Хочеться почати з позитиву. І я спробую. Я ще пригадую ті не надто віддалені часи, коли розмови про переклади українською оберталися у зачарованому колі: чи є сенс перекладати українською, якщо все можна почитати російською, а якщо все ж таки перекладати, то чи українська мова взагалі надається до аж такого серйозного вжитку. Не може не тішити, що сьогодні ми стартуємо в обговоренні вже з принципово іншого рівня і дискутуємо про те, як саме перекладено той чи інший твір, а не про повносправність мови як такої. Що стосується питання про «правдивість» уявлення читача про літературу — то, як на мене, об’єктивного уявлення тут просто не існує. Ситуація насамперед залежить від того, наскільки активними є у промоції своєї літератури ті чи інші культурні інституції. Наприклад, ще років десять тому у нас катастрофічно мало перекладали з польської. Зараз, насамперед завдяки активній діяльності краківського Інституту Книги, а також Польського інституту в Києві, польська література представлена українською доволі непогано – і в класичному, і в сучасному розрізі. Тож основний позитив у цій темі можна сформулювати доволі коротко: у нас нарешті почала з’являтися перекладна література, і це не може не тішити.
Тепер про проблеми.
Проблема №1. Відсутність світової класики українською
Перекладна література не лише в Україні, а й у світі загалом, видається в основному за ґрантові кошти, тому на вибір книг часто впливають критерії, які визначаються закордонними інституціями, які підтримують переклади. Переважно такі програми підтримки перекладів орієнтуються на сучасну літературу, і це логічно в тих країнах, де переклади класики зроблено вже давно, а нові переклади відомих класичних творів є якщо не прибутковими, то принаймні самоокупними і не вимагають дотацій. В Україні класику здебільшого потрібно перекладати вперше, такі видання змушені конкурувати з російськими перекладами, тож відсутність дотацій відчувається дуже болісно. Через це класику в нас перекладають рідко і вибірково, а без неї зрозуміти контекст сучасної літератури складно.
Проблема № 2. Фаховість перекладачів
Часто це генераційна проблема. Перекладачі старшого покоління переважно мають кращу філологічну освіту, ніж молодь, але часто не володіють розмовною мовою як твору оригіналу, так і українською, це робить переклади надто книжними і штивними. Серед молодого покоління перекладачів часто побутує переконаність, що для літературного перекладу достатньо володіти мовою оригіналу, повноцінну філологічну освіту мають лише поодинокі молоді перекладачі. Це породжує велику кількість неграмотних перекладів. Фахові перекладачі у всьому світі уважно стежать за видавничими новинками, обмінюються досвідом, проводять майстер-класи, об’єднуються в професійні спільноти, спеціалізуються на темах і жанрових нішах, вони є авторитетними особами у видавничому процесі обох країн. В Україні авторитет перекладача, як і престиж самої професії, доволі низький, огляди перекладних книг у пресі з’являються вкрай рідко, а якщо й з’являються, то звичним явищем у них є відсутність згадки про перекладача і про якість перекладу. Рівень оплати праці перекладачів і попит на якісну роботу з боку видавців наразі не сприяють появі в нас фахівців, які відповідатимуть світовим стандартам.
Проблема № 3. Фаховість видавців та редакторів
У всьому світі видавці звертаються до перекладачів у власній країні за порадами, що саме варто було би перекласти з тієї чи іншої мови. Але також і самостійно аналізують новинки на ринку інших країн. Українські видавці переважно не їздять на книжкові ярмарки до інших країн, тож покладаються лише на інформацію від перекладачів. До обов’язків українського перекладача окрім роботи над текстом і редагування (часто без додаткового редагування з боку видавництва) переважно «за замовчуванням» належать і ведення листування з правовласниками, і допомога в отриманні ґранту, і приреченість на «добровільну» пожертву частини ґрантових коштів на потреби видавництва, і активна та безоплатна участь у промоції книг тощо. Редагування книг, зокрема перекладних, у нас часто зводиться в кращому разі до виправлення граматичних помилок. Про редакторів зі знанням мови оригіналу, або принаймні достатньо фахових для того, щоб здійснювати якісне редагування тексту, перекладачі можуть лише мріяти. Тож наразі працюємо як на мінному полі – помилитися можна лише раз.
Джерело: <a href="http://litakcent.com/2016/04/20/natalka-snjadanko-u-nas-nareshti-pochala-zjavljatysja-perekladna-literatura/">ЛітАкцент</a>
