Кнут Гамсун (4 серпня 1859 – 19 лютого 1952) – відомий норвезький письменник, лавреат Нобелівської премії з літератури за 1920 рік. Справжнє прізвище – Петерсен. Народився у містечку Ломі. Через три роки сім’я переїхала на північ, дитинство майбутнього письменника пов’язане із хутором Гамсунд. Жили у фінансовій скруті – через борги батьків дев’ятирічному Кнуту довелося працювати на дядька Ульсена. Він перетворив життя племінника на справжнє пекло. Згодом ці 5 років наймитування у дядька К. Гамсун згадував як найжахливіші роки свого життя.
Кнут Гамсун,1871 р. |
На початку
1882 р. Виїхав до США у пошуках кращої долі, там він перебував до осені 1884 р.
Спершу письменник був у захваті від Нового Світу, але досить швидко
розчарувався. Найважливіше, що там Кнут Гамсун познайомився з літературними
колами, зокрема з Марком Твеном, який справив на хлопця велике враження. Виїзд
з Америки був викликаний недугою: лікарі виявили у нього сухоти. Чоловік
повертається у Норвегію, щоб померти вдома, на рідній землі. Вітчизняні лікарі
виявилися більш уважними і знайшли лише перевиснаження.
Гамсун не відступав від наміру стати письменником. Одужавши, їде до столиці Христіанії (із 1924 р. Осло), але невдачі переслідують молодого літератора. У 1886 році він знову повернувся в Америку. Зазнавши злиднів, залишає її через 2 роки з чітким усвідомленням несумісності з цією країною; через усе життя він пронесе рішуче несприйняття усього американського. Свою книжку про Сполучені Штати він завершив багатозначною фразою: «Над цією країною чорне небо».
Літературне визнання письменник здобув після оприлюднення в одному з часописів фрагмента роману «Голод».
На порозі 1890-х років він входить у
літературу як митець-новатор. Його естетичний світогляд сформувався під впливом
зарубіжних письменників. Як сам Гамсун зазначав, головними джерелами впливів були Август Стріндберг, Фрідріх Ніцше, Федір Достоєвський. Д. Наливайко
пише, що головну ваду норвезької літератури в 90-х роках він вбачав у тому, що
вона є «соціальною», а не «психологічною»:
«Ця література, в сутності своїй матеріалістична,
цікавилася більше побутом і звичаями, а не людьми, а значить – суспільними
питаннями більше, ніж людськими душами» (Кнут Гамсун).
На початку ХХ ст. творчість письменника поступово змінюється на проблемно-тематичному,
художньому, стилістичному рівнях. У його твори все ширше входить об’єктивний світ.
Обкладинка першого видання |
Під час Другої світової війни К. Гамсун прихильно ставився до політики Третього Райху, вважаючи Гітлера визволителем Європи. Після його самогубства навіть написав некролог, який прославляв фюрера.
У 1945 році письменник був звинувачений у колабораціонізмі, зазнав переслідувань та перебував під домашнім арештом до 1948 р. Помер 19 лютого 1952 року в Нергольмі.
Пропонуємо ознайомитися із прозовим доробком письменника. У фонді відділу абонемента є з десяток книжок його авторства. Хочемо звернути вашу увагу на таке видання:
Гамсун, К.
Містерії : романи / К. Гамсун ; пер. з норвез.:
Л. Пахаревського, Г. Кирпи ; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Харків : Фоліо, 2007. – 480 с.
У книжці вміщено романи
«Містерії» (1892), «Пан» (1894), «Вікторія» (1898). У європейській літературі К.
Гамсун займає одне з провідних місць як співець кохання, однак почуття не
призводять до щастя, не дають спокою; це вічний двобій протилежних сил, які
прагнуть єднання. Шлях до нього вкритий «квітами та кров’ю».
Юган Борген писав, що «Містерії» – це твір про митця на порозі народження або ж загибелі: «Передпологові перейми тривають упродовж всього роману. Та мить народження Нагеля так і не настане».
Події у творі «Пан» відбуваються на фоні нездійсненого, неможливого кохання – це поема пристрасті закоханих сердець. Інтриги, особисті трагедії, розчарування та моменти наповнення змальовані тонким пензлем уважного до деталей автора. Сам Гамсун зізнавався, що «Паном» він «спробував пояснити деякі особливості вразливої та надмірно вразливої людської натури, яка схилилася перед природою в дусі Руссо».
Роман написаний у формі спогадів Томаса Глана. Головний герой відмовляється від цивілізованого існування, стає мисливцем і живе поблизу невеликого провінційного містечка. Цей твір досі залишається одним із найвідоміших у доробку письменника. Спершу він хотів назвати роман іменем однієї із героїнь («Едварда»), але все ж вирішив, що «Пан» більше відповідає його творчому задумові. На його думку, у кожному з персонажів є щось від Пана (грецький бог лісів, покровитель мисливців та пастухів). Циклічність мітологічного у творі часу замикається в кругообігу природи, зміні пір року, їх повторюваності. Цьому часу підкорені рух роману та його композиція.
Рубенс. Пан і Сірінга (1620) |
Бажаємо вам приємного читання.
Використано матеріали з паперових видань та світлини з інтернет-джерел.
Немає коментарів:
Дописати коментар