всі недомовки в молитві моїй.

М. Вінграновський

Микола Вінграновський (7 листопада 1936–26 травня 2004) – український письменник-шістдесятник, талановитий режисер, актор, сценарист. Сьогодні минуло 85 років від початку його особистої епохи, яка (поки у нас стає пам’яти) не завершується із відходом у засвіт. Будучи ще зовсім юним, він писав:

Віддаю тобі волю свою,
Віддаю тобі силу, доле,
І думок незасніжене поле,
І незлого себе віддаю.

Тонкий чуттєвий лірик Вінграновський зробив величезний внесок у розвиток української літератури і мистецтва загалом. Його творчість перебуває за межами штампів, її складно «втиснути» в якийсь із напрямків, тому що в основу Творець закладав життя: «Як мало ненавидіти й любити!/

І як багато жить, щоб тільки жити». Мирослав Лазарук писав: «Як на мене, існує щось у постаті Вінграновського таке, чого неможливо розгадати одній людині. З людських таємниць повинні народжуватися вірші».

Спроби «розгадати» когось із сучасників чи класиків *важке зітхання* – завжди завершувалися якимось внутрішнім невдоволенням. Прагнення бачити людину наскрізь – то цілком природне явище. Наповнюючись чимось кимось, ми намагаємося зазирнути в думку (не завжди отримуючи на це дозвіл – нехай і моральний). Сучасні автори для мене ще більш недосяжні, ніж їхні попередники, про яких вже багато написано, які переосмислені сотнями неоднорідних голосів. Вінграновський був і є нерозгаданою таємницею, але найбільш надійний ключ до його розуміння, певно, – творчий доробок. «Візьміть все, що я сотворив за все моє життя, прогляньте уважно і скажіть, чи можна все це було створити з брудною душею?» – справедливо гнівався Іван Багряний. Це міг би запитати і сьогоднішній ювіляр Вінграновський: він увірвався в літературний процес у шістдесятих роках минулого століття і пронісся благодатним вихором, наповнюючи Слово новим звучанням. Бо кожен письменник створює нову мову, обираючи з усього доступного багатства її засобів ті, які б найвиразніше відображали саме його інтенції.   

Ти звідки йдеш? Ти мова, чи ти хто?
На жовтий лист
Ще трішечки безлистя…

Трьома рядками і трьома крапками опісля встелив дорогу, наче рушником, уже сформований майстер Слова. Яка ж довершена лаконічність! Скільки прочитань і трактувань викликає цей вірш…

Символічною відповіддю на запитання для мене є рядки з іншої його поезії:

Не оглядайся! Що ти, що з тобою?

Не оглядайсь! Біжи, біжи бігом.

А тихо як… І місяць під водою,

Неначе совість плаче під вікном…

До 85-річного ювілею письменника бібліотекарі відділу підготували віртуальну презентацію про життя і творчість М. Вінграновського. Рекомендую до перегляду! Покликання на відео: «Микола Вінграновський. Віч-на-віч з епохою»  

Марина Горбатюк